| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
Як не втішай себе, як не кажи
Та все не легшає душі.
І чоловік мене кохає,
І щастя в хату заглядає.
Та наступає мить одна,
І знов горить моя душа,
Я все дитину в споминаю,
Як час вернути – я не знаю.
Проходять місяці швиденько,
Але ж болить моє серденько.
До очей сльози підступають,
І душу біллю огортають.
Я не дала з’явитись долі,
Не народила я для волі.
Дитя своє я погубила,
Мовчать уже про це не сила.
АБОРТ – для когось це слова,
АБОРТ – для когось пустота.
Для когось це душевний біль,
Розсипана на свіжу рану сіль.
Великий гріх мого життя,
Болюча рана, до виття.
Змінити щось – уже не в силах,
І застигає кров у жилах.
Я Вас прошу, я Вас молю,
Не ламайте Ви долю свою,
Не робіть у житті хибний крок,
На чужих помилках вчіть урок.
P.S.
Звернення до жінок, які на роздоріжжі.
Благаю! Прошу! Якщо дитина здорова, розвивається без патологій. Якщо ви здорові, маєте змогу виносити цю дитину, без ризику своєму життю і здоров’ю – не робіть аборт. Подумайте, чи зможете ви вночі спокійно спати? Чи не будете жаліти через рік, два, десять? Вибір за вами. ЗАКЛИКАЮ! ЗРОБІТЬ ЙОГО РОЗСУДЛИВО! ЗРОБИВШИ КРОК, ВИ ВЖЕ НІЧОГО НЕ ЗМОЖЕТЕ ЗМІНИТИ! Здоров ’я вам, та вашим діткам.
Анна Птаха
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888993
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2020
Сьогодні б мала ти родитись,
Мов сонечко, на світ з’явитись
Та хибний крок зробила я
Тепер тебе уже нема.
Пробач, що не дала родитись
У світ жорстокий цей з’явитись
Пробач за все, моя дитино.
Пробач, що не дала тобі родину.
Твій стукіт серця й досі чую
Думками ніч собі марную.
П’ять тижнів і тебе не стало.
Життя лікарство обірвало.
Коли засну я на хвилину,
У сні почую я дитину:
«Ой що ж ти мамо наробила,
Чому мене ти не родила?»
В ночі, коли поснули всі
Думки кричать у голові
Чому тебе я захистити не змогла?
Чому вмовлянням піддалася я?
Чому? Чому? Думки кружляють.
У серці рани залишають.
В душі моїй бушують грози
З очей ще й досі ллються сльози.
Повсюди в хаті пустота,
Тебе не було і нема.
Лиш вітер віти за вікном гойдає,
Тебе, дитятко, колихає.
Так ніч і день собі минають
На серці рани оставляють
Хтось, як і я, себе картає
Своє дитятко споминає.
P.S.
Звернення до жінок, які на роздоріжжі.
Благаю! Прошу! Якщо дитина здорова, розвивається без патологій. Якщо ви здорові, маєте змогу виносити цю дитину, без ризику своєму життю і здоров’ю – не робіть аборт. Подумайте, чи зможете ви вночі спокійно спати? Чи не будете жаліти через рік, два, десять? Вибір за вами. ЗАКЛИКАЮ! ЗРОБІТЬ ЙОГО РОЗСУДЛИВО! ЗРОБИВШИ КРОК, ВИ ВЖЕ НІЧОГО НЕ ЗМОЖЕТЕ ЗМІНИТИ! Здоров ’я вам, та вашим діткам.
Анна Птаха
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888916
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2020
Прости мені, моя ще ненароджена дитина,
Що мусила тебе убити
Хоч як того я не хотіла,
Та я нічого не змогла зробити.
Я перших Бога так просила
Перед іконами молила
І як тепер болить серце моє
Коли не стало вже тебе.
Я так просила і молила,
Щоб доля щось в житті змінила.
Так крик мій, сльози – не почув ніхто
Тебе не стало – всім дійшло.
УЗО. Твій серця стук
В моїх думках щораз спливає
І сльози котяться з очей,
Моя душа горить вогнем.
Мене осудять інші люди
І рознесуть зловіщі слухи.
Мене осудить за це Бог
Що я в житті зробила хибний крок.
Я прошу інших і молю
Щоб не ламали ви долю свою
Щоб берегли ви щастя своє
Щоб зберегли ви дитятко своє.
Якщо дитятко у вас живе.
Якщо загроз життю немає
Щоб ви могли ночами спати
Не треба діток убивати.
P.S.
Звернення до жінок, які на роздоріжжі.
Благаю! Прошу! Якщо дитина здорова, розвивається без патологій. Якщо ви здорові, маєте змогу виносити цю дитину, без ризику своєму життю і здоров’ю – не робіть аборт. Подумайте, чи зможете ви вночі спокійно спати? Чи не будете жаліти через рік, два, десять? Вибір за вами. ЗАКЛИКАЮ! ЗРОБІТЬ ЙОГО РОЗСУДЛИВО! ЗРОБИВШИ КРОК, ВИ ВЖЕ НІЧОГО НЕ ЗМОЖЕТЕ ЗМІНИТИ! Здоров ’я вам, та вашим діткам.
Анна Птаха
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2020
Прошу тебе, не відпускай мене!
Все разом зможемо здолати,
Бо потім будеш ти себе
За розставання вік картати.
Прошу, коханий, будь зі мною.
Розділимо ми радість із журбою.
Щасливі будемо лиш разом,
В минулому залишимо образи.
Прошу, мій любий, ти мене не відпускай!
Мене сильніше ти кохай,
Міцніше до серденька пригортай.
Молю тебе, мене не проганяй!
Прошу тебе, нехай минуле
Сім’ю нам більше не руйнує.
Нехай у вічність воно кане,
Мов сніг від сонечка розстане.
Прошу, коханий, ти не відпускай!
Мене до свого серця пригортай.
За будемо усі образи і незгоди,
Відкриємо до щастя всі дороги.
Прошу, мій любий, ти мене прости!
Моє минуле в вічність відпусти.
Воно хай на майбутнє не впливає,
До щастя шлях не закриває.
Прошу, коханий, ти мене не відпускай!
Міцніше до серденька пригортай.
Я знаю, разом будемо щасливі,
Як прикладемо трішки сили.
Моє ти серденько, мене кохай!
Прошу не проганяй! Не відпускай!
Молю, мене ти бережи!
Лиш тільки разом будемо щасливі ми!
Анна Птаха.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888811
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2020
Одного разу в день весняний,
До пташки щастя завітало.
У невеличкому гнізді,
З’явились діточки малі.
Я підростала, щебетала,
І тіло в пір’ячко вбирала.
Коли прийшов час вилітати,
Я стала крила розправляти.
Хотіла в парі я літати,
Хотіла щастя я пізнати.
Хотіла волю я узнати.
Хотіла в небі я витати.
Одного разу я зустріла,
Того хто б допоміг розправить крила.
Та він ті крила поламав,
Життя назавжди зруйнував.
Я перестала вже пурхати,
Я розучилась щебетати.
Життя мені вже не зцілити,
Замість літати, довелось ходити.
… І ось я знову пострічала,
Я знов, неждано, покохала.
Він біля мене тут літає,
Своїми крилами він захищає.
Я знов навчилась довіряти,
Я знов навчилась щебетати,
Та крил моїх вже не зцілити,
І мусить із зі мною він ходити.
Хоч він у небо поглядає,
Та все ж мене не покидає.
Гніздечко він зі мною звив,
І нашим пташенятам затишок зробив.
Та все ж я бачу як йому,
Кортить у даль, у вишину.
Мене з собою хоче взяти,
Про те мені вже не літати.
Я раз довірилася не тому,
За це життя усе плачу.
Коханий не навидить його, тужить.
Душевний біль його так душить.
Мене за гріх він то простив,
Та біль з душі не відпустив.
Ми по життя разом йдемо.
Кохаємо, і біль свою ми несемо.
P.S.
Свій біль, свою я душу розкриваю,
І від біди я вас застерігаю.
Не довіряйте ви тому,
Хто вас загонить у пітьму.
У небі ви собі літайте,
Свої ви крила розправляйте.
Сердечком ви своїм кохайте,
Та будь кому не довіряйте.
Анна Птаха.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888810
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2020