| Сторінки (1/18): | « | 1 | » |
Власне світло зорі не дає розгледіти. а VI х д
Їхні точки глине абажур — б V х о
Карниз, дахи, відбиті промені в манері їхній. а VI я д
Пологий небосхил не може контражур б VI я о_____
Забезпечить — тьмяний надто, скромний, трі́поту а VI х д
Повний до сміття приземленого. Тлінь а VI х о
Його не сму́тить так, щоб темряви, натужившись, б VI я д
Пробить фальшивки, змити її туш, б V я о_____
Укривало розірвать. Повільно, впевнено а VI х д
Еридан тече, накрившись ним. б V х о
Купаються там пси, ведмеді, сіли ле́беді а VI я д
До Еридану берегів прозорих… Зринув б VI я п_____
Лебідь, враз осліплий, з піни — а IV х п
Тне Чумацький Шлях, б III х о
Малює в ньому лазер зміни, а IV х п
Крає вихор’я́. б III х о_____
Неба ліс вали хоч — гуркіт а IV х п
Зви́сока не дотіка́. б IV х о
Еридан за моцни(м:)уром — а IV х п
Вабить зда́леку ріка́. б IV х о_____
Хто шука́ там правду, хто — густішу темряву а VI х д
Незнання — закутатися там. б V х о
Хто — всевидюще око, щоб на них (зі зве́рхністю) а VI я д
(Хоч хтось!) дивилось. Чорні крила птах б VI я о_____
Розгорнув — у точку стиснув поту па́водок, а VI х д
Знятий із чола, надмірний блиск згаси́в б VI х о
Землі. Тепер побачим: ширина ріки а VI я д
Не дасть звести міст. Бризок наносіть — б V я о_____
Діамантів пил — рубіни згасли — за́рево. а VI х д
Лампа-блазень хмари не займа́ — а V х о
Сміється в очі тільки вечора пройдисвітам. б VI я д
На бік зірок-свічок переметнула бли́ск свій. б VI я п_____
«Щось же має бути (в:)одах, а IV х п
Звірі де хлюпочуть!» б III х п
Зауважив хтось: «Достоту, а IV х п
Забобонність мочать». б III х п_____
Менше знань — то дурість бодра а IV х п
Більша. Суща простота! б IV х о
Еридан не та́їть Бога; а IV х п
Розум в нас — пізнать, що там. б IV х о_____
05.2022
переклад 06–08.2023
римські циферки — кількість стоп
х/я — хорей/ямб
о/п/д — закінчення: окситонне ("чоловіче"), парокситонне ("жіноче"), дактильне
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025296
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2024
Я йшов під листям лип — повільно жовкне.
Між стовбурів красивих деревець грайливий
Осінній вітер гладив трави — шовк —
І ніс униз пташок прощальний приспів.
Княгиня Осінь знов обряд веде.
Палітру теплу в ліс застиглий ллє — свій подих.
Холодний шум шле мрячність крізь етер,
І сонце сонне з хмар напівпрозорих сходить.
Пора чарівна золотих дерев
Великим спокоєм мене зачарувала.
За мрій красою повела в мли шерех —
Натхненням віршувать обдарувала.
2017--2018
переклад 22.06.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025295
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2024
Температура тіла III я
Невпинно витіка —
Випарюється розчин,
Лиша́ солодкі солі
На виїмках пор спраглих.
Змагаються за вва́гу
Повітря над землею
Різниця тисків й сонце.
В суперництві за ввагу
Людини в білім-білім
Одіжжі півпрозорім
Вони знов і зустрілись.
Безхмарна спека вбивча
Та майже марний по́рух
Зворушеного вітру.
Ідилія бездушна.
Задуха в чистоті,
В двогранні бездоганнім —
Земля гаряча й небо,
Розпечене до си́ні;
Мов надгігант блакитний,
Над нами що схилився.
Навкіль самотніх шпилів
Ріденькі та самотні
# рідкісні
Хмаринки витанцьо́вують,
В ціановім театрі
Мов білі балерини… _____
Відчуваю гостру, що й шпиль, необхідність а, вільно
Якнайскоріш охолонути після напруги, б
Після погоддя скоріш просохнути й опрісніти, а
Аби в новий цикл випалювання зайти свіжим,
цілком відпущеним б
Попереднім днем, попереднім колом жаркого літа, а
Яке вперто крапає на мізки гарячим потом
(таки відчутно!). б_____
Водночас не охолонути до життя а
З кожним наступним танталовим колом б
Уздовж периметру оази, очепленої уявними, а
Міражли́вими волошками — ціле поле. б
Звідти віє прохолодний вітерець — бриз життя. а
Наче з-над озера прохолодного. Воно колеться б
Двосонцевою доріжкою й відзеркалення(м:)оїм —
все пояснює. а
Місце в прісній воді стійній.
Ба́йдуже, що спотворене — б_____
Наче ще правдивіше в усьому своєму сарказмі, а
Ще більш влучне, й убивче, й беззаперечне. б
Хлюпання відобра́зи у криках казиться — а
# відображення
Про приховану самолють, самонестерпність. б
Навколо гострого, мов шпилі, погляду, скаче а
З натяками, кружляє прісноводна піна,
об ноги треться, б
Оточує забрудненою непевністю усе сказане а
Мудрим виглядом когось іншого, його зверхністю. б
Піна змішується з хмар очманілих віддзеркалою. а
# віддзеркаленням
І підрізають разом світоглядну будову
поплавленими скалками дзеркала. б_____
Лише рясні крапельки́ мого поту а
Збиваються, лопають по кілька бульбашок б
Піну сказу в шаленого жару протязі. а
Чи цей бриз був маренням, облудою б
З-за межі здатности сприймати тепло? а
Це наче натяк мені від бруду: б_____
«Таке життя. Просто зараз не ті часи». а
Й мов пуголовки, що з ніг волохатих б
Відмерлі клітини шкіри ніжно злизують, а
Піна своїми лопаннями відмиває б
Старі, нестійкі переконання, тихо знизу а
Підточує їхню непорушність удавану. б
Узявши своє, хмарки та піна пішли… «Щасти вам!» а
Тепер сам на сам із блакитним надгігантом б_____
І малим Табакі — III х
Жовтий карлик спереду.
«Шо ви? Не набридло
Витріщати ба́ньки?!»
Солоніють во́ди
В міражах волошок.
Мертвої оази
Не потріб(ні)кому
«Мінеральні» во́ди.
Хоч «таке життя»,
Хоч «не ті часи».
Вже мене й забуло
Розважати віттям
(Ледь гойда’сь’) повітря —
Мов щеня, пустує
На оча́х у зо́рь двох.
Щоб не солони́ти
Білий сніг сорочки,
Вимочив сорочку
В цивілізаційних
Благах. Це дарунок (!) —
Вже ж не випадає
Нарікать на долю,
Хоч таке життя,
Хоч не ті часи.
Разом із колишнім —
Милим і наївним —
Поглядом в блакитну
Смерти перспективу
(Десь-колись-від-чогось),
Разом із сорочки
Прісноводним холодом —
Витримка, терпіння,
Сухість і розважливість —
Разом з власним потом —
Втрачені зусилля
На леткі дрібниці,
Що вже з вітерцем
Небуття поповнюють —
Починаю тихо
Линуть — випаро́вуватись… _____
Свіженький чийсь я бриз. III я
Свіженький бриз життя.
Чиєсь життя. Хтось любить
За те, що просто є
У цій нещадній, лютій
Двох сонець душогубці.
Що небо — синій велет,
Що біла та сліпуча,
Пригріта в неба сині
Астро́їда — все ба́йдуже.
Парую. Холод розуму
В життя чийогось щасті.
Сніг сонця. Блиск сорочки.
Дму бризом в неозорість.
06–11.08.2023
я --- ямб
х --- хорей
III --- тристоповий
а/б/а/б... --- не те, щоб римування, а радше "асонансонування", бо то лише асонанси, не справжні рими
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021449
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2024
Більшість листків найкрасивіші перед смертю.
Такі всі різні. Мов ще живіші стають перед тим,
Як спалахнути повільним полум’ям розкладання
Між пінок снігу.
Зовсім не так, як люди.
Але ж ніхто не каже, що пухлина
Відокремлювального шару — це зло, яке знецінює
Зеленіння під сонцем впродовж довгих днів,
Перекреслює цьогорічний досвід, записаний у кільце.
Що ж тут не так?
Чому кінець для тих,
Хто вже втратив свої барви,
Більша то біда?
…Наша весна неперервно плямами бере
Й роз’їдає ніжно-салатовим сухість голого галуззя…
У листочків немає душі, безперечно.
«А чи мають її люди?» — несподіваний укол питанням.
В якийсь момент
Учень може зловити марево,
Ілюзію оманливу,
Наче він уже перевершив учителя.
Та це не пояснить йому
Двозначного парного числа.
Що ти можеш знать,
Як прожив усього половину відповіді
На головне питання всього життя?
Учитель за́вжди має кілька чорних
Лебединих пір’їн за пазухою.
Візьми й скажи, звідкіль він їх узяв.
Щоб його листя не всохло намарно,
Не надто рвучи на собі сорочку,
Поволі поспішаючи,
Проживи ще хоч півтори відповіді,
Щоб наповнити цукрами лейкопласти,
Щоб стати перед смертю листком прекрасним
І спалахнуть у кінці, наче фенікс!
02.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020460
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2024
Згущення фарби при гаданні на кавовій гущі.
Я́к (!) виринає з чужих уст доля, що має бути твоєю!
Вона намальована на уламках зерен — життя нового —
Які ти хвилину тому цілував, плюючися.
Артистичність холодного читання з екстраполяцією
За межі ручки гарячої чашки, яку тримають
Чужі руки, гарячі. Гарячі губи, слова гарячі.
Артистичність обіця́нок, даних у саме се́рденько
Вко́лом. Тепло́ відходить із чашки в руки,
Й через холод, суху дедукцію виринає гарячим подихом.
Обіцянки в обмін на цілунки, пере́дані через каву,
З вологістю «сухого залишку» чийого єства
Грається в центробіжність і гравітацію,
В те́плі дотики й пестощі рука нігтя́ста;
Вологість чию, концентровану та гірку́,
Збиту докупи й розпорошену в білім про́сторі порцеляни
Губи пробують, пальці труть і розчавлюють.
«Кістляві пальці, жираф і Ґрим.
Домашній затишок, родинне вогнище».
Такий щільний, тісний зв’язок, переплетеність,
Крізь яку мало що проб’ється; відчувати якими
Потрібно вчитися все життя.
Одночасна зміна континууму змінних.
Ти відчуваєш тепер ві́дголоски правди,
Яку в гарячім поті холодних читань віщувати
Вчилися танцьовиті губи та пальці нігтя́сті.
Я́к (!) із тверезого усвідомлення самозбутности
Хо́лодно прочитаного пророцтва виринає
Га́ряче виплекане життя в білизні́!
Чорний чай. Короткотривале заміщене довгостроко́вим.
Кава й чай – початок і закінчення сценарію,
Початок і завершення виконання всіх при́писів.
Холодне товмачення, що висипається з-поміж пальців
Висушеною після випивання її бутности кавовою гущею;
Відчуття незліченновимірности невитри́мувано
Ставить під сумнів. Вже ви́заварена гуща
# виснажена
Сміє́ться лише у відповідь, наче альфа з омеги.
Усі знають альфу й омегу. А між ними?
Усе, що хочеш. Усе те ба́йдуже. Там вода.
Воду п’ють, щоб вижити. Кому це цікаво?
Вона розчиняє все й несе між товстими палітурками
Гущі й чефіру, між ло́кусами альфи й омеги.
Як згущуються події, як усе тоне в неочевидності
Множинних зв’язків, в складностях узаємодії
Міжмолекулярної, в натовпі взаємовпливу,
Механізми стають непрослідковними. Та й нащо?
Важливі колір, смак, запах, консистенція на виході.
Аж запитання гаря́че з холодного уже-розуму
(Воно порушує другі закони,
Те лише й роблячи, що розставляючи
Все по поличках у тепер-не-відомо-чи-правильному-порядку
(Можна спускати зі сходів других, коли сам перший!)):
«Чи ти справді знала, що так усе станеться?»
«Ні. Я ж не казала, що є лише один спосіб».
Охолоджений розум не цікавить кава.
Йому подобається розгортатися, мов листок,
Віднаходити зачепленість траєкторій —
Прожилок — із иншим. Проро́слі (з розмеленого зерна́ неначе),
Вони сплетуться прожилками-життєпро́водами
Та подарують життя їншим зе́рняткам,
Ускладнюючи структуру множинних взаємодій
В руках, жирафах і Ґримах реальних розчинів.
Порцеляна майбутнього обертається в ізотропності про́стору.
09.11.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020268
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2024
Темна смітиночка а (II д д)
На води поверхні а (II х п)
В дрейфі до губ сухих. б
І під нею інші б
Вчать нас дотримувать а
Рівноваги спраги, в
До дна не дудлячи; б__
Пізнавати радо, в
Корені книжечки а
Не мнучи; і кінчик б
За́кладки плетива б
Не сатать, а тицьнуть а__
Між лінню зніжених а
Сторіно́чок (злиплись); а
Гідно мать бесіду б__
(Плідну та розумну), б
По́вагом речивка а
З аркуша читавши; в
Лірику в скатерті б
Лити, мов шампанське, в
Чай мов чи кавову б
Гущу — згірклу музу, б
Вдумливо спекавшись а__
Мовних паразитів, а__
В дійсности розчинів а
Звичністю оскоми а
Що розливаєш ти б
(«Філіжанка кави» б
Чи «чаю чашечка»), б
Гублячи красиве. в
Як не торочити а__
(В йонів же засиллі в
Важко пробитися) а
В епігонства скалках б
Все про однакове, б
Докричишся ско́рше а__
Про своїх примх косяк. а
Докричишся скорше а
До упізнаваних б__
Двох цитаток вовчих. б
«Світ упіймав мене, а
Не ловив хоч, може». в
«Кожен своє йме хай… б
Та й своє не кожен». в
Вчить чорна цяточка а
Правильно пить мовчки. б
Правильно «єсмь бу’» вчить б__
Ненаситний розчин... а__
І не переливати в повне із порожніх. а VI я
Й що «випив зайве — виплюнути слід». б V
І не хапатись за перо, а IV
Порожній дум як плід. б III
02–03.12.2023
непарні вірші (рядки): двостоповий (II) дактиль (д) із дактильним (д) закінченням
парні вірші (рядки): тристопових (III) хорей (х) з парокситонним (п), або жіночим, закінченням
наприкінці: ямб із відповідною кількістю стоп
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020219
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2024
Я втрачу все. Мелодії, що чую,
Ву передсні згорнувшись кошеням.
Між праху вигадок своїх я заночую,
Й розтане підсвідоме в млі рання,
Коли сон, кажуть, найміцніш трима́,
Коли звабливість казки надиха́є.
Й не х’тів би прокидатись, але час дрімать
В жарких обіймах ковдри не встигає
Розповісти, й дать книгу прочитать
(В півтіні сну не добачав ніколи).
Відведений на сон час тане. В згині дат
Надтрісне він з будильника дзвінком.
Я втрачу все, які б я обіцянки
Довічно пам’ятать таку (!) красу
З-під ковдри згаряча не дав собі сам в цятках
Шумку в очах від темряви (й заснув).
Забуду новотвір, який я так хотів
У нарікальну лірику вписати,
Бо розгубив папір, що діри в голові
Латати мав, сплітать назад сатання
Моєї віри у найкращий витвір,
Що мав створить я — свіжість, новизна.
Хотів заучену безпомічність розбити —
Її натомість скалки пронизать
Готові все: забуте та закуте
В хоромах підсвідомости моїх,
І вивільнені сенси, й сенсаційні суті,
Що в сутіні сну виснував раз їх.
Вмить змиється і неевклідів нарис,
Що так необережно на руці
Надряпав, ліктем ледь утримавши ліхтарик,
Й слід ліній нанівець зійде, тручись
Об очі, ще розгублені спросоння
(З-до шостої годинка на ногах).
Я втрачу всі шедеври, надурившись. (Зможу,
Як думав я, все вранці пригадать.)
26.04.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013110
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2024
Я бачу крихти еволюції.
Я розвиваюсь. Може буть,
Що недарма ще кволі руці
Давно колись я протягнуть
Вперед, до ламп ще невідомих,
Горів бажанням; підійти
В асимптотичнім прямуванні
По списках, по нестачі ком.
Й до схованих примарних мрій…
«В перепочинках дій же ти,
Біжи кудись з дощами манни,
Мурах морозом обігрій
Зустрічну душу!» Чи знайому?..
«Най повен човен перемовин
Не проплива дарма в мілком(у~)
# -о
(~О)зерці в рвах каменоломень».
Я бачу страх в кривому люстрі.
Це все примара, може буть,
Дорожній пил в димах індустрій.
Я залишив позаду лють,
Ненависть до чужих «gambetto».
Так скоро знову довгождане
Таки настане тепле літо,
Так скоро знову в літу кане…
Повикидав усі експромти
Що супроводжували шум,
Архі(в:)топи(в:) Евксинськім Понті –
Колись я кращий напишу.
«Як оптимізм чуття застелить –
Тріщання скіпок вже не чуть».
Іду вперед, шукаю велич.
Чи сколихну світ? Може буть.
02.05.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013003
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2024
Вода. В затоках – очерет. Над – ліс.
Нема людей (о!) – можна буть собою.
Свою вагу не втратила ще, ні,
Звичайна тиша. Мчить день – хвиля – водами,
Які бетон незгинний м’яко гложуть,
Часи мов пам’ять тнуть довготривалу.
Там сам. Ніхто не вижене вже, схоже.
А труби велетенські й досі ваблять.
Вросли підніжжям в землю, а вершини
Торкають відсторонено синь со́нячну.
Їм віковічні сосни – все травинки.
Якісь стонадцять літ – мох зусібіч оточить.
Ніхто не пригада’ їхніх творців.
Спитав би – вчув би: «Далебі, природа».
Людина ненароком манівці
З минувшини в майбутнє провела – в сьогодні.
Погодься: труби краєвид ґотичний
Не зіпсують. Мов пам’ятник, стоять.
Скелястих темних хвиль у позолоті звичній
Жене шеренги вітер. В нім мартин ширя́.
Мов паперовий журавель, застиг.
Все лижуть во́ди прибережні коси –
Все ширшатимуть озера розли́вини.
Все вищатиме забуття коло́с.
Останній ти з людей тут – на Землі.
На спогад пуща дика переплавить.
Лиш споглядати – не творити, ні.
Й між давніх сосон сновигать прима́рою.
Ні метушні, ні грішних, ні святих.
Гармонія – ось тоніка цих місць.
Розбила доля часові мости.
Вода. В затоках – очерет. Над – ліс.
02.11.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008633
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2024
Ти́шею старѝх фі́льмів а (II) 5(1)
Дощ озвучував ліс. б н
В січня мряці зади́мленій а н
То́нко зробив надрі́з б__ 5(1)
Двох турбін літакових (н)
Скальпель в певній руці
Головного пілота.
Рознеслося в ріці __
Густо стоптаних тро́пок
На порогах коріння
Тріскотіння дрів з топок.
Баритон їхній скрі́пить __
В надконтинуум вечір,
Світно-зоряну ніч.
Від дрімлюги, що скре́че так,
З ра̀нку все́ втече, 'пріч __
# так, окремо # опріч
Та́нців соснових пле́тив. 5(1)
В спину звуків стіна: н
Автомати, коле́са – н
Кле́котом б’є війна. __ 5(1)
24.12.2023
Коментар:
5(1) - пентон перший
н - аНапест
(н) - анапест у цьому й усіх наступних рядках (поки не буде вказано інше)
(II) - дві стопи (пентона чи анапеста)
« ́» - прямий наголос, означає наголос ритмічний
« ̀» - обернений наголос, означає наголос позаритмічний
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008431
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2024
Це місто простої асоціації.
«Рівень складності нульовий». 5
– Із чим? – Із каштанами… 3
Воно неначе на горі гора. 2__
Його рейкова передача 5
Від променів сонця вниз до хмарочосів 3
Плинних зубчиків бетонних. 2__
На кількох світів тектонічних стиках …
Вони перевищили все, що їх нищило.
Своєю смертю мирно вмруть колись, __
Як і Гімалаї як’сь розійду́ться.
Гриміння, вулканів мов клекіт
Магмою гарячий, красномовний, __
Червоних трамваїв колись припиниться
Востаннє, замінений більш конформістським
Прокочуванням рейками сучасників. __
А то і зовсім на монорейки
Поглядів під незвичайним кутом
Коліс горизонтальних стане. __
Продовжуйте загинати пальці
Зелених листочків (уже було два).
На Контрплощі зникнення музи́к. __
Люди змінюються, течуть…
Перерозподіляються, як і готовності
Коефіцієнт платити незнайомцям, __
«На дармоїдів» суспільні виплати.
Лиш голодне студентство невпинно злітається
Голубами в точки «п’яно-п’яно». __
Колись МакДональдс таки здешевшає
# через «с» у кінці
Та поборе третиногодинні коче́рги
В приправлених приміщеннях своїх. __
Ви ще рахуєте? Три, чотири!
Колись весь асфальт дощем викришить
І тупотінням ніг. Колись асфальт __
Застаріє врешті – прийде́
Модерне вкриття вулиць, принципу модулів
Яке дотримується при вкладанні __
Спати на круч повзучість.
Вони дратуватись не будуть у спеку,
Смоли́ не братимуться зморшками. __
Колись вимруть всі забудовники
Меркантильні – понижчають з часом
Низького берегу багатоповерхівки. __
Це «п’ять» і «шість» було, про всяк випадок.
Полімерами встеляться велодоріжки,
Й екоактивісти повсаджають __
На лисапеди широкі дупи –
Наскільки вагони звільнішають же
Гримучої змії метро!.. й дороги. __
Вся ця модерність така прониклива,
Не допускає вологи застоїв.
Вона не буде обмерзати – __
Не нею в січні раз-по-раз ковзати
Будуть люди з Лук’янівки й аж до Дніпра.
Це сім… Листочок закінчився? __
Не біда – новий і(з:)емлі візьміть.
То до чого ж це я. Пам’ятаєте
Тесеїв корабель, що гнив потрохи? __
Давайте ще: у важких дощах,
Що кожною краплею, мов кулачком,
Слід ставлять на губах обвітрених землі, __
Розмокне, розм’якне схил, і зі сходами
Вниз покотиться, п’яний, увечері –
Ляльо́к палац-притулок і музей води __
Самотність горду в плато хай випробують.
Зазеленіє колись мохом «Жовтень»,
Декомунізований. __
Розженуть п’я(нь~н)а Контрактовій,
# [н’:]
Відмовляючись від застарілих
Стереотипів із двадцятого сторіччя __
Про митців, що не просихають.
Що ще лишилося…
Гіпотетично, хай провалиться ще глибше __
І «Метроград» під асфальтозміною,
Вільною від надокучливих тріщин,
Замкнеться хай в глибинності своїй. __
А соми золоті в Дніпро
Попливуть хай ковтать катери́,
Що на підводних крилах розтинають __
Спокій видимий в плині вдаванім
Проти напряму «за течією».
Як тоді, в модернім пориванні __
Немов «Гносьєнки» Саті́, спростилися б
Коридори печерні, в метро що спроваджують.
Колись замкнеться кладовища контрапункт __
Наза́вжди, і са́м теж униз стече́,
Мідним тазом накривши студентських гулянок
Архаїчну старомодність. __
Тепе(р:)умієте, куди ві(в:)есь час?
В обтесанім лісі герой-корабля
Як відмирають поступово дошки, __
У (невідомо якій) заміні
Коли, врешті, згубиться подвиг Тесея?
Відняти скільки треба від автентики, __
Скільки відтяти, ампутувати
До́шок зо́гнилих, щоб мати «не те вже» на виході?
І хай летять «Шахедів» безпушко́ві мо́лі __
# від «пух», «пушо́к»
Хвиля за хвилею, і на лампочках
Над Дніпром хай горять, мруть, мов мухи!
Хай прилетять малі шкідниці __
Із біолабораторій,
Зжеруть до останнього кожен каштан –
Самі й загнуться на огризках з голодухи! __
Рівень складності підзавищено
Для пересіче́нця коли, чи ще буде
# пересічної людини
Та́ сама́ столиця виссіда́ть на кручах? __
Заплющте очі, цей шум почуйте…
Не сліплять вас фари, вогні над рікою
Не горять. Не ба́чить – тільки слухати. __
# неоз. форма, = «не бачити»
Чи ви чуєте, в унісон як
Всі передсердя та шлуночки б’ються?
Це те, що «сталось як уже – не скасувати»: __
Мости й розширення. Лівий берег.
В’язь мозоли́стого тіла
З’єднала, перекинувшись над плином __
Зварними конструкціями, півкулі.
Якщо зруйнувати всі й кожен місток
(думку кинь цю!)…
Це вже не Київ. Це вже два пів-Києва. __
01 – 04.06.2023
*Коментар
Кожен тривірш містить по віршу з такими розмірами:
5 - пентон (п'ятидольник)
3 - тридольник (дактиль, амфібрахій або анапест)
2 - дводольник (хорей або ямб)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007383
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2024
Коли ми мовчимо, тоді наша чутливість до звуків підвищується. н (VI)
Вона аж випинає горою. Згортаючи з нею послання, н
# ідеться про математичну згортку (*)
Тримаємо більшого шуму пакунок. Ми перезираємось. м
Мовчки ми перезираємось, шурхотимо шумовинням, д
В скла́дки його недиференційовної метрики пальцями д__
Інтегруємо власні відбитки, сліди кольорової паніки. н
На(м:)овчання гучне стало звичкою метафоричною, о́бразом. н
До болю кова́делко гупанням із-під землі, із підземної м
Кузні в підвалинах гір, Магомета які переслідують, д
До́вбе. Воно нам ПоВторює із серця Мордору сенси, д__
# ПОвномасштабне…
Які протягом трьохсот спартанців – рокі́в – усіх одноосібно н
Формували, творили підґрунтя для тиші, страшної, промо́вистої. н
Немов молоточками по підко(в:)игнутих брова́х, красивих, м
Луплять очікуваннями ву тиші по вухах оновлених, д
Поки двохсотий спартанець, трьохсотий спартанець насиплють д__
Кольорової крихти достатньо, її щоб колючістю н
Проколоти перетинку тиші, і ще з жала гідних рук випустить н
# = «випустити»
По кілька отруйних слів змі́ями, що Ахіллеса, по зви́вистих м
Сте́жах петляючи, будуть ‘здогнать намагатися, будячи д__
# наздогнати
Від очікувань тих, хто вінком уздовж річки пустив гучну тишу. н
Нескінченноплощинне пройти наче поле, вінок намагається н
Дійти до «нуля» між землею та небом, і свічечки заревом м
Хоче схід місяця ви́світлить. Далекоглядністю по́лемо д
Во́ди калюж у слідах вінка в річці глибокій, та губимо д__
Його і́скру все ‘дно за на-око-прямою крайо́брію. Про́рвано н
# все одно # «пряма» – ім.
Межі логаритмічного відліку. Він провалився між гу́бок н
# «Він» – тут також збільшувальне від «вінок»
# тож підмет може бути й «відліком», і «вінком»
Землі́ й неба – в прірву, в нуля нескінченність. Його́ се́рця во́гник м
До абсолютного нулика кельвінів там охолонув – д
То не його свічка виросла з-за загучни́х криків обрію. д__
Цей «поганий» смак виріс в недолі. Пішло щось усюди не так, н
Як гора́ слідко́м за́ Магометом. То не вінка́ гілочки́ тонкі н
По вікнах ударною хвилею шкрябають, тягнуть стремінця, мов м
Гуни, пнучись на них вище, щоб здалеку, з-за вже-не-їхнього д
Краю горбів наші бесіди вчути на логаритмічнім д__
Безрозмірнім віддаленні.
На́ш світ – пере́ступ постійний над нуликом н
(В:)іковічному нехтуванні висотою якихось порогів. н
# в віковічному
Так, точно! Бурун звуковий – наче гуни. Неначе сплекск рук м
Перед вінко(м:)ікрофона (з:)алізного пруття, щоб трошечки д
# з залізного
Охолодити його, самозбудження щоб вгамувати. д__
Повна тиша зашкалює оксюморонністю та недосяжністю. н
Шурхіт кожного каменя логаритмічної скелі все тяжче н
На менших дзвона́х-децибелах відгупує снігу навалою, м
Й, через урочище, повне уламками крайнощів, льодом – д
Нуль – перебравшись своїм громови́тим шумком кольоровим, д__
Десь на іншому боці вико́чує на сухий берег мовчання, н
Й у мов чан засипляє слів танення. Озеро вийде, мо’, в чані тім. н
Прозорого озера льодовикового во́ди срібнітимуть м
У заспокоєнні білих кришталиків льоду сліпого, д
У заляганні на дно диму порохового опісля д__
Кольорових пилків революцій квіткових. Затихий кліп оком. н
На сльоза́х що замішане, будуть так са́мо оцінювать до́ктори. н
Розу́мні що є серед них – те ще щастя. А іншим пояснюй, м
Що не від сма́ку «поганого» всі ухопились за ясла д
«Тиші гучної» й її похідних. Убезпечені до́кори д__
Собі ти́м, що не Там. Мнем пакунок у пружності черги надмірній. н
Лишили позаду наш спокій, лупа́ли скалу́ нелінійну. м
Ми оббивали пороги, по макових зе́рнях напнули д
Повноту. «Обережно, крихке!» Наш пакунок поїхав «на нуль». н__
14 – 15.12.2023
VI - 6 стоп у вірші (віршованому рядку)
н - аНапест
м - аМфібрахій
д - дактиль
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001006
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2023
Від свинце́рієвого д(о)лов’я́нікелевого – а1
Світанок. а2
Над зеле́нистошкірим простягнулася гама – б1
Сві́тить. б2
Личками зве́рнуті до сходу, медвя́ники, а1
Міжві́ттям б2
Просіяні, виловлюють – згадки із прогалин б1
Про танення а2_____
Удосві́тніх темряви солодких вати́нок – а1
Ха́тки а2
N-поверхові. Поглинають любов цю б1
# «ен-поерхові»
Сонячну. б2
Сконденсована градація втиснулась а1
Пісочку б2
З освітленості берегу в повсті б1
Хва́тки а2_____
Ли́стячка семипа́лого – засмагають, а1
Мляві. а2
Смужка в осонні – й у тіні́ одна, змерзла, б1
Й цегла, б2
Що контрастує з темним загати а1
Неба б2
Тлом у тіні́. Контраст із назвою зелені б1
Багряною, а2_____
Як саме́ обрамлення о́брі(ю)ності – а1
Червень. а2
Перебреше птаство хора́лами б1
Троще́бету б2
Мальовничу тишу просо́дієвої а1
Розщелини б2
В щемли́вості одноразової оправистої б1
Черги а2_____
Хмар темних, монолітних, свинцерієвих – а1
Кряж – а2
У прозорості – небоскл(о)лов’янікелеве – б1
Чистота, – б2
Та цегляної стіни́ теплопровідності цедра а1
Червонаста. б2
На про́світ взяте листя догля́ну(те)пленьке. б1
Спряженість. а2
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000612
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2023
По вінця паркану наповнено сад
Зелена́вистим в’ю́нченням травня.
# від «витися»
Чарі́вної юності свіжа краса
Переповнює, ллється за край,
Випромінює, гра його барвами;
Крізь парканчик звабливо він дивиться
Зеленню крізь білизну́;
Посмугованих стовбурів фарбою зни́зька
Крізь смужки ву просторі сну;
Крізь горд(у~о)горожу, ясну, –
# -у-
Від чути та бачить прекрасне негідних,
Від закостенілих, нечу́лих.
В саду над з камінчиків круглих пагінчиках
Стежки гнучкої віщує
Фонта(н:)а опалих пелю́стках,
На струшеній пудрі солодкоголосого
Цвіту пилку з крил метелика.
Пташок щось немає… Так тихо… Запрошують
Тільки неначе дерева
Такими природніми жестами
Далі почимчикувать повз фонтан,
Через кручені натяки гальки
На те, як далеко відбитися ладен
Хто від «треба» напряму хва́леного.
І йдеш між стежи́н гілля́ з га́льки.
Між вибілених ніжок стовбурів крутяться
Статуї муз. Мов художник
Такий романтичний, такий музам любий
Творив у замрі́ях садочок
При домі – палаці з колонами
(Теж в підлітковій уяві породжені).
Статуї муз дев’ятьох.
Зачарувались у позах художніх,
У витонченій пісні-тьохканні
Тіла гнучкого – в сні льопання.
Подивишся ву синю глиб
Безсонячного неба…
Рівномірно хмари плинуть;
Як і постаменти,
Білі, ніжні та граційні,
Жестами співають.
Хоч без сонця, небо синє
Світло прославляє…
Наче віддаляються
Хмари в нескінченність,
Як «повісити на цвях
Полотно» із шестям
Намагаєшся, замі́ривсь
Як їх зоро(м:)ацнуть
Крізь віконце в листі, вірнім
Бруньок сколкувацтву.
# безвигадному копіюванню
Як нема з чим порівняти
Філософський танець,
Наче хмари, віддалятись,
В о́ці, від питання
Про наразі важливіші
З небуття проблеми
Починаєш – вже й у ніші
З вуст міфологеми;
Улеті(в:) безмежну шпарку,
І в абстрактних сенсах
Розчинивсь; а попід арки
Міг дійти до сцени…
– Як майстерно все списано, злизано з Аттики
Гі́псовим ві́дливом, вправно.
Знали б ще, фарби що правила патока
Духом скульптур незрівнянних.
Лиш стилізація, справді,
Сад геометрії танцю насичує…
– Хай і вторинність у смутку
Пігмент нас – митців – не занурює; зичення –
То ж не є злочин. На ру́х дивись!
Гля(нь~н)а співочість, заручену
З храмом здорового, мо́цного тіла –
Не з язиком обмоту́зеним.
Як голоси заплелись рук і ніг,
Вписані кожною з муз
У платонові гранники!.. Слухайте ж!
Дихайте в такт з дзюркотінням колодязя,
Поки навиворіт зе́млі
Одвічного чару, достатку й добробуту
Виставили, наче звернення,
Мов маніфест. То затве́рдімо!
Так, якби манна підземна дістала,
Танцюйте, під нею мов, зрадуйтесь
Силі пісень пантоміми, й між Талії
Та Терпсихори прославте їх працю;
Калліопу й Евтерпу прославмо ж!
Й у тиші (фонтан тільки ляскає ручками
Музам по мармуру-плоті,
Прикритим лиш мармуру-льону ґаптунком)
Багатоголосся оспівує голосно
(Як-то на жестову мову)
Справжній, невидимий сад – сад духовний
(Недосяжний він для багатьох),
Справжню, несплутану Серця промову;
Сад, де Наркіс йде, закоханий
В себе істинного, в правду в ньо́му.
– Що ж мережив(о)горожі
Відділя від яблунь цвіту?
– Чорнозем від тих, що вродять,
Нижнє «до» від верхніх «після».
– Я б лукаво зауважив,
Що «паркани – лиш формальність.
Перепони непросяжні
# непроникні, нездоланні
В голові, а не на мапі».
Я блукав гладкої гальки
Генеалогічним лісом,
Бо не мав собі на гадці,
Щоб паркан щось там розмітив,
Розділив. «Це ж для слабких».
Вічною́ність Геспериди
Яблуками неблизькими
Обіцяючи за тривкість,
Ваблять далі, вглиб зухвальців.
В тихім клубі «Діоген»
Пра́вильно хто вихиляси
Виставить напоказ (геній!),
Родоводом стежки з гальки
Той дійде в сад (вже безсмертний
Духом, пам’яттю зугарний),
Золотом де грає зелень
Плідності… Співать захочу –
Випхають мене. І все.
– Бо закон порушив творчий –
Сад-бо жестових пісень.
березень, 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2023
Розрізненість розсіяних промінчиків між стін,
Розрізаних провулками та скверами,
Дзвенить яскравосвітним жовтоблиском.
Весни́ супротилежність уже близько –
Останні вирива́ з рам важкі́ две́рі –
Гортати поспішає чисел ніжність
За позначку межі – «тридцять один».
За розміром і формою підходить,
Замо́к щоб відімкнути заіржавілий.
Замовк і ключа́ вста́вив в скрип – і важелі
Набрали повноважень давать ходу.
На брамі Ель-Дорадо день застиг.
На ґратках золотавих віддзеркалень
Награ́ють легким дотиком гіло́к
(Що ви́гинами – зовсім як на пільцях,
Порізаних розсіяними променями),
Пронизані вітрів гладким лекалом,
Оголені останні літа кінчики.
Погожі розтягнулись дні надовго,
Розсипались гарячими прощаннями.
Зі сіпання(м:)іж холодом й розжаренням
Йде вересня розбавлена знемога.
Довершені на сонці га́ло кі́льця.
Ця штучна сконцентрованість емоцій
В чаруночці останній – не відмінній.
В закінчення щолітня гра, ву смуток;
В заклітчаному середмісті жмутки
Зів’ялі заскиртовуючи, сі́но мов.
Зіп’ястися ж навшпиньки лиш – і в оці
Відзавтрашній ще кращий теплообмін,
Пізнання краєвидів (зеленіють
І далі, попри символи та числа).
Відтак літо в розрідженості чистій
Продовжується. Радує й леліє.
Проторює промінням шлях в холодність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2023
Як же тут задушно,
Як же тут жахливо!..
Але небо красиве, поставив би «п’ять».
Мов би цілий Усесвіт
Своїми хвале́ними (то заслужено) туманностями,
Пилу хмарами стиснувся
До масштабів одного ока,
Чию зіницю окреслює обрій,
Безповоротно схований за урбанізмом.
Від такого різкого стиснення
І нагрілося різнови́хор’я многові́трове.
Тверді́, мов камінь, під тиском стали
Всесвітні хмари. І світ став синім
У ста відтінках ними породжених
Наднових через пів зіниці,
Й новонароджених, що невинністю
Блакитноокою осявають відтінки темряви
Підкамі́нної, привсесві́тньої. Наче з каменю,
Витиска колапсуюче небо
Своїм колосальним тиском
Сьомий піт із мене,
І з хмар мінералізованих
Усі соки, увесь зоретворчий потенціал.
« – Давай, покажи, на що здатне!»
Їм виклик кинуто
Спеки нестерпної заручником змученим.
Ну тримай… Бах! « – Добре… А ще?»
Бах! « – Добре… Добре! Тепера вірю. Це переконливо.
На славу бахам воздаймо руки
Під потік окропу, на нас що ллється!!!»
На тлі спалахів, посекундно
Що змінюють під себе небо,
Оку видно лише будинки урбаністичні.
Хоч би хни – знай собі мацаються,
Обіймаються балкончиків огорожами.
Їм завше добре. Одне при о́днім
Спокійно стоять, раденькі…
Обтираючись рукавами карнизів,
Дивляться, як їх заливає,
По кісточки́ вікон цо́колевих у воді.
Солоних випарів конденсат гарячий
Сльозами й по́том змішався
Навколо байдужих ідилії,
І різниця тисків продовжує його качати,
Щоб циркуляція нелегкого життя
Ні на хвилинку не зупинялася
Після настільки помпезного за́чину.
Славу бахам сяйливі вибухи
В зо́всім темному тепер жарі вечора
Співають і світять.
Окремі зе́рнятка кам’яної хмари
Блискавка́ми за руки взялися,
Вздовж її провалля в етерне сяйво
Вони позросталися в монокристал,
Щоб дотиснути байдужою сліпотою,
Зовсім наче від будинків її позичили,
Око в його обмеженім об’ємі всеохопності,
Щоб із себе останні соки окропу ви́чавити –
Зі своєї майже виснаженої перенасиченості –
На переповнену емоціями землю.
Ошпарений, я дивлюся на хмари крізь пальці,
Широко розставлені, каштанів.
Небо красиве, поставив би «п’ять»...
Аби не загратися з його пасмами електричними
Між гли́боко вбитих в залізний тік
Ніг фундаментів, широко розставлених
У самовпевненій стійці по́зерській –
Не бойовій аж ніяк.
Коли захлинеться заіржавілий залізний тік Усесвітнім потопом
(Аби лише не випустити відірвані ноги
Змитих окропу потоками)
І відпаде від ока, відсохнувши,
Обмитий хмародерства хлоридами чорно́зем зіниці
Розро́диться вищою метою,
Заради якої на міцність погляди перевірено.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996162
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2023
У прибою хвилях так багато сірководню.
Дмухаючи щиро в узбережжя нішу прохолодну,
Ненароком бри(з:)ані(с~з)адуху лиш болотну.
Води чорні, непридатні, несмачні –
Вочевидь, шукане не знайшов… чи може ні?
Чи кому пристосуванство допоможе вижити в багні?
Хвилювання, розповсюджені дослівно
Щодо вигаданих пагорбів нерівних
Між хребцями дюн, ерозії покірних,
Омиватимуть тривало стін фіорди.
Лежачи на пелені обшарпаних кросвордів,
Неочікувані неба волокнисті хорди
Підстелити мрієш під похитану ходу.
Дивлячись, як чайки риб по-чесному крадуть,
Фантазуєш знов банально ситом сили духу.
Ця вода – тепліше джерело життя та смерті,
Ближче, зрозуміле. Вибрати знов недодертий
Вимпел не так хутко – бачиш попередні нетрі.
І сита філософія не та вже… Відшуміла?
Залягла на дно. Чека на революцій дії.
Під лежачий не тектиме, бачить Вій.
І бризки бриз із хвиль зніма, від них повітря пріє.
Як і в за[*s*]воді вода: зупинишся – запліснявієш.
Примітка
"бри(з:)ані(с~з)адуху" читати як одне слово зі значно подовженими "з" на межах слів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994649
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2023
Останній літній день.
Блищать калюжі сліз небесних
У променях світила.
Звук павутинки чується: дзелень!
Відспівані невимушені весни́
І золота пора своє відгомоніла.
Шурхочуть скинуті листочки –
Свої секрети довіряють тихо.
Все довшає годинникова стрілка –
Тінь від земної осі на горбочку.
Підкрався непомітно прохолодний вихор,
Відносячи від квітів оси-бджілки.
Закінчилась спекотна плутанина.
За шторою її не бачили тепла
Та ніжності пухкої, як бавовна.
Ще не закладені фундаменту цеглини –
Вже необхідно вмощувати дах.
Непередбачувані градієнти мовні
Закручують пилюку над шляхами,
Та пилозбірники бібліотечно-словникові
Не в силах стримати спрямованість:
Вперед! Вперед, далеко, геть за рами!
За паспарту невдалі, випадкові!
За антивідблиски, за стіни тюрем
Для думок. Удавана стурбованість
Давно минулих років марафоном
Не поверне фортець лишайникові мури.
Каштани, шишки, жолуді
Біжать по шиферу каскадах,
Їх аритмічний стукіт скоро стане фоном
Для музики осінньої та молоді,
Яка освище еполети на парадах.
Останній подих півдня,
Такий легенький і правдивий,
Як перший поцілунок на галяві.
Іриси висушені – сині півні –
Пригадують сніги весняні сині,
А птаство відлітає в ирій мляво.
Останній крок нагору – і вершина.
Хребти, річки, ліси, луги, долини –
Скіль стане зору – все лежить внизу.
Наскільки чистим може бути звук!
Наскільки досконалими – повітря давні вина…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2020