| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
[i][quote]"А за окном шелестят тополя:
"Нет на земле твоего короля...""
Анна Ахматова "Сероглазый король"[/quote][/i]
Время сквозь небес ладони.
Не минуем, так утонем.
В каждом дне и в каждой ночи
светлый образ на руках,
точно щит:
"Молись и кайся".
Не забудешь, не старайся,
коли сердце выгорает,
и душа почти пьяна,
выйди в полнолуние в поле.
Пустота - твои иконы.
Звезды - милые сестрицы.
Радуй глаз, прощай врагов.
Только сколько б не просила
черных туч лихие силы
сохранить иголку мира,
и как ниточку покой,
чтобы сшить на праздник белый
царский плащ и алой лентой
тонкой запустить каймою
свои чувства,
как залог
его счастья,
его силы,
пусть, тебе - невыносимо,
пусть, он будет свято верить
добродетели иной!
С неба капает водица.
Вот она - его царица.
Расплети тугую косу
и шутом пускайся в пляс...
В мире все неумолимо.
Знаешь,
ты - большая сила.
Храбрость - отпускать любимых,
к тем,
кто ими был любим...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878863
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.06.2020
[quote][i]Carpe diem (лат.) - срывайте розы, пока не поздно.[/i][/quote]
- Для чего мы тобою созданы, mon cheri?
- Чтобы ночью руками горящие фонари
из небес зачерпывать
и хранить
в самых тайных карманах теплых пальто...
- А жить?
- У морей или гор, или просто не "быть", а "жить",
как живут в старых фильмах,
верно и горячо...
Или просто чтоб рядом крепче от скал плечо,
а с такими и в горы, и к морю не страшно...
Чтоб ни о чем не тревожилось сердце
и вольными быть душей..
- Или, может, смело резать словом,
тупым ножом,
и из крови пролившейся делать себе вино,
сохранять для праздников,
а потом,
на костях вырастать шутом или шутником?
Неустанно лгать,
хоть не спрашивай ни о чем,
улыбаться сладко,
как судорогой свело и лицо, и тело,
и мысли...
- И что потом?
Развалиться в кровати, ленивейшим из котов
и стенам кричать о первом и о втором?
Как другим посчастливилось звезды черпать рукой,
опираться на плечи, прыгать и улетать...
лето 2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878456
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.06.2020
Я сегодня здесь, с тобой,
Жил и пел.
Во сто крат твоя любовь
Прочих всех фальшивых дел,
Кого грел, кому светил,
Был бы светел,
Знает, как дотла гореть,
Только пепел.
(с) Бумбокс
[i]А взгляд его изрежет и убьет! Колюч и зыбок мир под водной гладью. О, он такой дракон, что не поймешь, что ты уже чуть за опасной гранью!
Я не веду меж нами сто границ, и не черчу защитных линий мелом, но между нами караулит тишь, возможна только мысленная дерзость обнять тебя и отогреть на миг, а после захлебнуться от печали...
И мир другой, и день, и даже путь, что не бегу - запутанные тропы. А я уже под тенью, не вернуть. И пусть вам не присуща злая робость, и даже тени страха на лице, я, преклоняясь вашему портрету, снова найду конец в вашем конце, и свое лето только в вашем лете, и лишь печаль в страницах старых книг, в заезженных до дыр мечтах и грезах...чтоб вам и близко был неведом мир, где бал последний правит грязный воздух, где тишина возможна лишь в гробу, где чувства мелки, жалки, нелюдимы...
Чтобы вы не узнали чем живу, но для меня чтоб непременно жили...[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878454
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.06.2020
[i]Кожен вечір рахую глибокий твій вдих і видих,
Кожен ранок шукаю чи молитов, чи клятов.
Що на цей раз будеш мені винен?
Як тепер ти станеш мені катом?
Я б рахувала миті коли з тобою,
Мало було шукати тепла й пробачень,
Нині немає ні відгуків, ні побачень.
Небо мовчить.
Ну а я?
Я ходжу під небом.
Небо мовчить ну я?
Чи сліпа, чи зряча?
Гарна порада: не знаєш про що - вигадуй,
Сотеньку бід і до кожної з них пораду.
Ось тобі фарби, змалюй ними цей ватман!
Нині немає сонця в моїй палітрі,
Є лише ночі в котрі розкладала карти.
Випало нам по пів-літа, і по-пів літри
горя розпити
і пустимось танцювати.
В дикий танок біля самого краю світу,
чи тихим поступом там, де зросли ікони.
Я буду плакати, буду тобі радіти,
З крові й кісток збудую тобі корону.
Все величатиму...
Та жди, та крокуй обачно!
Слава не любить ні стриманих, ні пихатих,
А доки ми невідомі братам і сестрам,
Застрибуй у душу,
будемо танцювати.
Снилось мені, що впала опора світу,
Мій елефант, сиджу на твоїй шиї.
Й рахую нам двом секунди, дощі, билини.
Може про нас розкажуть маленьким дітям?
Певно не скажуть, та я й не бажаю злого!
Скільки життя, а нічого в нім робити,
І шлях до зими довгий, почни з малого...
19,05,2020р.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877914
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2020
[i]Що ти лишила крім сумних пісень?
Що ти дала окрім цього пера?
Чи обходити світ мені усей
і не знайшовши де схилить чола
до руг чи ніг, чи іншого чола,
порвати ноти і співати серцем?
Чи ще так роблять?!
Як у цьому герці знайти себе?
Як врятувати серце?
Як вигребти із попелу руками,
коли боїшся попекти руки?
Ти хоч би впала на сліди струмками
своїх думок,
злічить мої думки!
Бо де ти є?!
Шукаю. Не знаходжу.
Тиняюсь хатою з кінця, в куток,
з кутка,
шукаю по покуттях бога,
приречений сідаю за листок,
й не маю слів,
й не знаю де шукати,
й не знаю чи існує те знання.
Що ти лишила крім одної карти,
що випала нароком з рукава,
і не зітліла як би я не злився…
Як би тобі добра чи зла бажав.
Пройшов би час і я під ним схилився,
але не впав…
Що ти лишила крім ножа й кресала?
Й скоринки хліба не дала до рук.
Вже скільки я без тебе не писав би - то пустий звук.
І все тепер у бідності і скруті,
злиденне навіть сонце у вікні,
сиджу край нього,
і дивлюсь на руки,
і все в мені вглядається у них…[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877896
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2020