| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
"Попереду ціле життя" звикли ми говорити,
А все замість того, щоб брати і просто любити...
І все замість того, аби щохвилини радіти...
Аби вірить в диво та мріяти щиро, мов діти...
Нам важко, щодня в нас суцільні дилеми...
Погляньте, своїми руками ми з вітру будуєм проблеми...
У нас апріорі все добре, в нас щастя буяє...
У нас від природи поняття "печалі" немає!!!
Ми звикли ділить все на чорне та біле...
Ми звикли без жодних зусиль відмовлятись від цілі...
Веселкою в небо нас доля на крилах здіймає...
Світ повен чудес, та не кожен з нас їх помічає!..
Невже це так складно лиш взять і віддатися мрії?
Для нас навіть сонце щодня в вишині майоріє...
У кожній дрібниці ми можемо радість пізнати...
Життя надто коротке, ми мусимо це пам'ятати!!!
Хочеш в щось з головою? - Пірнай! Не барися!!!
Перехожому хоч один раз просто так посміхнися...
І якщо в перекір усьому у мороз розпускаються квіти,
То ми можемо кожну хвилину так просто та щиро радіти!!!!!)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876338
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2020
Недостатньо собою лиш бути...
Ти повинна завжди посміхатись,
Бо важливо: "А що скажуть люди?"
Ідеальмими ж треба здаватись!
Недостатньо лиш щиро радіти,
Тої щирості просто не треба!
Лиш для тих, хто уміє вдавати
Дістають потім зірку із неба!..
Недостатньо простої турботи...
Є такі, хто це робить не щиро,
Але вміло замилюють очі,
Що побачити це неможливо!..
Недостатньо лиш доброю бути...
Доброти вже ніхто не цінує,
Бо насправді забули вже люди,
Що ця риса найбільше варту́є!
Недостатньо лиш щиро любити,
Треба вміти цікавою стати,
Заховати своє справжнє я,
Загорнувши в ванільні цитати...
Та я вірю, відкриються очі,
Зможуть ті, кому треба прозріти:
Аби стати щасливими справді,
Треба спершу себе полюбити...
Та і маски розвіяться швидко,
Бо не можна їх вічно носити...
Але в час, що ви зайняті ними,
Можна щастя своє пропустити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876337
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2020
Ти зламав мені крила,
Літати не зможу вже більше ніколи, мабуть...
Ти з обриву штовхнув,
Тепер залиши́лося тільки у морі тонуть...
Ти забрав мої сили,
Вже більше на скелю високу зібратись не зможу...
Ти пів серця забрав,
Але ніби не стало мене, на це схоже...
Ти мости не спалив,
Та свою запальничку я маю, сама їх спалила...
Ти серце моє не розбив,
Я сама його сво́їми ж силами просто добила...
Ти мене не зламав,
Я сама із цим справилась просто чудово, аж дивно...
Ти мене не змінив,
Я сама перестала нарешті бути наївна...
Ти зламав мені крила...
Але потім для себе я річ головну все ж змогла зрозуміти:
Не потрібні нам крила,
Аби ми могли над самими собою злетіти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875980
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2020
Шкода, що тільки раз на рік
Ми згадуємо наших найрідніших...
Невже вони достойні тільки так,
А не хоч раз на день, а то й частіше?
Вони дали найбільше нам - життя!
А наше діло - як його прожити...
Та головне, аби не довелось
За шлях свій в них пробачення просити!
Коли малі були, згадає кожен з нас,
Хотіли стати скорше самостійні,
Не слухаючи маминих порад,
Хоча були ті самі достовірні...
Серця їх вкриті шрамами образ,
Які ми нанесли, хоч не бажали...
Ми думали, що знаєм краще Вас,
Але найголовнішого не знали!
Не знали ми ні голоду, ні бід,
Усі стежки ми оминали хибні.
Але й пролитих материнських сліз
Ми теж тоді не бачили, наївні!
Спасибі, любі наші Вам за все!
Без Вас людьми б ми справжніми не стали!
Найголовніше, аби в інші дні
Про мам ми всі також не забували!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875405
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2020