Сторінки (1/1): | « | 1 | » |
Скільки б горя не принесли,
І все вам, вражі, мало!
Як дітей в домовинах несли
Ваше стадо реготало!
А ти, український народе,
Чому знов в кайданах мовчиш?
Думаєш, дадуть нагороду,
Що так у неволю летиш?
Вже забули зрадницькі діти,
Яку ціну предки заплатили.
Забули дідів заповіти,
Яких катували й морили...
Вас легко можна підкорити,
Як би не гнівались на це, та ви -
Не бачите далі сво́го корита
Мовчите! Ах, зайняті роти?
І соромно мені за народ
В якому козацька тече кров
На "повторі" один епізод:
Знову мчимо в "обійми" оков.
Та все ж, здається, кров не одна,
Підки́дьки. А Мати пригріла...
Ви - та сама згубна Орда
Від жаги крові осатаніла...
Ви з криками б'єтесь у груди,
Що бажаєте Вкраїні добра.
А насправді ж, як той Іуда -
На зраду йдете крадькома.
Звуки козацької мови -
У вас викликають огиду.
І ви все творите змови,
Щоб заспівать по ній панихиду.
Та зараз звертаюсь до тебе,
Моя славна, нескорена націє,
Рук опускати не треба,
Ще розквітнемо цвітом акації!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866284
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2020