| Сторінки (1/70): | « | 1 | » |
я вивчила слово, що позначає вербу.
я вивчила слово, що позначає виття,
і тримаю його в горлі. слово, яке
позначає вовка, згорнулося під язиком.
так я вивчала біль – ховаючи
її у складках свого тіла, де
западає темрява. цікаво, яким буде
пробудження. розрізаний сонцем
ранок вигоряє в апельсинову шкірку –
строката спека. згаслий вулкан
повертається до життя, але нам
не кажуть, звідки ми знаємо,
що гора розворушилася. чому скеля
розверзається і знову, розжарена,
ллється у світ. якби ж я могла сказати,
що врятувала плакучу горлицю,
але я не впевнена. кожен птах помирає
своєю смертю – падає з неба та
спить. важко відігнати цю думку –
що все прокидається і чекає
на життя. на слово, яке дає назву
синьому кольору блідої вени.
хто б відмовився пробудити щось
стародавнє з найглибшого сну? хто б
відмовився копати і знайти досі липку
кров давно померлого оленяти? яке диво,
мабуть, що земля здригається під нами.
що ми танцюємо вздовж розломів.
[url="https://poems.com/poem/grasp/"]Оригінал[/url]
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал зі щотижневими перекладами[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876049
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2020
Вона горда за свого papá,
тому що він приходить
до їхньої маленької сірої школи,
переобладнаної з армійських бараків,
щоб навчати español
у п’ятому класі місіс Бренди.
А це означає, що їм не
доведеться слухати ту жахливу
Señora Бейстер по телевізору,
яка, наче болотяний бугай, співає
«Las mañanitas» і набридливо
підносить вказівний палець до вуха:
«Escuchen», –
а потім до губ:
«y repitan».
Він вчить їх замовляти
«Кока-Колу» en el restaurán –
«Señor, quisiera una Coca, por favor» –
і назви всього столового приладдя –
«cuchara, cuchillo, tenedor».
Діти дивляться на нього з підозрою,
коли він береться за ніж.
Наступного тижня він покаже
бої биків, які він дивився
в Мексиці, коли був muy chiquitito.
Він вибере хлопчика, який буде фиркати, тупати,
кидатися на червону тканину,
якою Papá ляскатиме
по його боках, ухиляючись
від нападу гострих рогів,
встромлятиме невидимі мечі
під шкуру хлопчика
і смішитиме дітей.
___________________________________________
Lecciones de lengua (ісп.) – уроки [іспанської] мови
papá (ісп.) – тато
español (ісп.) – іспанська мова
Señora (ісп.) – сеньйора
Las mañanitas (ісп.) – досл. «Світанки» (традиційна пісня на дні народження в країнах Латинської Америки)
Escuchen (ісп.) – слухайте
y repitan (ісп.) – і повторюйте
en el restaurán (ісп.) – в ресторані
Señor, quisiera una Coca, por favor (ісп.) – сеньйоре, одну колу, будь ласка
cuchara, cuchillo, tenedor (ісп.) – ложка, ніж, виделка
muy chiquitito (ісп.) – малий-малесенький
[url="https://www.poetryfoundation.org/poems/54628/lecciones-de-lengua"]Оригінал[/url]
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал зі щотижневими перекладами[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2020
Це не слабкий голос
ви чуєте це сильний
голос який лунає з цих міст.
Це голос ЛаТаньї.
Кадеші. Шаніки. Це
голос Антуана.
Дерріла. Шакіла.
Він біжить по воді
пропливає коридорами
наших шкіл виливається
на перехрестя наших міст але
жодна епітафія не ллється з їхніх гирл.
Це не слабку любов
ви чуєте це сильна
любов на обличчі якої
жага навчитися цілуватися.
Це любов яка руками увінчує ноги
яка живить пізнає відчуває воду плине
виправляє дітей
загортає їх у нашу історію де вони
засмагають глибше ніж їхнє тіло
де вони обсмоктують кістки абетки
і випльовують закриті голосні.
Це любов розфарбована залізом і мереживом.
Це любов підписана Чорний Геній.
Це не слабкий голос
ви чуєте.
[url="https://www.slowdownshow.org/episode/2019/07/12/165-this-is-not-a-small-voice"]Оригінал[/url]
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал зі щотижневими перекладами[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874027
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 30.04.2020
Життя коротке, однак я приховую це від своїх дітей.
Життя коротке, і я вже вкоротила своє
у тисячу божественних, нерозсудливих способів,
тисячу божественних, нерозсудливих способів,
які я приховаю від своїх дітей. Цей світ щонайменше
на п’ятдесят відсотків страшний, і це консервативна
оцінка, однак я приховую це від своїх дітей.
На кожну пташку є камінь, кинутий у пташку.
На кожне любе дитя – дитя зломлене, посаджене в мішок,
втоплене в озері. Життя коротке, а цей світ щонайменше
на п’ятдесят відсотків страшний, і на кожного
доброго незнайомця є той, який тебе зламає,
однак я приховую це від своїх дітей. Я намагаюся
розхвалити їм цей світ. Будь-який пристойний ріелтор,
ведучи вас через справжній свинюшник, без упину
щебече про козирі: Цей дім може бути чудовим,
правда? Ви можете зробити його чудовим.
[url="https://www.poetryfoundation.org/poems/89897/good-bones"]Оригінал[/url]
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал зі щотижневими перекладами[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873149
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 23.04.2020
Цей вечір звучить, як зграя
сорок, а ми шукаємо заміну ручкам на свої комоди,
тому що ми не можемо змінити світ, зате можемо
змінити металеві деталі. Америка розбиває мені серце,
буває, а буває, вона ламається навпіл.
Сьогодні я дивилася, як в торговельному центрі у жінки
був нервовий зрив, і, коли охоронець хотів їй допомогти,
я побачила, як всі ми
визираємо з її сумки, яку вона кинула
через зал у магазин Forever 21. І так,
здавалося, що стіни – це ще один спосіб втримати нас,
і, коли вона нарешті припинила плакати, я почула,
як вона каже флуоресцентному освітленню: Буває,
небо занадто яскраве. І ось так ми стали її
зграєю в своїх чорних куртках і білих светрах,
одні з нас потягнулися до неї своїми крилами,
а інші полетіли геть.
[url="https://poets.org/poem/magpies-recognize-themselves-mirror"]Оригінал[/url]
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал зі щотижневими перекладами[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872255
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2020
Моя психіатриня хитає головою.
«Все значно складніше», – вона каже.
Навіть якщо я нерішуче починаю:
«Мені здається», – я кажу,
імітуючи те, як вона висуває гіпотези,
дражнячи її ембріоном власного аналізу, –
навіть тоді я знову неправа щодо цього.
Життя неможливо загребти, як рибу.
Опісля вона мене проводжає.
Моя машина припаркована під евкаліптом
і я хочу сказати:
«Мені здається, перед нами
біла Toyota Corolla, припаркована під евкаліптом».
Хоча б на мить забути про невизначеність!
Відчути – бодай раз – що я права,
що я тримаю – хай недовго – те, що вислизає від мене.
Під евкаліптом
моя Toyota мирно спочиває,
але вона – не риба.
Ні. Все значно складніше.
[url="https://www.theguardian.com/books/booksblog/2019/may/13/poem-of-the-week-catch-of-the-day-by-finuala-dowling"]Оригінал[/url]
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал зі щотижневими перекладами[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871377
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 09.04.2020
Мінливе сяйво Сан-Франциско
це вам не сяйво Східного узбережжя
це вам не
перлове сяйво Парижа
Сяйво Сан-Франциско
це морське сяйво
острівне сяйво
І сяйво туману
який огортає схили
підповзаючи вночі
крізь Золоту Браму
щоб лягти на місто на світанку
А тоді погідні пізні ранки
після того як туман вигоряє
а сонце розмальовує білі будинки
морським сяйвом Греції
виразними чіткими тінями
через що місто виглядає ніби
його щойно намалювали
Але вітер піднімається о четвертій годині
розчищаючи схили
А тоді завіса сяйва раннього вечора
А тоді інше полотно
коли новий вечірній туман
напливає
І у тій долині сяйва
місто пливе
без якоря по океану
[url="https://poets.org/poem/changing-light"]Оригінал[/url]
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал зі щотижневими перекладами[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870527
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.04.2020
Нещодавнє дослідження показало, що вірші збільшують
вартість будинку майже до 9000 доларів.
Однак, час був безжальним до віршів.
На північному сході втрачено мільйони віршів,
що зменшило площу покриву. Якихось кілька днів тому
сильні вітри звалили вірш на лінію електропередачі
за кілька кварталів від мого будинку.
Я не очікувала втратити так багато водночас.
«Ми збудували систему, яка є небезпечною
для віршів», – хтось сказав. Впродовж наступних тридцяти років
не буде жодних віршів там, де є контактна мережа.
Деякі вірші, можливо, залишаться завдавати нам клопоту,
вони залишаться, як розкішний символ часу.
[url="https://poets.org/poem/creative-drive"]Оригінал[/url]
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал зі щотижневими перекладами[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869559
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.03.2020
Ти загубився у цьому великому випробуванні.
[s]Твоя мета – щоб в тобі було слово.
Твій голос – це китовий вереск
у сліпому океані привидів,
який є тільки тим темним простором.
Там нічого не побачиш.
Там нічого не відчуєш.
Там вцілієш, якщо зможеш пережувати.
Твоя мета в мені – це слово,[/s]
і ти загубився [s]у цьому великому випробуванні.[/s]
[url="https://poems.com/poem/nude-10-for-me-me/"]Оригінал[/url]
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал зі щотижневими перекладами[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868602
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2020
Я стрів мандрівника, мені він мовив:
«Стоять в пустелі дві ноги камінні,
А біля них, у сонячнім промінні,
Розтріскане обличчя грузне: брови
Важкі, губ борозни, усмішка темна
Засвідчують, що скульптор досконало
Читав чуття, яке лице ввібрало,
А серце підживляло; не даремно
Фундамент був змережаний словами:
"Я – Озимандій, Цар поміж Царями.
Поглянь на мою Велич й кинь Надію!"
Але там час трудився без спочину –
Довкола колосальної руїни
Тепер піски гуляють золотії».
[url="https://www.poetryfoundation.org/poems/46565/ozymandias"]Оригінал[/url]
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал зі щотижневими перекладами[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867728
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.03.2020
погляньте на свої долоні
свої чудові корисні долоні
ви не мавпи
ви не папуги
ви не товсті лорі
чи керовані ракети
ви люди
не британці
не американці
не ізраїльтяни
не палестинці
ви люди
не католики
не протестанти
не мусульмани
не індуїсти
ви люди
ми всі народжуємося людьми
і помираємо людьми
спочатку люди
наостанку люди
ми люди
або ми ніщо
ніщо крім бомб
і отруйного газу
ніщо крім гвинтівок
і катів
ніщо крім рабів
у Жадоби й Війни
якщо ми не люди
погляньте на своє тіло
з його чарівними системами
нервів-дротів і кров’яних каналів
подумайте про свій розум
який може думати про самого себе
і цілий всесвіт
погляньте на своє обличчя
яке може застигнути від жаху
або розтанути від любові
погляньте на все це життя
всю цю красу
ви люди
вони люди
ми люди
спробуймо бути людьми
танцюймо!
[url="https://www.poetryinternational.org/pi/poem/13603/auto/0/0/en/nocache"]Оригінал[/url]
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал зі щотижневими перекладами[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867167
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.03.2020
Коли лікар запропонував операцію
і бандаж на всі мої юні роки, мої батьки
поспішили відвести мене на лікувальний
масаж, масаж глибоких тканин,
остеопатію, і скоро моя крива спина
трохи розпрямилася, я знову могла дихати
і більше рухати тілом, не затьмареним
біллю. Моя мама просила мене співати
їй пісні всі сорок п’ять хвилин їзди
до Міддл-Ту-Рок-роуд і сорок п’ять
хвилин по дорозі назад з фізіотерапії.
Вона казала, що після неї навіть мій голос
звучить так, наче не скований хребтом.
І я все співала, тому що думала,
що їй подобається. Я ніколи не питала,
чим вона жертвує, щоб відвезти мене,
або як вона проводила день до того,
як у неї з’явився цей обов’язок. Сьогодні,
вже в її віці, я їхала додому з чергового
прийому, підспівуючи якійсь плаксивій,
але гарній, пісні на радіо, і побачила,
як мама зняла свій дощовик
і віддала його своїй донечці, коли
посеред дня налетіла буря. Боже мій,
я подумала, ціле життя я була під її
дощовиком, думаючи, яке ж це диво,
що я ніколи не промокаю.
[url="https://www.apmpodcasts.org/slowdown/2019/01/27-the-raincoat/"]Оригінал[/url]
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал зі щотижневими перекладами[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866257
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2020
[i]Тричі жадана.[/i]
Я чув, як ледь шурхочуть шати Ночі
В її зірчастих залах!
На чорній сукні я на власні очі
Не вперше бачив спалах!
Я відчував присутність, і охоче
Вітав те, що не знаю;
Величну, стриману присутність Ночі,
Як тої, що кохаю.
Я чув, як смуток й радощі шепочуть
Дзвінкі, м’які секрети,
Вони заповнюють покої Ночі,
Немов рядки поета.
Із чаші опівнічного ефіру
Мій дух напився тиші;
Там б’є фонтан невичерпаного миру
І спокоєм все дише.
Святая Ноче! я з твоєї згоди
Дізнався все, не знавши!
Ти миттю стишуєш вуста Турботи,
До них свій перст приклавши.
Молюся, як Орест! Впади, смолиста,
Твого я миру хочу!
Бажана і жадана тричі, чиста,
Найбільш кохана Ноче!
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал зі щотижневими перекладами[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865484
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.02.2020
[i]присвячується рінґ-шаутерам Ґічі Ґулла[/i]
Одна з жінок привітала мене.
Я люблю тебе, вона сказала. Ми не
Були знайомі, але я їй повірила,
І жахливий новий біль
Прокотився по моїх грудях,
Як в кімнаті, де портьєри
Зібрані в боки. Я люблю тебе,
Я люблю тебе – так вона йшла далі
По залі повз інших незнайомців,
Серед яких кожен відчув, як його раптом пронизали
Колони насиченого світла.
Я люблю тебе – впродовж
Усього обряду, в кожному
Оплеску, кожному тупоті.
Я люблю тебе в іржавих металевих
Кайданах, які хтось був змушений
Тягти, поки любов їх не
Розкувала і не лишила
Порожніми посеред кола.
Я люблю тебе у воді,
Через яку вони вдавано брели,
Співаючи ту стару, втоплену в крові пісню,
Яка притягла нас до цих берегів
І викинула на них. Я люблю тебе –
І його кути дряпали зсередини
Кожне горло, проштовхуючись повз
Закручені у вирі пилинки
У тих променях світла,
Яке, хай там що ми тепер знали,
Ми могли дозволити собі відчути, розуміли,
Що нам по ньому видиратися. О Ліси… О Собаки…
О Дерево… О Зброє… О «Дівчино, біжи»…
О Чудесне Численне Втрачене…
О Боже… О Боже… О Боже…
Невже ця любов – це та біда, яку ти обіцяв?
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал зі щотижневими перекладами[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864690
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.02.2020
Всередині цього олівця
повзають слова яких ніколи не писали
ніколи не вимовляли
ніколи не вчили
вони ховаються
вони там не сплять
чорні у темряві
чують нас
але вони не вийдуть
ні через любов через час ні через вогонь
навіть коли темрява розсіється
вони досі будуть там
ховатися у повітрі
в майбутньому крізь них можливо пройдуть цілі натовпи
вдихатимуть їх
не знатимуть про це
що це може бути за почерк
що вони не хочуть розпрямлятися
якою мовою
я збагну його
я зможу зрозуміти його
щоб розібрати справжні імена
усього
можливо їх
небагато
може бути що є тільки одне слово
і його вистачить
воно тут у цьому олівці
кожен олівець у світі
такий же
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал зі щотижневими перекладами[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864044
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.02.2020
о оленю, мені шкода, що тебе поховали
край дороги – кортеж потрясіння й жалю перевищив швидкість
нам цікаво, як помирає олень – самогубство?
а як щодо крила авта, яке тебе скосило
сліпий виродок, який не зважає на природу
це твій задній двір – чорні хлопці співчутливі, однак
знають, як це – лежати на дорозі годинами
поки сонце глузує над твоїм спокійним прикладом
о оленю, як ти розкладаєшся безкровне тіло
прибічник трупного заклякання тільки твоя голова
розпадається в мульчу з листя
чорні хлопці не так граційно їхня незграбна кров
блищить і чорнить тротуар о любий оленю,
принаймні твоя смерть випадкова хоча дехто скаже
що ти дострибався
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал зі щотижневими перекладами[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863491
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.02.2020
[i]Вергілій[/i]
Завтра тебе вжалить бджола.
Ввечері милий хлопець кладе свій член на твоє
привіт. Ти запрошуєш його до свого ні. Ти запрошуєш його член
ні його вниз. І якщо ти не робиш Цього. І якщо ти не
Робиш Того. Для чого ти його запрошуєш щоб повернути. До себе?
Ти запрошуєш те за що мовчки приймають напівсон.
Простирадло стиснуте в яйця. Перехресні штрихи твого малюнка
Ошелешили в завжди уникає. О. То ось як
Я серветка кидаю. Голову зламаєш. Горло те незначне що. Лишилось від
Блаженної ночі це ти вчинила правильно що не повернула
Одразу на гачок. Ця помилилася не буде пробачена.
Провини оштрафовані ким? Завтра тебе вжалить
Бджола. Це тебе вб’є. Ти помреш у
Жорстоку пастку побачення.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал зі щотижневими перекладами[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863490
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.02.2020
Скажи,
Чи була Венера вродливіша,
Ніж ти,
Коли вона увінчувала
Звивисті хвилі,
Пливучи до берега
На ребристій мушлі?
Чи був образ Боттічеллі
Чарівніший, ніж мій;
І чи вартували пуп’янки троянд,
Які він кинув своїй дамі,
Більше,
Ніж слова, якими я тебе обдуваю,
Щоби прикрити твою незрівнянну принадність,
Ніби серпанком
Запотілого срібла?
Для мене
Ти тримаєшся гідно
На блакитному і бадьорому повітрі,
Оперезана світлими вітрами,
Крокуючи по променях сонця.
А хвилі попереду тебе
Котяться і зрушують
Пісок під моїми ногами.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал зі щотижневими перекладами[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863250
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.02.2020
Я поставив мольберт на даху хмарочоса.
Я довго малював, для мене це звичайна справа.
Люди роїлися на розі, а свисток регулювальника не змовкав увесь день.
Вони були, як ті комашки, багато безупинних комашок,
Ці люди – жваві чи бездіяльні;
А регулювальник – синя пляма, уламок латуні там,
Де чорні хвилі розливалися навколо нього,
А він стримував вулицю. Я довго малював,
І для мене це звичайна справа.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал зі щотижневими перекладами[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863249
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.02.2020
старий стілець притиснутий до дверей/ вікна зачинені/
хвіртка замкнена/ на паркані колючий дріт, який чіпляється за плоть/
щоб виспатися, треба примиритися з «обережністю»:/ витягти всі ключі із замків/
не вимикати світло/ перевернути вітальні килимки на порозі/ наказати собаці загавкати
оскільки вони можуть вкрасти і з людини/ я сіла на старий стілець під дверима/
я замурувала вікна цеглою/ я обкрутила ланцюг із замком навколо хвіртки/
у мене шрам на нозі від паркана/ щоразу я вдихаю обережно:/
замкнувши двері, ковтаю ключі/ вдаю, ніби не сплю/ спалюю всі вітальні килимки/ вчу собаку, як кусатися
все життя ми чекали, що прийдуть злодії/ а вони живуть у нас удома
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856053
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.11.2019
У чорне вбране, для правди мертве Хмарище – виткане німим духом на самоті у темряві примарної пащі гори – викрало Місяць-діву, обличчям безслівну, на коханні виховану, золоті груди якої віддзеркалюються у срібних струмочках:
Вітер, її коханець, в одну мить посивілий, скаженіє довкола Всесвіту, полюючи на її росяні любовні листи, таємно розкидані над вівсяними килимами відкритого поля.
О, драмо! ніколи не зіграна, ніколи не оббрехана, ніколи не заримована! Поглянь – для сліпого звіра, завжди безслізного, безсердечного, у Неба бракує рота, щоб розтлумачити цю звістку!
Ах, де той чоловік, який живе поза самим собою? – поет, натхненний здебільшого занотовувати такі речі?
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855524
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.11.2019
Високо на горі, де вперто
Лежать сніги непрохідні,
Де все німе, холодне, мертве,
Там пізній захід й довгі дні.
Але у тіні скель холодних,
В долинах, вбраних в літній цвіт,
В скарбниці всіх багатств природних,
Ночіє ледве не в обід.
Так в серці, винному ні в чому,
Раніше гасне світ життя,
Але ще довго тліє в тому,
Де льодом вкрились почуття.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854787
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.11.2019
/переклад з англійської/
Він зветься Сізіф. Ні. Сі-зі́ф. Так. Очевидно,
якийсь давньогрецький міф. Цього мужика [i]покарали[/i] за… покарали… так…
за щось, і він змушений щодня викочувати камінь нагору,
і він щодня скочується… той камінь, так…
і він щодня знову скочується донизу.
Щось про абсурдність життя.
За словами Камю… Ка-мю́-ю-ю… каже, що йдеться
про положення людини і що
воно безвихідне, і ми змушені просто безупинно
це робити, і… камінь, так, котити камінь… і це
надає сенс нашому життю. Еге. Ну,
якщо це не приведе тебе до Бога…
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854786
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.11.2019
А коли вони обстрілювали чужі будинки, ми
протестували,
але не занадто, ми протистояли їм, але не
занадто. Я був
у ліжку, навколо ліжка Америка
розсипалася: невидимий будинок, за ним ще один, за ним ще…
Я виніс стілець на двір і стежив за сонцем.
Шостого місяця
згубного правління в будинку грошей
на вулиці грошей в місті грошей в країні грошей,
нашій славетній країні грошей ми (вибачте нас)
жили щасливо під час війни.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853266
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 31.10.2019
війну чутно вночі,
її губи – з пошматованих дітей,
її брова – з пластичної вибухівки
і дихає вона, як реактивний винищувач,
а тоді її чутно на світанку
в ніжному шурхоті грошей,
які розтуляють пелюстку за пелюсткою.
її чутно між випусками
новин у рекламних
мелодіях, потім вона лунає
між нотами державного гімну.
в її ході – дзенькіт брудних монет,
в неї кисть – з багатьох втрачених кистей,
долоня відсутніх пальців,
цурпалок руки, яку вона втратила,
торкаючись небес, стопа,
яка викопує шанці для загиблих на ній.
похитуючись, війна суне вперед –
вимушена, невблаганна, невідворотна.
вона дивиться на мене
одним оком з напалму
та іншим оком з льоду,
її волосся – з вогню
і в неї ядерне серце,
і дійсно, вона так нагадує людину
і така нікчемна, стоячи там
і чекаючи, що я простягну їй руку.
вона хоче почути, що я відповім.
вона хоче почути, як я збираюся
звільнити її від страждання,
а мені від неї треба тільки,
щоб вона навчила мене вбивати.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852379
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 23.10.2019
Полягає в тому, що Ерік Ґарнер
деякий час працював садівником
у Відділі парків і зон відпочинку, а тому,
можливо, своїми дуже великими руками,
можливо, цілком імовірно,
він турботливо посадив у ґрунт
якісь рослини, які, швидше за все,
деякі з них, цілком імовірно,
досі ростуть, досі роблять те,
що роблять такі рослини, як-от дають притулок
і годують малих і необхідних створінь,
як-от залишаються приємними на дотик і запах,
як-от перетворюють сонячне світло
на їжу, як-от дозволяють нам
легше дихати.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851609
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.10.2019
моя сусідка по квартирі на одному з курсів
казала про мій низький зріст
що ті хто вважає мене привабливою
мають в собі крапельку педофілії
і я стискалася нещодавно зніжена
двадцять один з бровами
вищипаними до дорослих дуг які відростають
що три тижні
гострими паросточками чоловіки вже
намагалися мене викрасти
у своїх таксі загнати мене у провулки
нового міста вже
вимога назвати своє ім’я хай
ніхто ніколи не питає скільки мені років
хай ніхто ніколи не питав я відчуваю себе скрипучою
і древньою через повторення
всього цього я відчуваю що вже не дівчина впродовж
багатьох поколінь весь мій
родовід переповнений виснаженими
жінками їхні гладенькі обличчя
застигли у часі тільки потовщена
талія смужка
сивини зраджує вік
я вигадую імена і роздаю їх
незнайомцям на вечірках
я підрізаю роки зі свого віку і ділюся ним
хоча мене не питають що мені
п’ятнадцять сімнадцять а їм хоч би що
ніхто не припиняє хотіти
я зникла як всі дівчата
переді мною поруч зі мною
всі дівчата які ще будуть
всі думають
що я мала дівчинка і все одно
вони полюють на мене все одно вишкіряють зуби
я така втомлена що мені
одна тисяча років я на одну тисячу
років старша коли мене торкаються
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851608
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.10.2019
Пам’ятаєш минулорічний липень посеред
поля, тепло осипалося з дуба,
твоє обличчя затуляв попіл, який у піруетах спадав
із серйозної поїздки, що висіла над нами? Ти сказав: «Боже»,
я сказала: «Прислухайся до оленя, озера, безперервного плескоту язика,
як часто я казала, що це знову завдасть нам болю».
Ось подарунок радості в цьому тисячолітті – спис протинає
тисові віти, ягоди чи скло падає, бик досі цілий.
Ти завжди знав, що корови і коні не виживуть,
з копитами, що іржавіють, прив’язані до березового гілля, глід
між їхніми квадратними і мертвими зубами. Після цієї любові
що залишилося від наших тіл, крім вугра у шлунках, який наче лід,
кислотний рефлюкс, брак контролю?
Я казала тобі, що нам потрібно,
[i]казала тобі, що ми нізащо не забудемо.[/i]
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851496
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.10.2019
[i]для Сааїда Шире[/i]
Вірш може початися з того, як він спиною входить у кімнату.
Він знімає свою куртку і сідає до кінця свого життя;
саме так ми повертаємо Тата.
Я можу зробити так, щоб кров потекла назад до носа – так мурахи поспішають у нору.
Ми виростаємо у менші тіла, мої груди зникають,
твої щоки ніжнішають, зуби врізаються назад в ясна.
Я можу зробити так, щоб нас любили, ти тільки скажи.
Подарувати їм цурпалки замість рук, якщо вони бодай раз торкнулися нас без згоди,
я можу написати вірш і змусити його зникнути.
Вітчим випльовує спиртне назад у склянку,
Мамине тіло котиться вверх по сходах, кістка вправляється на місце,
може, вона досі з дитиною.
Може, у нас все буде гаразд, малий?
Я перепишу це життя спочатку, і цього разу буде стільки любові, що
все інше буде затьмарене.
Все інше буде затьмарене,
я перепишу це життя спочатку, і цього разу буде стільки любові, що,
може, у нас все буде гаразд, малий,
може, вона досі з дитиною.
Мамине тіло котиться вверх по сходах, кістка вправляється на місце,
Вітчим випльовує спиртне назад у склянку.
Я можу написати вірш і змусити його зникнути,
подарувати їм цурпалки замість рук, якщо вони бодай раз торкнулися нас без згоди,
я можу зробити так, щоб нас любили, ти тільки скажи.
Твої щоки ніжнішають, зуби врізаються назад в ясна,
ми виростаємо у менші тіла, мої груди зникають.
Я можу зробити так, щоб кров потекла назад до носа – так мурахи поспішають у нору,
саме так ми повертаємо Тата.
Він знімає свою куртку і сідає до кінця свого життя.
Вірш може початися з того, як він спиною входить у кімнату.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851495
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.10.2019
Хай Бог не ображається, але я стала усім тим, що моя мати хотіла відвернути своїми молитвами.
Я побувала усюди, куди вона хотіла перекрити шлях своїми молитвами. Я йшла так довго, що знайшла Милість.
Я перекинула її стегна через плечі і пила. Її удосталь
і я нарешті жива. Якби я була тим, чим повинна була бути, я була б материним
схроном. Я була б її батьків щиною. Я б не блукала, я б залишилася.
Якби я була звідти, звідки мені слід бути я називала б це по-іншому, але
я – частина країни, в якій народилася. Всі мої вчинки були в ім’я Любові
і в ім’я Любові я чинила ці гріхи: я стискала кулак. Я тікала.
Я прикушувала язика до крові. Міхрет вкриває мої груди, поки я мугикаю і ковтаю кров.
Вона мене зігріває. Не просить мене залишитися.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851292
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.10.2019
Свинобій для Усього Світу,
Інструментальник, Копнувач,
Гравець із Залізницями і Вантажник Країни;
Шалене, дуже, збурене –
Місто Широких Плечей:
Кажуть, ти розпусне, і я у це вірю, адже бачив, як під світлом ліхтарів твої нафарбовані жінки ваблять простаків.
Ще кажуть, ти безчесне, а я відповідаю: так, це правда – я бачив, як головоріз убиває і спокійно іде убивати знову.
А ще кажуть, ти жорстоке, і моя відповідь: на обличчях жінок і дітей я бачив слід вовчого голоду.
І, відказавши так, я ще раз повертаю обличчя до тих, хто насміхається над моїм містом, відповідаю їм такою ж посмішкою і кажу:
Спробуйте показати мені інше місто, яке співає з піднятою головою, таке горде бути живим і грубим, і сильним, і хитрим.
Воно гатить по прокляттях, які летять на нього, поки воно нагромаджує одну роботу на іншу, перед вами – високий, нахабний і потужний відбиваючий, який яскраво виділяється на тлі тихих містечок;
Люте, як собака, паща якої жадібна до дії, хитре, як дикун, поставлений проти природи,
Воно простоволосе,
Це – копач,
Руйнівник,
Проєктувальник,
Будівельник, нищитель, відновник,
Під пеленою диму, з укритим пилом ротом, воно сміється білозубою посмішкою,
Під жахливим тягарем долі воно сміється, як сміється молодик,
Воно сміється, точно як безтурботний боєць, який ніколи не програвав у двобої,
Воно вихваляється і сміється, що під його зап’ястям є пульс, а під його ребрами – серце народу,
Воно сміється!
Воно сміється шаленим, дужим, збуреним сміхом Молоді, напівголе, спітніле, горде бути Свинобоєм, Інструментальником, Копнувачем, Гравцем із Залізницями і Вантажником Країни.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851291
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.10.2019
Я молю про словоблудство зі своїм солодкомовним супутником, чиї уста готові читати мій осяйний полиск. Універсальний партнер, обізнаний і компетентний у словесному мистецтві, – словник не схильний заперечувати проти самітних звичок неймовірно пильного читача. Темної ночі під час безсоння книга – це стимулююче заспокійливе, яке будить мою втомлену уяву для снодійного трансу мови. Усамітнюватися під пологом спальні, вмикати нічну лампу, брати великий словник у ліжко, стискати нескорочений корпус, важкий від усіх значень, що містяться між цими обкладинками, розгладжувати тонкі аркуші, повні наголошених складів, – все це вправи зі свідомого режиму соньків, які вертять слова на язиках, перевертаючи ілюміновані сторінки. Пройти крізь усі ці рухи і процедури, потемки намацуючи спокусливе слово, – це нічна місія поета. Збуджені міріадами можливостей, ми випробовуємо найзбоченіші положення, виконуючи свій щонічний акт – проникнення денотативного тіла твору. Будь-яку виноску під логікою мови можна внести до симптоматичного словника. Алфавітний порядок цієї авторитетної брили знань здатен передати насичений лексикон кольористих галюцинацій. Край ліжка лежить відкритий блокнот, щоб записувати виверти перелітних слів. У швидкому русі очей нічного бачення поета цей диктум можна розгадати, як зашифрований акровірш з ім’ям коханого.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851217
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.10.2019
Те, що за життя вона була лякливою, – річ звісна.
Нам відомо, що вона зникала, зачувши голоси
Або кроки. Її сполохував найменший шум,
Хоча до неї вміли наближатися молільники.
У нас немає жодних записів з нею, хоча,
Звісно, в підвалі Музею ми зберігаємо
Поточені міллю опудала – тишу малу комірцеву
І тишу жовтоплямисту – в тісних шухлядах.
Але її спів утрачено. Чи була вона споріднена з
Таким видом, як спокій, або з птахом іншого польоту,
Дослідникам невідомо. Навіть те, чи
Гніздиться досі плідна пара глибоко в баю,
Де, за переказами, цього колись поширеного птаха
Десятки років тому вперше не побачили, не почули.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851214
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.10.2019
Дивні плоди в південних садах,
(Листя – криваве, кров на устах,)
Чорне тіло гойдається туди-сюди,
З тополі звисають дивні плоди.
Ідилічна картина південних широт,
(Вирячені очі і скривлений рот,)
Під ногами магнолії, свіжі й запашні,
(І різкіший сморід – це плоть у вогні.)
Ці плоди із часом позривають круки,
Позбирають дощі, поточать жуки,
Посмокчуть вітри, погноїть сонця світ,
Врожай дав гіркий і дивний плід.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847860
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.09.2019
Колись сіятиме якась
Примхлива зірка
Здаля так тьмяно, менша,
Ніж піщинка,
Тоді ми і дізнаємось,
Яка ж ти жінка.
Бо, хоч тебе і з космосу
Жбурнули сильно,
А на ногах мереживо
Стискає щільно,
Губами доведеш ти світ
До божевілля.
З твоїм байдужим тілом зможем
Зіштовхнутись.
Погребуєм нечулих стегон
Ми торкнутись,
Порочні ж вигуки нас змусять
Відсахнутись.
Не треба так. Від страху ти
В кільце згорнешся
Над урожайним полем, хтиво
Озирнешся
Й з гіркою тайною до вуха
Підкрадешся.
На спеці по руках твоїх
Біжать краплини;
Тремтить твоя сорочка
Безупинно,
Як надсерця, що хтось тобі
Під ноги кинув.
Волосся випнувши й прогнувшись,
Ти ковтаєш
З неясності, яку попід
Губою маєш,
І ніжну слину з оргією
Випускаєш.
Колись цю жінку не назвали б
Ми тобою –
Коли, на матір спершись,
Ще малою
Проводила по грудях ротом
Ти з жагою.
Тобі в обличчя рине
Грандіозно.
Оголене… дівча… дитина
Ронить сльози,
А твій живіт велично
Пнеться в космос.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847074
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.09.2019
1 З настанням світанку ми – риби.
Ми хлюпаємося, ковтаємо повітря і тремося лускою
одне об одного. Ми виграваємо
оранжевим і зеленим, і краємо фланель
своїми ударами.
2 Весь день, поки я далеко від тебе, я хвою,
корю і колюся. Я вриваюся у береги
неба. Там – низький
дзвін, найновіше кільце. Пора
росту – сонця і води…
3 Весь день, поки ти далеко від мене, я уявляю тебе –
сонце і воду. Ти – сіль і космос,
і довгі-предовгі руки тепла. Воднораз світло
і те, що його відбиває.
4 Коли ми бачимося знову, я – найсильніша
людина на світі. Своєю груддю я перекидаю шини
і тягну вантажівки заради тебе.
Ти теж найсильніша людина
на світі. Ти носиш бочки з цементом
по всьому будинку. Коли ми боремося на руках,
я розповідаю тобі крізь зціплені зуби про своє життя як дерева:
Якою високою я була.
Якою коричневою і зеленою.
5 Вночі ліжко вкрите пилком
і лускою. В кімнаті – світло і мокро.
У мене тепер так мало м’язів.
Я наповнюю свої легені цілим
твоїм іменем, а твоя голова
на моїх грудях піднімається і опускається. Піднімається і опускається.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846378
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.08.2019
Завбачливо відмежовані зеленню
І пітьмою ночі будинки
Сусідні –
Зберігають свою самобутність
У світлі
Яке заливає середину кожного –
Вони стоять як фортеці
А не як пустки
Закривають і не впускають
Як хустка
На низенькій бабусі –
Яка таємниця всередині криється
Яка допитливість зовні блукає
Одна про іншу
Нічого не знає.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845803
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.08.2019
лякаюся часом що того до кого я
звертаюся тут немає, жовте й червоне довгасте
листячко робінії здуває на землю, тоді
крізь провулок в БЮРҐЕР КАФЕ, читаючи з
квітками і хмарами, о Ісусе твоя кров хто може мене
урятувати, дубами укрито і [i]поодинокими ялицями[/i], це
квапливе прощання ти поспішаєш до машинки каміння Сіфносу із
синьозеленими бровами поки зрізані квіти як лезо
гострі на лузі, нещадна мнемотехніка, мистецтво запам’ятовувати,
автоматизована декламація введення і виведення читання, капаю
крапаю на асфальт або мої скрипучі
кроки. Кухонне вікно стоїть розчинене мій мозок
в підколінних ямках, важко дихаю
15-16.10.2004
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844997
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2019
Вдайте, ніби бумбокс
розривається за вашим плечем. Підніміть
свої руки догори. Вивертайте їх,
ніби збираєте лайм. Погляньте
праворуч, ніби переходите
вулицю. Погляньте ліворуч,
повільно, ніби балансуєте оранжевими
кошиками. Нагніться, ніби збираєте
бавовну. Працюйте попою. Випростайтеся,
ніби випустили дрова. Гребіть,
покажіть, як працюєте граблями. Метіть,
покажіть, як працюєте мітлами. Покажіть, як плескаєте
пупусу: грудки тіста на пальцях. Плескайте.
Покажіть, як черпаєте орчату:
ваша рука – це ківш, черпайте.
Простягніться і зачерпніть. А тепер
пригніться. Вони стріляють. Пірнайте
під сидіння і
не дихайте.
Руки за голову.
На землю.
Не піднімайте очей.
Переверніться на спину.
Обличчям до ствола.
Покажіть, як долоня захищає обличчя.
Не кричіть.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844325
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.08.2019
Останнім часом я не даю вам бачити себе
такою, якою бачу себе сама.
Я прокидаюся вранці, не знаючи,
чи дотягну до вечора;
нагадуючи собі про крихітні-крихітні речі,
яким я забула подивуватися;
ці дерева, безкровні і геть сухі,
рятували мене неодноразово,
але для порятунку мені часто доводиться ховатися,
однак вони стоять, – такі високі, такі стрункі і ненажерливі –
відмовляючись вмістити мене; навіть баобаби
тріснуть за моїм наказом і
витнуть безплотні утроби, щоб зустріти мене.
Я мала б розлюбити світ,
в якому мене нема, але мої любові вже
давно пішли і залишили мене в чужому краї,
де колись я була створена з кісток,
тепер з води, тепер з нічого.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843612
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 31.07.2019
хтів би я бути
апострофом
зависати над чо
визирати островом
межи чось
підслуховувати, без зайвих рухів
високо над нічо
чорнильною кометою
обертатися
найвище підкинутим
з капелюхів
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843260
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.07.2019
Прийди, прийди
До дерева для страт,
Де повісили вбивцю із іншими уряд.
Чуда тут коїлись,
Чудніш було б встократ
Зустрітись опівніч на дереві для страт.
Прийди, прийди
До дерева для страт,
Де небіжчик кохану гукав під захист шат.
Чуда тут коїлись,
Чудніш було б встократ
Зустрітись опівніч на дереві для страт.
Прийди, прийди
До дерева для страт,
Де удвох нам байдуже було би до утрат.
Чуда тут коїлись,
Чудніш було б встократ
Зустрітись опівніч на дереві для страт.
Прийди, прийди
До дерева для страт.
Мотузяне намисто обом нам стане влад.
Чуда тут коїлись,
Чудніш було б встократ
Зустрітись опівніч на дереві для страт.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2019
Нам дали зрозуміти, що це буде жахливо.
Кожна скромна потреба, кожен дрібний порив,
Кожна ненависть буде роздута в легендарний буревій.
Розлючена – земля – і спустошена, як лиха
Мрія. Оскільки найгірше в нас візьме гору
І зруйнує все інше ущент.
Чимало років
Минуло. Коли ми нарешті зрозуміли, як мало
Нас переживе, – як мало ми полагодили
Або збудували, і воно досі не втрачене – щось
Велике і давнє прокинулось. І тоді наш спів
Викликав погоду іншого ґатунку.
Відтак тварини, яких давно вважали зниклими, злізли
З дерев. Ми дали новий початок одне одному.
Ми плакали, аби нам нагадали про такий колір.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842269
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.07.2019
Коли ті, хто дряпав гранітний схил,
Його плавний обрис розʼятрили,
Підірвали вершину й краї на пил,
Аж кришталевими стали брили, –
Вони піднялися, вдихаючи зрідка
Ефірну пару, пʼянку й прохолодну.
Схвильовані крила стрясали повітря;
Далекий, дрібний ріжечок зі злота
Порушував тишу, запалу у вухах,
Немовби протест, похуділий до співу.
Та ніхто в цій орді не томився у муках
І не бачив свого убивчого впливу.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841709
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.07.2019
Штори нав’язують свою волю
проти вітру,
а діти сплять,
обмінюючись снами із
серафимами. Місто
витягує себе зі сну на
поручнях у вагонах метро; а
я, сигнал будильника, недремна, як
передчуття війни,
лежу, розтягуючись у світанок,
непрошена і непомічена.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2019
Нормальний Монстр
співає в Зеленій Сахарі
Голос і тельбухи
образу Божого
висловлюються по-кельтськи
в цих ліричних пеклах
Урагани
вмотивованих нот
жнуть на непідцензурній землі
Небезголоса свідомість
живих істот
проливається рясними мовами
Підстаркуватим співрозмовникам
Духу і Тілу
відняло мову — — —
Дух
насаджений на фалос
Феніксе
ірландських вогнів
освіти Захід
крилами Ірландії
змахни стовпотворіннями
олімпійської прози
і висмій
імперську Троянду
ґельських парфумів
— Англія
садистська мати
обіймає Ерін —
Майстер
сліпучого стилю
представ
Втілене слово
яке смакує себе
ученими іклами
Криваве
самоспостереження матки
Дон Жуан
Юдеї
на паломництві
до Лібідо
Преса — — —
воркує
свої колискові здоровому глузду
Христос капітально
покарав
нерозкаяних лихварів долі
— у підпільних храмах
І розвісь
рекламу душі
поза еклезіастовим Зоопарком
Череватий день
породжує
гортанних ґарґулій
на Вавилонській вежі
Емпірейський ринок
на якому
відмовник-відновник
Джойс
блимає велетенським відбивачем
на потаємне — — —
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840579
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.07.2019
Ні, це не Смерть, я ще стою,
А Мертві вже лежать –
Ні, це не Ніч, всі Дзвонарі
Про Полудень вістять.
Це не Мороз, вздовж Рук і Ніг
Повзе Сироко – влад –
І не Вогонь – під стопами
Вівтар – неначе лід –
Все разом чую я, однак,
Й ці Образи, у мить
Уловлені, мій Похорон
Нагадують мені –
Немов життя у рамки
Втискають, в вічну твань,
Де без ключа вдихнути – зась,
І опівнічна Чернь –
Як все, що йшло – спиняється –
Проймає – все навкруг –
Чи Люта стужа Восени
Ступає на Поріг –
Та більш, як Хаос – без Завад –
Без Шансів чи ходів –
Чи Островів на Обрії –
Це Відчай – без підстав.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835098
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2019
Він
направляв сюди юрби Офіцерів, щоб переслідувати наш народ
Він грабував наші…
спустошував наші…
руйнував життя наших…
забираючи нашу…
скасовуючи наше найцінніше…
і докорінно змінюючи Форми нашого…
На кожній стадії цих Утисків Ми подавали Клопотання про
Відшкодування в найскромніший спосіб:
на Наші неодноразові
Клопотання відповідали тільки неодноразовим порушенням прав.
Ми нагадували їм про обставини нашої еміграції
і розселення тут.
…в Полоні
через Моря й Океани,
щоб терпіти…
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833179
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2019
Нізащо, нізащо не можна зривати фрукти з гілки
І збирати в бочки.
Хто їстиме з кохання, мусить їсти їх там, де вони висять.
Хай гілля і гнеться, як очерет,
Хай зрілі фрукти і розплющуються об землю або морщаться на дереві,
Хто їстиме з любові, має право забрати з собою
Тільки те, що вмістить його шлунок,
Нічого у фартуху,
Нічого у кишенях.
Нізащо, нізащо не можна збирати фрукти з гілки
І складати в бочки.
Зима кохання – це льох з порожніми кошиками
В м’якому від гнилі саду.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832304
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2019
Металеві двоярусні нари
Матрац і жорстка подушка
Дві шафки і один стіл
Унітаз і раковина
Двері, але зачинені
Тепло з душника, стає спекотно
Я пітнію, та все ж мені холодно
Світять нічні лампи, та все ж тут темно
Я під простирадлом
Та все ж хочеться під ковдру і покривало
Підлога холодна
Та все ж самого лише тепла мені мало
Вікно, але зачинене
Дзеркало, але паром покрите
Голова, повна думок
Ціле серце любові, а ніби забите
Пориваюсь піти, а виходу не бачу
Кажу, що всміхаюсь, а насправді плачу
Кажу, що спокійний, а сам навиворіт
Кажу, що вільний, а перед очима дріт
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831634
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2019
Обличчя одного із солдатів – наче дзеркало,
В якому ще жива дитина висить на мотузці.
Обличчя одного із солдатів – гладка плита
З глибоко викарбуваними
Гіркими ієрогліфами тиші.
Обличчя іншого солдата – біла пташка, яка посмикується,
Раптово роздерта довгими пазурами запитання.
Обличчя ж іншого солдата –
Це обличчя сумного клоуна, який незграбно кланяється смерті.
О мовчазні остовпілі люди на бордюрах,
Ви цього не бачите, але відчуваєте,
Як несказані слова мобілізованих на марші
Падають на ваші обличчя, мов удари ослаблих кулаків.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830749
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2019
Це були привиди, які повернулися на землю послухати його слова,
Поки він сидів і читав, вголос, великі сині дощечки.
Вони були з тих, хто з далини зорь і очікує більшого.
Це були ті, хто повернувся послухати, як він читає з поеми життя
Про сковороди над піччю, горщики на столі, тюльпани між ними.
Вони були з тих, хто заплакав би, якби ступив босоніж у реальність,
Хто заплакав би і був щасливий, затремтів би на морозі
І скрикнув, відчувши його наново, провів би пальцями по листю
І проти найкривішого шипа, схопився б за щось потворне
І засміявся, поки він сидів і читав з пурпурових дощечок
Обриси буття і його вираження, склади його закону:
Поеза, поеза! буквальність літер, пророцтво рядків,
Які в цих вухах і в цих прозорих, виснажених серцях
Набули кольору, набули форми та розміру дійсних речей
І висловили за них почуття – це було саме те, чого їм бракувало.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829847
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2019
Звужую-
чись до кінчика, чіпляючись
за все, цій моркві судилось бути
товстою.
Світ – лиш обставини, жа-
люгідний город під нею. Вона тріщить
від уяви, наслідків,
поживи,
мрій, вороже напханих в себе,
її фібри породжують моно-
полію –
схожий на хвіст чи клин двигун, що
пізнав секрет розширення, розплавлений
до барви смеркового
сонця і
тугий. Чоловікові в брудних
рукавицях, чий погляд на неї
мов каже:
«Мій найщасливіший день схожий
[s]«Мій найщасливіший день схожий[/s]
на траур у порівнянні з цим», – умови жи-
ття прирекли, що
рабство – це,
згідно з суперечністю, легко,
а свобода – це тяжко. А їй що?
Забудьте
про мудрість землі. Вона мовить:
«Не вдасться стати на заваді тому, що
неможливо здолати».
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828986
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2019
я хочу вибачитися перед всіма жінками
яких називала гарними
перш ніж назвати розумними або сміливими
вибачте що з моїх слів склалося враження ніби
щось таке просте як дане вам з народження
є найвагомішим приводом для гордості коли ваша
відвага зрушила гори
віднині я казатиму
«ти незламна» або «ти надзвичайна»
не тому що не вважаю вас гарними
а тому що ви значно більше ніж просто гарні жінки
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828194
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2019
Тоді мовила якась жінка: «Розкажи нам про радість і сум».
І він відповів:
– Ваша радість – це ваш сум з опущеною маскою.
І той самий колодязь, з якого зринає ваш сміх, нерідко наповнювали ваші сльози.
Справді, чи може бути інакше?
Що глибше сум вгризається у ваше буття, то більше радості ви здатні в ньому вмістити.
Чи не є чаша, яка тримає ваше вино, тією ж, яку гончар випалював у своїй печі?
І чи не є лютня, гра якої підносить ваш дух, тим же деревом, яке стругали ножі різьбярів?
Коли на душі радісно, зазирніть глибоко у своє серце, і ви побачите, що радісно вам лиш від того, від чого вам сумно.
Коли на душі сумно, знову зазирніть у своє серце, і ви побачите, що насправді плачете за тим, що було вам у радість.
Дехто з вас каже: «Радість сильніша за сум». А інші кажуть: «Ні, сум сильніший».
Але я вам кажу, що вони нерозлучні.
Де одне, там і друге, і, коли одне сидить з вами за вашим столом, пам’ятайте, що інше спить у вашому ліжку.
Воістину, ви коливаєтесь, наче терези, під вагою своєї радості і свого суму.
Лише коли ви їх позбавлені, то знаходите спокій і рівновагу.
Та тільки скарбник підніме вас, щоб зважити своє золото і срібло, тоді чи ваша радість, чи ваш сум – одне неодмінно переважить інше.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828093
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2019
Тубільні народи,
Сяйте ясно – нам випала нагода!
Колись на наші молитви не давали нам згоди.
Колись індіанці страждали від вбивчої шкоди.
Так, минуле в нас тяжке, та готуйтесь до нагороди,
До прийдешньої слави – йде пробудження народів.
О, так!
Ставай, ви, любові війська!
Це про вас молили предки, і вже відповідь близька,
Відчуваю це душею. Чи ви чуєте це теж?
Нас силкуються збудити звучним галасом пожеж.
Кожен народе,
Ставай, настав ваш час.
Вистачить ховатись,
Припиніть, настав вже час.
Кожен народе,
Ставай, настав ваш час.
Вистачить ховатись,
Припиніть, настав вже час.
Милосердя – це мій лук, молитви – то влучні стріли:
Потягну і відпущу – як синиці полетіли.
Майте надію!
Співчуття – надійний щит і у жилах – ріки віри.
Йтиму стежкою пилку, навіть лізучи зі шкіри.
Так, я відроджусь!
Я не збрешу,
Як скажу, що скніють сім’ї в індіанських таборах,
Звичне вже насильство вдома неминуче кличе крах.
Ненаситний алкоголь розбиває нас у прах.
Діти страчують себе, коли зносити страх нема сил.
Це війна.
Зносити страх нема сил.
Це війна.
Ні, зносити страх нема сил.
Це війна.
Ні, зносити страх нема сил.
Це війна.
Це війна, що не стерла нас на пил,
Бо ми знаєм, що для звершень нас цей світ і народив,
Ми знаєм, що ми ті, хто являвся в сотнях снів,
Ми саме ті, про кого дідусь молив.
Ставай, ви, любові війська!
Це про вас молили предки, і вже відповідь близька,
Відчуваю це душею. Чи ви чуєте це теж?
Нас силкуються збудити звучним галасом пожеж.
Всі народи славні,
Ставай, настав наш час.
Кажу вам, не ховайтесь, бо
Нарешті настав наш час.
Корінні жінки,
Заледве не святі ви,
Ґрунти ваші вразливі вас і досі щедро живлять,
Хоч над тілом і землею познущались страхітливо.
Моя шана вашим предкам і культурі прадавній.
Корінні чоловіки,
Велика вам подяка,
Я ж бо бачу вашу силу, яка все ще в вас палає,
Хоч незламна ваша раса зажила знущань усяких.
Моя шана обрядам і танцям, і предкам.
Ми б’ємося за любов і б’ємось за мирний світ,
І даруємо свій найкращий цвіт.
Ми б’ємося за любов і б’ємось за мирний світ,
І даруємо свій найкращий цвіт.
Кожен народе,
Ставай, настав ваш час.
Вистачить ховатись,
Припиніть, настав вже час.
Кожен народе,
Ставай, настав ваш час.
Вистачить ховатись,
Припиніть, настав вже час.
Кажуть, історію пишуть переможці. Але звідки взятися переможцям, якщо війна ще не закінчилась? Бій тільки розпочався. І Творець відправляє своїх найкращих воїнів. І цього разу це не індіанці проти ковбоїв. Ні, цього разу це всі прекрасні народи людства разом на одному боці. Ми б’ємося, щоб на зміну нашому страху прийшла любов. Цього разу кулі, стріли і гарматні ядра нас не врятують. Єдина зброя, яка має силу в цьому бою – це правда, віра і співчуття.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827136
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2019
Коли на кухні розбилася пляшка гострого соусу,
він став у двері і похитав головою на цей безлад.
Його не турбувало, чи я, бува, не порізалась,
його більше цікавило, що ще я розбила.
«В твоїх руках все тримається так незграбно,» –
він ніколи так не казав.
Червона пляма на моїх грудях пекуче розквітла,
заливши всі вибачення.
Я взяла його сорочку, в якій спала,
щоб витерти стіл і світлу кухонну підлогу.
Того вечора і щовечора протягом тижня,
поки він збирав речі для від’їзду,
Я горбилася і вимивала кахлі. Не могла позбутися
речей, які я спаскудила, і погляду, який він залишив по собі.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826352
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2019
В осіннім гаю на розпутті доріг
Я довго вагався обрати одну,
На жаль, я двома мандрувати не міг,
Тож кинув я оком на шлях, що проліг
Крізь хащі рясні і звертав в далину,
І все ж таки іншу дорогу обрав –
Можливо, ще ліпшу, ніж перша була,
Бо стоптаний менше там килим із трав,
Однак, озирнувшись, я певно й не знав,
Яку з двох частіше топтала нога –
Тим ранком, укритих рядном самоти,
Обох їх так само застала та мить.
О, буде ще змога по першій пройти!
Та я сумнівався, що поталанить,
Бо знав, як за стежкою стежка біжить.
Літа проминуть і в перервах від справ
З повільним зітханням казатиму я:
В гаю на розпутті доріг я стояв
І ту, яка стоптана менше, обрав,
І вибір цей дійсно змінив все життя.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825811
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2019
Мене збила правда одного дня.
Тепер я кульгатиму решту життя
Тож кладіть на мою ногу гіпс
Брешіть мені про В’єтнам.
Почув, як будильник кричить про свій біль,
Не знайшовши себе, я заснув мимовіль
Тож лийте у мої вуха срібло
Кладіть на мою ногу гіпс
Брешіть мені про В’єтнам.
Я опускаю повіки і бачу вогонь.
Всі імена закарбовані між двох моїх скронь
Тож мажте мої очі маслом
Лийте у мої вуха срібло
Кладіть на мою ногу гіпс
Брешіть мені про В’єтнам.
Я чую сморід гару, боюсь, це мій живіт.
Вони вже подали лимонки на обід
Тож пхайте у мій ніс часник
Мажте мої очі маслом
Лийте у мої вуха срібло
Кладіть на мою ногу гіпс
Брешіть мені про В’єтнам.
Де був ти, коли чинилося зло?
Біля кенотафу шукав у пляшки дно
Тож куйте мій язик пійлом
Пхайте у мій ніс часник
Мажте мої очі маслом
Лийте у мої вуха срібло
Кладіть на мою ногу гіпс
Брешіть мені про В’єтнам.
Ви прихопили бомби, а совість – ні,
Ви взяли людину і потопили в брехні
Тож розтирайте мою шкіру жінками
Куйте мій язик пійлом
Пхайте у мій ніс часник
Мажте мої очі маслом
Лийте у мої вуха срібло
Кладіть на мою ногу гіпс
Брешіть мені про В’єтнам.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825700
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2019
Не граюсь з нею, їй не підкорюсь.
Глибоко в серці, в дальньому куті
Ненависть тліє, втім, я не боюсь
Її там крити, відданий меті.
Порожнім став би, як пустельний край,
Але ця темна пристрасть, що звела
Пекельний білий світ у чорний рай,
Довіку живить кров з мого нутра.
Я бачу пишне місто крізь туман:
Погонич-поїзд і людей табун,
Шпилі і хмари, сплетені в роман,
І велет-порт, невпинний, мов двигун,
Припливи, верфи, лігва і клітки
Ненавиджу – вони, як блуд, п’янкі.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825519
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2019
Він бачив зашморг і юрбу,
І раптом миле пригадав –
Як брижі тихли на ставу,
Як голуб в синяву злітав,
І розмах вільних срібних крил.
Була темнюча й тепла ніч…
Під деревом висіла тінь,
На небі ж – блиск святих облич.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825414
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2019
50
Воно в мені – я не можу сказати, що саме – але знаю, що воно там.
Змучене і спітніле, моє тіло знаходить спокій і свіжість,
Я сплю… Я сплю довго.
Воно мені незнайоме – йому немає назви – це слово, але невимовлене,
Його не зустрінеш у словнику, вислові, символі.
Створення, на якому воно гойдається більше, ніж земля, на якій гойдаюся я,
Для нього є тим другом, обійми якого мене пробуджують.
Напевно, мені є ще що сказати. Обриси! Я благаю за своїх братів і сестер.
Ви ж бачите, о, мої брати і сестри?
Це не хаос чи смерть – це є форма, союз, план. Це є вічне життя. Це є Щастя.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825265
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2019
I
Витвір уяви
Загиджує оціненне
Кнур Купідон його рожеве рило
Риється в еротичному смітті
«Одного разу» як у казці
Прополює бур’ян білий і увінчаний зіркою
Серед дикого вівса посіяного в слизовій оболонці
Я б залюбки око в бенгальський вогонь
Вічність у феєрверку
Сузір’я в океані
Річки якого не прісніші
Ніж цівка слини
Тут є темні місця
Я повинна жити у своєму ліхтарі
Стримуючи підсвідоме мерехтіння
Незаймане для дмухання міхів
Досвіду
Кольорове скло
II
Шкіряний міхур
В якому хтива двоїстість
Вклала
Всі закінчення моїх безплідних потягів
Те що має форму чоловіка
Для випадкової вульгарності просто спостережливих
Радше годинниковий механізм
Який зупиняється навперейми з часом
За яким я не встигаю
Мої пальці оніміли перебираючи твоє волосся
Килимок Господній
На порозі твоїх думок
III
Ми могли паруватися
За монополії миті прикуті до ліжка
Або на двох розділити плоть
На грішному вівтарі
Де вино проливається на розпусні уста
Ми могли народити метелика
Зі щоденними новинами
Надрукованими кров’ю на його крильцях
IV
Одного разу на антресолях
Зоряна стеля
Звела неймовірну родину
Птахоподібні викидні
З людськими горлянками
І очами Мудрості
Які вдягали червоні сукні-абажур
І шерстяне волосся
Одна з них носила дитину
В стьобаній перев’язі
Прип’ятій шовковою стрічкою
До її гусячих крил
Якби не зловісні тіні
Я жила б
Серед їхніх страхітливих меблів
І привчила б розповідати мені свої секрети
До того як я вгадаю
— Начисто вимітаючи цей виводок
V
Опівночі порожніють вулиці
Залишаємось тільки ми
Втрьох
Я вагаюся де дорога назад
Зліва хлопчик
— Одне крильце вимив дощ
Інше вже не стане чистим —
Смикає за дверні дзвони щоб нагадати
Тим кому затишно
Справа аскет з німбом
Пронизуючи будинки
Шукає душі в поранених
— Бідний не може помитися в гарячій воді —
І я не знаю яку дорогу обрати
Оскільки ти повернувся до себе — першим
VI
Я знаю Ляльковода близько
І якби не ті люди
З яких ти не спускаєш очей
Ти міг би дивитися в очі мені
І Час повернувся б назад
VII
Моя пара ніг
Шльопає по кам’яних плитах
Які залишились тут після твоєї ходи
Вітер забиває нечистотами білої вулиці
Мої легені і ніздрі
Збадьорені птахи
Продовжують літ у ніч
Не досягаючи — — — — — — —
VIII
Я ревнивий склад свічкових недопалків
Що освічували твоє підліткове навчання
— — — — — — — — — — — — — —
За очима Бога
Може ховатися
Інший вогонь
IX
Коли ми підняли
Свої повіки до Любові
Космос
Яскравих голосів
І веселого меду
І сперматозоїдів
У центрі Нічого
В молоці Місяця
X
Великий теніс на стриженому газоні
Маленька рожева любов
І в безумі розірвана сітка
XI
Коханий вся твоя
Наш Всесвіт
Це лише
Безбарвна цибулина
З якої ти скидаєш
Шар за шаром
Залишаючи
Запах зневіри
Навколо своїх нервових рук
XII
Голоси зриваються на межі пристрасті
Жага Підозра Чоловік Жінка
Зчиняються у мокрій бійні
Плоть від плоті
Отримує нероздільну насолоду
Цілуючи задихаючись щоб не впустити її
Чи правда
Що я відклала тебе
Недоторканим в цілковитій кристалізації
Від всіх поштовхи натовпу
Навчили мене радо жити і ділитися
Чи ти все ж
Тільки інша половина
Потреби мого его
Що карає гордість співчуттям
Потреби в тихому звучанні дисонансу
І в гулі видиху з твоїх легень
XIII
Підійди Є дещо
Що я мушу тобі сказати та не можу сказати що саме
Те що набуває обрисів
Те що має нову назву
Новий розмір
Нове призначення
Нову ілюзію
Воно навкруги І воно в твоїх очах
Щось блискуче Щось тільки для тебе
Те що мені не можна бачити
Воно в моїх вухах Щось дуже дзвінке
Те що тобі не можна чути
Щось тільки для мене
Будьмо надміру заздрісними
Надміру недовірливими
Надміру консервативними
Надміру жорстокими
Інакше ми покладемо край виділенню недоторканих его
З тисняви прагнень
Де двоє чи троє зварені в одне ціле
Їм судилося стати богом
— — — — — — — — —
О саме так
Не наближайся до мене Будь ласка іди
Не дозволь мені осягнути тебе Не розумій мене
Інакше ми впадемо разом
Деперсоналізовані
Ідентичні
У чарівну Нірвану
Я ти — ти — я
XIV
У цей день
Вічний минущий безсумнівний невідчутний
Для тебе
Я дарую нову цноту
— Самої себе ненадовго
Не кохання чи та інша річ
Тільки зіткнення запалених тіл
Що вибивають іскри одне з одного
В хаосі
XV
Рідко В пошуках Кохання
Уява виключала їх з-поміж богів
Двоє чи троє чоловіків виглядали просто людьми
Та тільки ти один
Надлюдина очевидно
Лиш потрапивши в легкий вихор
Твоєї нісенітної людяності
Я покохала тебе більше за інших
XVI
Ми могли жити разом
У вогнях Арно
Або піти красти яблука на морському дні
Або грати
У піжмурки в тенетах кохання і павутини
І колискову на каструлі
І розмовляти доки не закінчаться мови
Для спілкування
І не знати нічого кращого
XVII
Мені байдуже
Куди рухаються ніжки ніжок меблів
Або що ховається в тінях через які вони переступають
Або що дивилося б на мене
Якби не зачинені віконниці
Багряний теплий колір на полі бою
Важкий на моїх колінах як покривало
Не їла не спала всю ніч
Рахувала бахрому на рушнику
Поки дві китиці що трималися разом
Не розчинили у сферичному вакуумі
Квадратну кімнату
Яка розширялась у ритмі мого дихання
XVIII
З розриву
Пагорба від пагорба
Проміжку
Від зірки до зірки
Народжена
Статика
Ночі
XIX
Ніщо так не зберігає
Як прохолодна прониклива
Нотка Q H U
Виразно пронизуючий
Живильний
Пилком пахнучий
Космос
Чиста розповідь
Про тамувальну
Придатну для пиття
Крізь пальці
Текучу воду
До якої тягнуться
Стебла трави
Світляки
Збиваються зі шляху
Повітряна кадриль
Відскакують
Один від одного
Знову поєднуються
У віднайденій пульсації
Світла
В тобі теж
Було щось
У віці
Личинки із зеленим черевцем
— — — — — — — — — —
Втім ти швидко просякнув
До безпроменистості
Під дощем
XX
Хай Радість окрилиться втіхою
І тріпотіть навколо тих кого вона цікавить
XXI
Я відкладаю проти тебе ночі
Обтяжені кошмарами нерозкритої квітки
— — — — — — — — — — — — — —
Складаю дні
Згорнені довкола самотнього
Ядра
Сонця
XXII
Зелень вирощує
Салати
Для відродження
Інтелектуального збирача
На опуклих животах
Гір
Качаючись під сонцем
А квітучі дрібниці
Кришаться
Під моїми дурними черевиками
Зі становища де немає тебе
Я виходжу
Безсоромно
За таких обставин
XXIII
Сміх у розчині
Позирки зірок
Нездійсненні обітниці
Підліткових консумацій
Згнивають
В циклічній місяць
Згасають
В білосніжно білі
Злочини болю
XXIV
Дітородна правда Моя
Ущухла
У згубних
Сльозах
Простій пристрасті і прозорості
І благальній брехні
Змішаних з мерзенним присмаком
Твоєї вуличної посмішки
XXV
Вилизуючи Арно
Маленький рожевий
Язичок Світанку
Докучає нашим віям
— — — — — — —
Ми кружляємо до нього
Безперестанку
Швидше
І обертаємось на машини
Поки сонце
Не вгамує свого сяйва
Не розплавить когось з нас
У бездонні голубині гнізда
Виточені пристрастю
У теплі
Лише деякі з нас
Виростають до рівня прохолодних рівнин
Позбавляючи себе опори
Сталевим поглядом
XXVI
Проливаючи дріб’язкову манірність
З очних щілин
Ми підкрадаємося
До Природи
— — — — цього розлюченого порнографа
XXVII
Стрижень Ніщо
Немислима ідея
Неживий спокій
Руки перегонів
Відвалюються від
Непідвладного змінам пластику
Зміст
Нашого ефемерного сполучення
У відчуженості від Чималого
Перетік наблизившись до — — — —
НІЧОГО
На шляху
Був чоловік і жінка
А Нерозв’язне
Натирало нашими щоденними смертями
Неможливі очі
XXVIII
Східцям вгору не видно кінця
І вони білого кольору
І перший крок це останнє чисте
Довіку
Яскраві закінчення
Розплавлені в синтетичну
Білизну
Моєї
Появи
І я вигоріла ледь не до білого
Під час клімактеричного
Усунення твого сонця
І бажання і слова зовсім безбарвні
Заливають
Безмежну монотонність
Біло там де немає на що дивитися
Тільки білий рушник
Витирає кришталевий піт
— Туман живої людини —
З твого
Зблідлого тіла
І світлий світанок
Твого Нового Дня
Звалюється на мене
Немислимо що біле он там
— — — Це дим з твого будинку
XXIX
Еволюція розсварися з
Рівністю статей
Гарно прорахуйся
З подібністю
Неприродний добір
Вирости таких синів і доньок
Які будуть белькотати одне одному
Неперекладні криптоніми
Під світлом місяця
Дай їм змогу ревіти розв’язно
Про пестливі поклики
Або на гомофонні гикавки
Поміняй сміх
Хай їм здається ніби сльози
Це підсніжники або патока
Або будь-що
Крім людської недостатності
Яка благає спинні хребці
Хай зустріч стане поворотом
До прямо протилежного
І Обрисом невиразною плямою
Будь-чим
Аби не спокушала їх
На одне
Що є просто задоволенням
Від іншого
Хай вони зіштовхнуться
З висоти своїх інкогніто
У сейсмічному оргазмі
Заради значно глибшого
Розмежування
А не дивляться
Як своє спотворене я
Здригається в чужому его
XXX
В якомусь
Передпологовому плагіаті
Утробні блазні
Спіймали жарти
— — — — — —
З первісної пантоміми
Натягнуті емоції
Зробили петлю на небеса
— — — — — — — — —
Оскільки сліпі очі
Якими на нас дивилася Природа
І майже вся Природа зелена
— — — — — — — — — —
Яка гарантія
Для праформи
Якій ми бурмочемо
Нашу сувенірну етику
— — — — — — — —
XXXI
Розп’яття
Надокучливого тіла
Яке так прагне втрутитися
В інтимне життя
Твоєї нахабної ізоляції
Розп’яття
Лялечки
Незаконного его
На твоїй урівноваженій
Каріатиді ідеї
Розп’яття
Руйнувало руки
Крайні записи в переліку
Серед вакууму
До неперерваного падіння
XXXII
Місяць холодний
Джоаннес
Де Середземномор’я — — — — —
XXXIII
Педант в питаннях пристрасті — — — —
Поряд з твоєю професорською плачевністю
Протоплазма шаленіла
Розвиваючи нас — — —
XXXIV
Любов — — — найвидатніший літератор
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825090
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2019
в моїй
казковій
версії
нашої історії
кожен
матрац
мимоволі
спалахує
щоразу, як
наші «ні»,
щоразу, як
тиша між нами
натрапляє
на опір,
якому навчив
батько – на опір
долоні,
яка рот
прикриває
і стискає горлянку,
і
рук,
що стають
сталевими клітками.
це ж
полум’я,
яке нас годує,
яке нас підживлює,
ніколи не стане
шукати
згоди з
винними,
і ми
завжди
відбуваємося
лиш легким переляком.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824956
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2019
Це початок вірша.
Одного разу мій брат сказав мені, що найкрутіший хлопець у кімнаті насправді ніколи не має друзів. І я багато думав про це з тих пір.
Всі знають, що не можна довіряти смуглявому красунчику…
Всі знають, що не можна довіряти смуглявому красунчику.
Брехня ллється через вінця
його посмішки.
По краях щоки пришпилені
грудою смутку.
Всі знають, що не можна довіряти смуглявому красунчику.
Брехня ллється через вінця його посмішки.
За нею – 400 років гріхів білого люду,
які привели народ мого батька
у скрутнюче становище.
Схоже, що всі мої чорні друзі – на дні,
лише я вводжу пін-код:
що менше меланіну, то більший рахунок
і менше недовірливих поглядів у черзі до банкомата.
По краях щока пришпилена грудою смутку.
Шкіра дійсно буває занадто блискучою.
Надміру золотою, щоб казати правду.
Від нього тхне музикантами,
сумними скрипалями,
димом шмалі,
всіма «якби ж-то» і «слід було».
Цікаво,
як можна довіряти тому,
чий заздрісний погляд всього за один вечір
стає байдужим?
Перевірте маску.
Сидить добре.
Перевірте блювоту.
Його кмітливість і чарівність ваблять дівчат,
але судини його не слухаються,
вони порушують комендантську годину,
вже не малий і дурний,
ні, він хитрий, він фейк,
вдень – труд у поті чола,
але і ночі ударні.
Всередині – хаос.
Нетрі хаосу,
як бідні райони після смерті Малкольма Ікса
від пострілів в груди,
хай зовні він зберігає спокій.
Він завжди накурений.
Він завжди бухий.
Він завжди спустошений…
Картина повного краху.
Він проковтне будь-що,
він – це недільна вечеря
зі стільцем, залишеним для дідуся.
Він розуміє, що батько і його старший син
назавжди залишаться жертвами зухвалих балачок…
Але іноді він приходить додому і відчуває самотність.
Це кінець вірша.
Йому минає 21 за пару місяців.
Але у нього фальшиві права з 14,
ну і грець з ними.
Цього року він склав заповіт.
Іноді він робить якісь речі, тому що знає,
що завтра захоче про них забути.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824848
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2019
Я – християнин.
Вибачте.
Вибачте за те, що я здаюся
Таким чистим, удавано дружнім і самовдоволеним,
Судячи про ваше духовне здоров’я за словами, які ви промовляєте,
За тим, як ви одягаєтесь чи що ви робите,
Або, може, просто осуджуючи вас.
Вибачте за те, як я живу своїм життям,
Такий впевнений у власних переконаннях,
Що нізащо навіть не подумаю, ніби мені спаде на думку подумати про ваші.
Вибачте за війни,
За хрестоносців в обладунках, які верхи на конях піднімають мечі
Що є духу так, що, якби заговорив Святий Дух, вони б не почули.
Але, розумієте, мечем їхніх душ був не меч, а було Слово,
І з Богом було Слово, і Слово було – Бог,
І вони проповідували це, ступаючи на Святу землю,
Співаючи і молячись,
Вбиваючи і гублячи,
Очищаючи і зцілюючи,
Ґвалтуючи і крадучи.
Кумедно, як вони нагріли руки в ім’я Господнє,
Так само як священики, які нагрівають руки в ім’я Господнє,
Так само як ті, кого ви терпіти не можете,
Тому що вони завжди піднімають долоню
І поширюють свою віру і ненависть, і осуд в ім’я Господнє.
Вибачте за те, що я згадую ім’я Господа даремно,
Чи радше вибачте, що ганьблю ім’я Господа,
Виправдовуючи свої самолюбні вчинки, ніби це самовіддані вчинки, властиві волі Божій.
Вибачте за те, що я нетерпимий,
За те, що звертаюся до вас зверхньо,
Що перекрикую вас,
Що затуляю вам рота.
Вибачте за те, що я не дотримуюсь свого ж учення,
За те, що я лицемірний, осудливий християнин,
Який засуджує ваш язичницький спосіб життя, хоча мій спосіб життя укладений,
Як зачіска телепроповідника –
Вся лискуча, лукава і слизька,
Поки срібні слова пролізають у ваші вуха.
Але, розумієте, це і є мій найбільший страх –
Що мої слова розходяться з ділом,
Тож, коли я говорю, ви бачите в мені тільки слабкого, лицемірного, осудливого християнина,
Який каже одне, а робить інше,
Який любить друга, та ненавидить брата.
Все напоказ.
Вибачте за те, що я напиваюся по суботах,
А по неділях іду в церкву молитися
За своїх друзів, які напиваються по суботах.
І, якщо я вже почав,
Вибачте за те, що для мене церква – це тільки лави і хрест,
Стіни і дзвіниця,
Тому що, розумієте, не будівля є церквою.
Церква – це люди.
Вибачте за те, що я ненавиджу вас, тому що ви геї,
За те, що засуджую вас на муки в пеклі, тому що ви геї.
Коли потрібна любов, я вдаюся до ненависті,
Мій рот роззявлений, а язик проповідує,
Мої очі дивляться, але не бачать, що ви такі ж, як я –
Ми всі просто йобані люди.
Вибачте за те, що я зависаю лише зі своїми друзями-християнами
І ми займаємося гарними християнськими справами,
Такими як вечеря в складчину і настільні ігри,
Хоча того ж вечора чоловік знову б’є свою дівчину,
Знову помирає ще один безпритульний.
Чи завжди такою була моя пиха?
Та ось я знову зі своїми друзями.
Але, розумієте, я завжди забуваю, що Ісус
Не зависав зі священиками і панами.
Ні! Він зависав з каліками, жебраками і повіями.
Любов.
Вибачте за історію,
За корінні народи, винищені в ім’я Церкви,
За спалені хатини, скручені животи і жагу до справедливості,
За матерів, які ревіли і стікали кров’ю,
Благаючи за своїх дітей,
Поки їх затягували до церковних шкіл,
В яких їм чинили кривду.
Вибачте за те, що я відмовлявся
Пізнати вашу культуру.
Натомість я прийшов, щоб поширювати Боже Слово
І моровицю.
Вибачте за те, що я стою у приймальнях абортаріїв
І кричу на 15-річних дівчат, поки їх записують,
А не чекаю, щоб обійняти їх, коли їх виписують.
Вибачте за те, що я приніс на вашу землю свої війни і свою віру,
Хоча історично моя віра народилася саме на вашій землі.
І під загрозою бурі я розумію, що,
Якщо Бог – це Аллах, а Аллах – це Бог,
То чому ми стріляємо, а не розділяємо?
Чому ми нищимо, а не навчаємось?
Чому ми ведемо війни, а не ведемо за руку?
Чому ми забираємо, а не заговоримо одне до одного?
Чому ми б’ємо горщики, а не розділяємо хліб-сіль, як брати?
Розумієте, я гадаю, Бог дивиться з небес і сумує,
А праворуч Нього на вишині
Ісус питає: «Де ж є Любов?»
І якщо ми почали запитувати себе те ж саме
Тільки після того, як те ж саме
Почали запитувати will.i.am і Джастін Тімберлейк,
То куди ми в біса прямуємо?
Тож я скористаюся сценою як своєю каплицею,
А мікрофоном – як сповідальницею,
І у присутності Бога і вас, блаженних, я визнаю, що
Я – християнин.
Вибачте.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824718
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2019
Цигарка – це комаха:
Брудна і потворна, вона повзе,
Як таргани по підлозі кімнати.
Я беру це створіння до рота,
Ти береш це створіння до рота,
І полум’я запальнички спалахує
Під судомним черевцем.
Скільки брехні в тій цигарці, яку ти куриш.
Скільки планування передувало твоїй першій затяжці.
Завдяки Верблюду Джо і ковбоям зі щетинистими щоками
Вони заманили тебе.
А завдяки морозивним фургончикам і сексуальним саксофоністам
Вони заманили мене.
Біла паперова гільза – це спосіб приховати
Все те коричневе жахіття, яке лежить всередині неї.
Біла паперова гільза – це сексуальна богиня з раком, затиснутим між пальцями,
Яка маскує свої чорні легені.
На білій паперовій гільзі смуги пороху,
Розтягнуті у рядки есеїв про удавану красу.
Всередині білої паперової гільзи лежить покручений тютюн,
Мов той коричневий колючий дріт.
Продукти горіння цього металу скидають у свіжі, рожеві, здорові легені,
Які втягують цю чужорідну речовину
І помирають,
Помирають,
Помирають
Знову і знову з кожною дозою канцерогенних чарів,
Знову і знову з кожним вдихом в’язкої смерті.
Ой, стривайте, але є ж фільтр!
Фільтри відповідальні за безпеку, як Буш – за демократію,
Перешкоджаючи всьому, крім
Чадного газу, ціанідної кислоти, ментолу, піридину
І, звичайно, нікотину, потрапити у легені –
Не тільки легені незліченних підлітків,
Не тільки легені давно залежних фермерів,
Не тільки легені роздратованих офіціантів,
Але і легені Марійки та її братика,
Які сидять у дитячих кріслах у матусиному фургоні.
Небезпека така ж невидима, як пластиковий целофан, обгорнений навколо неї.
Небезпека вже не є хімічною загрозою, а стала натомість
Дружніми верблюдами на теплих піщинках.
Небезпека невидима, небезпека брудна,
Як таргани, які повзають по підлозі.
Я беру це створіння до рота,
Ти береш це створіння до рота.
Я купую двадцять таких створінь по п’ять доларів за пачку,
Ти купуєш двадцять таких створінь по п’ять доларів за пачку.
Ці радіоактивні палички нічого не варті і викликають залежність.
І я кажу це від щирого серця, оскільки колись теж курила, не знаючи страху.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824604
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2019
Ретельно розглянувши чудернацькі звички собак,
Я змушений визнати,
Що людина – це вища тварина.
Розглянувши чудернацькі звички людей,
Зізнаюся, мій друже, я спантеличений.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824494
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2019
1.
Земля суха, і вони живуть злиденно.
Кожен з маленьким резервуаром
Шаленої музики, яка клубком стоїть у горлі.
Вони витягають його і з цвяхами у своїх стопах
Вмовляють ніч прийти. Короткочасна віра.
Спідниця, що іскриться блискітками і неправдами.
І у цю ніч, яка не є ніччю,
Кожне слово – це бажання, кожен вислів –
Це форми, які їхні тіла прагнуть повторити…
«Я заплету своє волосся
Вплету багато барв у своє волосся
Я довгу стрічку вплету у волосся
І напишу на ній твоє ім’я»
Вони нехтують земним тяжінням,
Аби відчути стрімкість падіння.
Грюкіт, скажений ляпас приземлення.
2.
І мова не тільки про них. Це не тільки
Старезна родина, tios*,
Primitos*, не тільки bailaor*,
Чиї підбори так обточили
Та обробили час,
Що години линуть на цьому місці,
Наче олов’яна річка, позначаючи
Лише те, що колись було.
Не тільки голоси, які продираються
Проти течії, і не тільки руки,
Які підштовхують їх все ближче, їхні пальці –
Наче сліпі птахи, долоні порожні
І озиваються луною. Не тільки жінки
З розважливими обличчями і квітами
У своєму волоссі, ті, котрі танцюють,
Неначе вони ховають
Пам’ять – востаннє –
Під собою.
І мені не хочеться цього робити.
Незграбно примоститися поруч з ними.
Тільки не тепер, коли вони підтвердили,
Що тіло – це міф, алегорія
На те, для чого навіть мова прогресує
Недостатньо швидко, щоб дати цьому назву.
Якщо я назву це болем і спробую торкнутися
Своїми руками, своїм власним життям,
Воно не ворухнеться, але музика ослабне,
Ніби пульс, який нащупують крізь одяг.
Якщо ж я порину у пристрасть,
З якої воно бере свій початок…
Якщо я порину розкуто у потрясіння
Від втрати за втратою, де любов кинуто
В несамовиту порожнечу…
Воно нестиме мене за собою ще далі,
До струн, які розтягуються і заламуються,
Як світло крізь кольорове скло.
Але воно продовжує нестися до тіней,
Серед яких існує загроза, що світ, який я знаю,
І світ, якого я боюся,
Зустрінуться.
3.
Завжди є дорога,
Море, темне волосся, dolor*.
Завжди є питання,
Яке глибше за себе…
«Кажуть, ти їдеш в понеділок
Чому ти не можеш зачекати до вівторка?»
____________________________________________
tios (ісп.) – типи, мужики, дядьки
primitos (ісп.) – молодші двоюрідні брати і сестри
bailaor (ісп.) – танцюрист фламенко
dolor (ісп.) – біль
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824372
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2019
Кутів не буде – замість них будуть вигини,
Витончені лінії, спрямовані тільки вперед.
Історію – з її твердим корінцем і загнутими
Кутками сторінок – замінять дрібні деталі.
Динозаври так само колись поступилися
Місцем купам, неосяжним купам льоду.
Жінки залишатимуться жінками, але
Різниця втратить будь-яке значення. Секс,
Витримавши всі загрози, вдовольнятиме
Лише думки, в межах яких він й існуватиме.
На потіху ми танцюватимемо самі для себе
Перед дзеркалами, які позолочені лампами.
Найстарші з нас впізнають їх сяйво, проте
До того часу слово «сонце» стане абревіатурою від
Системи Освоєння Надлишку Цільової Енергії,
Звичної в кожному домі і притулку для літніх людей.
І, так, ми доживатимемо до ще глибшої старості
Завдяки повній злагоді. Невагомі, нічим не зв’язані,
За вічність навіть від нашого власного місяця,
Ми пливтимемо крізь імлу космосу, який буде,
Віднині й до віку, збагненним і безпечним.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824256
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2019