Невідомий Автор

Кара Кари

Хтось  у  небі  з  ниток  сонця
нам  солодку  вату  варить.
Трошки  можна  побоятись
дівчину  на  ймення  Кара.
Бо  усі  підем  на  "вихід"
кольорово  чи  безбарвно.
Ти  прожив  свої  сто  років
але  бійся  очі  Кари.
Бійся  брови,  бійся  щоки.
Бійся  нею  довго  марить.
Подивись  у  вічі  страху.
То  зелені  очі  Кари.
Чи  блакитні,  чи  болотні,
чи  з  прожилками  брунату.
Чуєш  тишу?  Все  завмерло
і  чекає  кару  Кари.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002076
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2023

Хтось

Хтось  приглядає  крізь  тумани  
та  хуртовини
за  лісом  тихим  та  крихким,  
за  лісом  білим.
Хтось  ходить  з  торбою  зірок,  
хрумтить  гілками.
Кладе  насіння  для  птахів
всіма  стежками.
І  мружить  очі  молоді
од  зим  колючих.
Од  зим  суворих  та  м'яких.
Од  неминучих.
Цей  хтось  небачений  бреде
поснулим  лісом
і  зупинившись  посміхне
в  серпанок  звислий.
Він  пригадає  запах  трав
і  квіт  грушевий,
бузковий,  ніжний  в  білині
присмак  вишневий.
Хтось  білий  ліс  перетина.
І  скоро  стане
усім  тут  правити  сто  днів
цей  Дух  весняний.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555678
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2015

Листопадовий образ

Балкони  нiч  пакує  по  кутках
та  розкладає  в  кавовi  валiзи.
День  розплатився.  Я  рахую  визиск
i  укладаюсь  в  лагiдних  руках.

Балкони  сплять,  укладують  вiтрила
човни  подiй,  направленi  у  снах.
Чiпляє  небо  ледь  прозорий  птах
та  палить  листям  величезнi  крила.

Вiтри  снують  i  плутають  дощем,  
од  нiг  моїх  визбируючи  простiр.
Лежать  гiлляччя  необмитi  костi
та  Осiнь  криє  золотим  плащем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535133
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2014

Буревій

Хтось  із  цієї  пляшки  не  допив
і  джин  пробив  оточення  криштальне...
На  землю  -  Вітер  у  короні  злив
та  крон  танок  мереживно-спіральний.
Ця  темінь  з  рук  не  хоче  відпускать
і  розмовляє  гострими  тонами.
Гілля  та  дроту  сплетених  багать
розпалено  між  стінами  та  нами.

Щось  б'є  у  скло.  Щось  проситься  сюди.
І  мерехтить  між  гілля  неба  простір.
Це  світ  палає.  Зметено  сади
та  всі  афіші  зідрано  зі  злості.

Дерева  йдуть  не  одірвавши  ніг.
Нам  не  втекти,  цей  Вітер  світом  ходить
і  зазира  у  двері,  за  поріг,
і  воду  ллє  на  вікна  і  на  сходи.

Сиди  й  мовчи.  Цей  велет  досі  злий.
Він  обдирає  руки  об  цеглини.
І  сипле  дощ,  могутній  та  сліпий.
Нам  не  втікти  од  жодної  краплини.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525588
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2014

Янголи

Це  рання  осінь.  Я  вертаюсь  дому.
Шляхі  сухі  та  вітер  стиха  квилить.
Ти  все  ж  ідеш  у  простір  ледь  судомний.
Та  янгол  не  лишає  хмарки  пилу...
Ці  дні  пройдуть.  І  лишаться  дощі.
Хтось  кликатиме  сни  за  поворотом.
А  ти  лежиш.  І  зовсім  не  блищиш.
І  янголи  не  сплять  з  відкритим  ротом.
На  плечах  плащ.  Нам  сплачено  борги.
Од  вікон  сонце  у  останнє  зблисне.
А  ти  ведеш  зі  світом  цим  торги.
Бо  янголам  не  тре  од  швів  білизни...
І  коли  ніч  огорне  всю  тебе
у  простирадла  кольору  вітрила.
Хтось  нашу  фарбу  нігтем  зішкребе.
А  янгол  не  лишає  хмарки  пилу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521676
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2014

Лети

Де  б  не  пройшов  меридіан
чи  паралелі
на  зло  вітрам,  на  зло  вогням
дорога  стелить

туди,  де  небо  всупереч,
хмарним  валізам,
торкнеться  небокраю  плеч
крилом  залізним.

Туди,  де  соняхів  поля
та  рік  аорти
і  де  похилене  гілля
скрипне  погордо.

Туди,  де  все  розпочина
цей  день  затятий,
несе  тебе  на  схилі  дня
літак  строкатий.

Засни  й  прокинся  поодаль
від  свого  дому.
Проте  не  завши,  і  нажаль,  
з  вікна  балкону

сяйне  те  сонце,  що  пекло
тебе  натужно
у  дні  коли  Дніпро  текло
під  небом  пружним.

Лети,  я  тобі  передам
відбиток  вдячний  -
тримай  цю  книжку,  з  її  тлом
жовтогарячим.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507401
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2014

Спалах

У  залі  темінь  впереміш  зі  сном.
Щось  блискає  на  сцені  та  в  партері.
В  півмить  зблисне  у  інший  світ  вікном
од  камер  спалах  в  димній  атмосфері.

Усе  мовчить.  Попереду  дзвенять
од  струн  та  голосів  сухі  мембрани
натужних  мікрофонів  та  стоять
розпахнутих  облич  мередіани.

І  все  як  є.  Всі  дивляться  вперед.
Та  між  рядів,  нечутно  та  незблисто
зринає  тінь,  сідає  посеред
усього  часу,  простору  та  дійства.

Я  чую  звук.  Це  снайперу  затвор
так  легко  набирає  свіжі  сили
і  цілить  в  ...мить.  Іще  один.  Повтор.
Усесвіт  на  хвилину  зупнили...

Вона  збирала  Дійсність  у  альбом.
Тихенько  крала  Всесвіт  у  торбину.
І  тільки  нам,  здавалося,  обом
все  віддалося  на  одну  хвилину.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505212
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2014

Згодом

Балкони  розкрито.  І  сни  догорають.
Прислухались  в  небо  замріяні  верби.
Мовчання  та  спокій  мені  нагадають
що  я  вже  як  місяць  існую  без  тебе.

Як  Місяць  існую.  На  ліжку  зім"ято
од  тебе  важкий  та  зволожений  подих.
І  скрип  од  дверей  мені  зможе  награти
твій  крок  на  моїх  бетонованих  сходах.

Твій  крок  надлегкий.  Світло  падає  клином
на  ока  примружений  вхід  в  позапростір.
І  спогад  про  тебе  легким  тополиним
подразненим  пухом  лягає  на  простір.

Я  жив  як  раніш.  Це  незмінні  шляхи.
У  тобі  моя  зупинилась  потреба.
Лиш  блиском  ночей  ці  холодні  дахи
мені  нагадали  про  місяць  без  тебе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503488
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2014

Поки дощ

Все  навколо  наче  вмилось.
В  рушнику,  вікна  навпроти
загорнулось  та  пригрілось.
Чаю  чашка  у  спекоті...

Все  довкола  так  каштанно,
так  бузково  й  малахітно.
Дише  з  чашки  дух  шафранний.
Краплі  листям  грають  спритним.

Все  довкола  зупинилось
та  прислухалось  до  себе.
Крізь  вікно  небесна  синість
ллє  Весну  між  моїх  ребер.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496933
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2014

Спи

Всі  ранки  наче  свіже  простирадло
яке  тріпоче,  збурене  вітрами.
Шибки  дрижать  у  перехрестях  рами.
І  сонця  шар  -  то  спалах  об  ковадло...

Тут  пахне  світлом,  тінню  і  тобою.
Волосся  затопило  ніагарно
моє  лице,  утоплене  безкарно.
Вдихаю  піну  од  твого  прибою.

А  ти  лежиш,  як  гори,  як  масив,
століттями  формований  вітрами.
І  я  блукаю  жаркими  ночами
його  хребтами,  темінню  лісів.

Моє  тепло  усюдисущих  рук
тебе  загорне,  довгу  й  безкінечну
і  доторк  мій,  статично-небезпечний
розрядом  струму  зірве  перестук.

Але  ти  спи.  Не  буде  заважать.
Я  берегтиму  з  тебе  видих  кожний.
А  шурхіт  листя  квітнево-тривожний
нас  буде  далі  в  ранок  проводжать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495554
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2014

Світ спить

А  ти  й  не  знала.  Світ  насправді  спить.
І  вся  ніч  Усесвітові  сниться.
Зіркових  яблунь  перезрілий  цвіт
заллє  твої  розширені  зіниці.

Поснуло  все.  Зачинено  вікно
та  крони  груш,  усотуючи  стукіт
усіх  сердець,  із  небом  заодно.  
Вхопити  місяць,  обпікати  руки.

Горнись  у  ніч.  Розгладжуй  полотно
та  покривай  незримі  магістралі.
Бо  крони  груш  і  з  ніччю  заодно.
Усесвіт  спить  у  полум"ях  спіралі.

На  ліжку  ти.  Огорнута  в  пітьму.
Годинник  зупинився  на  полицях.
А  світ  і  зараз,  наче  вік  тому
спить  у  твоїх  розширених  зіницях.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494435
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2014

Голос

Розклади  мене  по  нотах,  загорни  мене  у  голос
та  просип  у  свою  землю  де  ростиму  наче  колос.
Наче  пружний,  гнучкий,  жовтий  і  сяйливий  сильний  колос.
Запиши  мене  на  плівку  під  гітарний  сталі  голос.

Закарбуй  мене  у  слові.  Записник  розкрий  деінде
та  змалюй  мене  малюнком.  Ці  чорнила  в  мене  ввійдуть.
Як  густин  червоних  крові  крізь  аорту  в  мене  ввійдуть.
Розгорни  мою  ти  книгу.  Лиш  придбай  її  деінде.

Увімкни  мене  довкола  наче  музик  стиглий  простір.
Я  лунатиму  довкола.  Я  -  глухий  та  дальній  постріл.
Крізь  всі  стіни  та  будівлі  в  тебе  вцілено  цей  постріл.
Розкидай  мене  росою  на  голодний  степу  простір.

Прокажи  як  підеш  спати  мене  всього,  просто  вголос.
Розішли  листом  поштовим  на  незгасний  мегаполіс.
На  заповнений  до  краю  повний  зрілий  мегаполіс.
Розклади  мене  по  нотах,  загорни  мене  в  свій  голос.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491199
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2014

Картина

Вікно  думок  розчахнуто  у  ніч
і  ти  у  ньому,  палко  та  осяжно
вогонь  волосся  палиш  навсебіч
і  вибухаєш  барвами  звитяжно.

Ти  -  мій  ескіз,  розмашисто-стрімкий.
Мій  натюрморт  на  вигинах  печалі.
Очей  смарагд  і  поглядів  струмки,
розбурхані  по  сяючій  вуалі.

Тебе  пишу.  І  сяє  мастихін.
Ніч  сипле  жар  на  пересохлі  очі.
Зірки  об  дах  -  я  чую  передзін.
Ти  вся  -  портрет  імбирової  ночі.

У  рамі  Світу  спрагла  і  німа
ти  одягаєш  погляди  на  себе.
Втягла  у  себе.  Лишилась  пітьма.
І  всеосяжна  у  тобі  потреба.

Шедевр  скінчено.  Я  тебе  долюбив.
На  цьому  пензлі  багряна  провина.
Музей  потвор  на  тебе  заробив,
моя  аж  надто  чарівна  картина.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486343
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2014

Стрункість

Твоєму  тілу  наказали  "Струнко!"
І  те  піддалось,  в  небо  завербилось.
Степи  підслухали  і  вмить  заколосились.
Шумлять  твого  волосся  візерунки.

Ти  -  тятива,  натягнута  на  світ
і  ти  ж  -  стріла,  поцілена  у  небо.
Моя  гнучка  та  непохитна  вербо.
Моїх  глибин  травневий  малахіт.

Твій  стан  бринить  як  арфова  струна.
Од  вітру  трав  невпинні  реверанси.
Моїх  думок  строкаті  дисонанси  
очей  твоїх  Усесвіт  поглина.

Пірнай  у  ніч!  Я  стримую  потік
усіх  машин,  полюючих  на  простір.
Лунає  серця  перебитий  постріл.
Хтось  каже  "Струнко"  та  мовчить  навік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485207
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2014

Ти засинаєш

Ця  ніч  вмикає  ліхтарі.  Та  ти  змовкаєш.
І  кожен  звук  із  твоїх  вуст  як  шурхіт  клавіш.
Я  забуваю  все  що  знав.  Ти  так  бажаєш.
Ніч  нам  підсвічує  з  вікна.  Та  ти  змовкаєш.

Кімната  повниться  теплом.  Під  ковдри  плине.
Тут  пахне  тілом  і  вином.  Та  розмарином.
Поснуло  все  і  тільки  ми  ніщо  не  винні.
Бо  час  у  просторі  застиг.  Та  розмарині.

Мій  дикикий  янголе,  тримай  мене  міцніше.
Годуй  із  рук  мене  своїх  терпкою  тишей.
Усі  годинники  мовчать.  Бо  час  не  дише.
Все  зосередилось  у  нас.  Тримайсь  міцніше.

Та  що  б  не  сталося  колись  настане  ранок.
І  сонце  вимкне  ліхтарі  з-за  цих  фіранок.
Це  місто  вижене  у  світ  своїх  коханок.
Я  відмовляюся  іти  в  прийдешній  ранок.

А  поки  тиша,  я  та  ніч.  Ти  засинаєш.
І  кожним  подихом  на  снах  коротких  граєш.
У  моїй  шкірі  будуть  жити  відбитки  клавіш.
Я  все  вдихаю  у  себе.  Ти  засинаєш.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475191
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2014

Пішки

Дощі  розмили  всі  шляхи.  Прогноз  невтішний.
В  шарфи  закутий  та  німий  простую  пішки.
Щодня  народжуюсь  у  світ  зі  свого  дому.
Вдягаю  шарф,  кремлю  чобіт,  знімаю  втому.

Усе  розмито.  Саме  так.  Украй  розмито.
Ніщо  не  може  бути  вранці    несамовитим.
Поснулі  люди  у  автах.  Живі  лиш  трішки.
І  ми,  закутані  в  шарфи,  простуєм  пішки.

Ніщо  не  може  існувати  так  бридко  рано.
Ми  геть  затупленим  ножем  рвемо  мембрани.
Ми  прориваємось  у  світ.  Влізаєм  нишком.
Тому  і  бачать  більше  ті,  хто  ходить  пішки.

І  кожен  тягне  за  собою  зі  снів  уривки.
Вони  кружляють  і  висять  на  вільх  маківках.
Ми  окуповуєм  усе,  як  сонні  кішки.
Бо  попри  змулені  шляхи  простуєм  пішки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473262
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2014

Дзвінок з вокзалу

Вітаю,  сонце.  За  вікном  сніжить.
Цей  телефон  чужий.  Той  перехожий
сазав,  що  можу  з  нього  подзвонить.
Тут  так  сніжить.  І  засипа  світ  Божий...
Я  ненадовго.  В  мене  тільки  мить.
Люблю  вокзали.  Потяги  та  рух.
Усі  чекають,  плачуть,  тиснуть  руки.
Вужі  сталеві  переводять  дух.
І  голос  на  перон  -  як  старі  круки.
Я  одволікся.  ...пахне  ліхтарем
лимонно-жовтим,  вмоченим  у  цукор...
Ніяких  формул,  слів  та  теорем.
Я  полишаю.  Замовкає  рупор.
Ти  не  дзвони.  Я  вимкнув  телефон.
Узяв  дві  книжки,  гроші  та  консерви.
Тут  розпочався  тихий  марофон.
Забіг  у  світ.  У  пошуках  перерви.
Сніги  ітимуть.  Пахнутиме  сном.
Міняють  села  вікна  запотілі.
Я  уявляю  себе  чаклуном.
Що  начакловує  далекі  сніжні  милі.
Запам'ятай  мене,  запам'ятай.  
Не  чуй  гудків.  Я  скоро  відімкнуся.
Дивись  туди,  де  сонце  гріє  край.
Тебе  забуду  -  потім  повернуся.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2013

Увечері

Цей  день  роздягається.  Вечір  -  мулатка.
І  темрява  -  шкіра  на  стегнах  лискучих.
Цей  день  позбувається  тісних  халатів...
Мулатка  іскриться  од  зорей  пекучих.

На  дротах  ліхтарних  небес  покривало,
в  стрімких  візерунках,  очима  невидимих.
Там  руки  по  шкірі,  їх  рух  невловимий,  
блукають  на  зітканих  з  марева  вигинах.

І  постіль  скрипить.  Шурхотить  автострадами
од  вечору  видихом  світло  примружене.
Ці  зойки  прудкими  й  легкими  гепардами
розносятся  м'язами  злими  та  пружними.

Тумани  -  спітнілі  у  рамах  віконниці.
Бо  вечір  так  дише...  І  рух  спазматичний
стиска  й  розтискає,  провулками  повниться...
Цей  день  засинає,  нудний  та  ...містичний.

Їх  сила  стихає  та  світла  все  менше.
Вікно  десь  зашторено  чимось  потворним.
А  вечір  цей  день  обіймає  й  колише,
та  ковдри  вкриває  полегшенням  чорним.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462213
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2013

Туманно

Вікно  викреслює  цю  ніч.
Вікну  це  притаманно.
Тут  я  і  тиша.  Віч-на-віч.
І  в  тиші  так  туманно.

Од  дихань  чорне  скло  мутніш.
Протру  руки  відбитком.
Це  найтихіша  з  усіх  тиш.
Зі  спокоєм  ледь  крихким.

Застигла  пара.  Чай  остиг.
І  час  застряг  у  вітті.
Я  тільки  видихнути  встиг
крізь  час  цієї  миті.

Цей  потяг  віднайшов  перон.
Тут  -  ні  людей,  ні  звуків.
Неначе  кимсь  забутий  сон,
що  не  іде  у  руки.

Ця  мить  розтягнена  в  роки.
Це  те,  що  не  настане.
Я  ж  у  вікно  дивлюсь.  Поки
довкола  так  туманно...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461308
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2013

Там

Там  десь  дощі,  що  срібністю  блищать,  
зіграють  на  дротах  трамвайні  блюзи
і  сто  свічей  промовисто  мовчать
по  темних  закутках  моїх  ілюзій.

Із  світла  в  тінь  та  з  холоду  в  тепло
машини  ріками  вриваються  зі  шлюзів.
Та  пил  з  доріг  запечено  у  скло
по  темних  закутках  моїх  ілюзій.

Там  вимикач  неначе  скрип  суглобу
та  моя  втома  спить  на  білій  смузі.
Міста  вдягли  вже  листяну  оздобу
по  тихих  закутках  моїх  ілюзій.

В  кімнаті  тихо,  пахне  тютюном
і  паром  алкоголю  моїх  друзів.
У  шафах  книжки  залито  вином
по  темних  закутках  моїх  ілюзій.

На  ранок  все  народжується  знов.
Немає  місця  залежалій  тузі.
І  я  тебе  в  собі  таку  знайшов
у  світлих  закутках  моїх  ілюзій...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455236
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2013

Ви знаєте?. .

Ви,  знаєте?..  Я  бачу  Вас  у  сні...
На  тихій  стежці,  за  дрімотним  парком...
Тоді  дощі,  неправедно-рясні
блукали  днем  од  літа  сонно-парким.

Ви  знаєте,  я  слухаю  слова?...
Од  Вас  колись  почуті  на  світанку
і  довго  звуком  повна  голова
та  все  щезає,  лиш  дійти  до  ранку.

Ви  знаєте?..  Вже  пролито  дощі...
Степи  жевріють,  прагнучи  врожаю...
А  я  я  бреду,  зі  Словом  на  душі
і  всіх  люблю,  і  кожного  бажаю

Ви  знаєте?..  Палає  горизонт...
Од  сонця  руки  в  колір  шоколаду...
Ковил  в  степах  займає  лівий  фронт
і  я  приводжу  сни  собі  до  ладу.

Ви  знаєте?  Я  знову  повен  Вас...
Вино  у  келиху,  та  чашки  на  підносі...
Мій  світ  повстав  і  зупиняє  Час.
Лиш  запахом  на  Вашому  волоссі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435567
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.07.2013

Запахи

Пахне  тут  місяцем,  в  келих  налитим,
зоряним  світлом,  в  повітрі  розлитим,
пахне  тут  стиглістю  літньої  ночі
в  час,  коли  синім  весь  світ  заволочить.

Пахне  тут  листям  і  холодом  річки,
вікна  пожовклі  хтось  в  темряві  лічить,
пахне  картоном,  і  книжками  в  шафах,
тіні  тут  мають  шафранових  запах.

Пахне  асфальтом  і  гнучким  металом,
шкірою  крісел,  бензиновим  паром,
Пахне  тут  світлом,  імбирно-лимонним,
пахне  тут  Містом,  примарами  повним.

Пахне  вітринами,  рухом  і  хмарами,
Мостом  і  рельсами,  потягом,  шпалами,
Пахнуть  прогулянки  чаєм  і  печивом,
диханням  лагідним  в  тебе  за  плечами.

Пахне  тут  диханням,  пристрасно-смиканим,
пахне  руками  із  синіми  нігтями,
пахне  твоїми  плечима  і  спиною,
і  я  вдихаю,  я  себе  не  спинюю.

Пахне  червоним,  очима  глибокими,
снами  короткими  й  довгими  строками,
Пахне  ромашкою,  милом  і  травами,
в  небі  од  блискавом  всіма  загравами.

Пахне    щоками  і  рухами  плавними,
жовтими,  палкого  полум"я,  барвами,
пахне  світанком  у  неба  на  терені,
І  розмарином  у  мене  всередині.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433361
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2013

Літом

Літо.  В  травах  я  по  груди.
І  до  п"ят  улітку  в  небі.
Промінь  в  скроню  мене  будить,
в  воду  дня  мені  потреба.

Літо.  Спеки  сильні  руки
закували  в  простирадла,
миті,  погляди  і  звуки  -  
все  тече,  до  зливи  спрагле.

Літо.  Простір  пламеніє.
Час  кипить  і  завмирає.
Я  принишк  і  вітер  віє,
подих  мій  в  полях  гойдає.

Літо.  Міста  ріки  стали.
Вулиць  плин  завмер  навічно.
Спорожнілі  п"ядестали.
Всі  кумири  сплять  публічно.

Літо.  Вечір.  Вишень  запах.
Вишень  смак  і  вишень  колір.
Небо  гасить  сонця  спалах.
І  думки  тепер  на  волі.

Літо.  Пахне  тут  тобою.
Спека  спить  у  шкірі  в  тебе.
Море  видихне  прибоєм.
Я  тону  в  тебе  потребах.

Літо.  Вир  твого  волосся.
Все  червоне.  Все  й  усюди.
Ніч  іде.  І  стоголосся
всіх  машин  мене  пробудить.

Літо.  Стиглі  твої  губи.
Наче  грона  виноградні.
Ніч  із  торби  зірки  губить...
Сни  мої  тобі  підвладні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430663
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.06.2013

Трохи дощило

Десь  на  грані  світла  й  тіні,
ночі  й  дня,  вікна  й  кімнати,
рвучким  звуком  безупинним
дощ  у  світ  голодний  гатить.

Десь  у  межах  траси  й  поля,
на  протертих  перехрестях,
землю  тиху  й  землю  кволу
дощ  галантно  пальцем  пестить.

Десь  між  оком  та  думками,
на  скляних  та  крихких  стиках
він  штовхає  світ  на  захід,
люд  жене  по  краплях  диких.

Десь  де  листя  шумно  дише
та  в  дахи  лопоче  стиха
світ  стає  на  поверх  вищим,
вперто  вчиться  глибше  дихать...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426863
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2013

Вечір. Враження

Застиглий  час.  Всі  зорі  на  місцях.
Парує  чашка  з  чайними  думками.
Тут  пахне  шепотом  у  людяних  місцях
та  паленими  кимось  сірниками.

А  я  сиджу  та  мружуся  у  ніч.
Од  Місяця  доріжка  поза  садом...
Там  шепіт  вулиць  чутно  врізнобіч
і  вечір  в"ється  диким  виноградом.

Ось  чай  доп"ю  і  тиші  наберу
я  в    білу  чашку,  трохи  кострубату.
І  на  ночей  весінньому  вітру
мій  зір  набуде  сонного  формату...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421316
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2013

Закриті очі

Ти  хочеш  дихати  повітрям  із  полів,  
дивитися  зірки  до  опівночі,
хапати  небо  лапами  вітрів?
Ніхто  не  одміняв  закриті  очі.

Ти  хочеш  знати  мови  та  краї,  
безмежно  куштувати  різні  вина,  
їсти  простори,  пити  ручаї?
Прикрий  же  очі  тільки  на  годину.

Тобі  потрібні  здалеку  листи,
чи  кава  колумбійська,  м"ятні  трави,
ти  перебігти  хочеш  всі  мости?
Закриті  очі  позбавляють  правил.

І  коли  я  з  середини  себе
тебе  усю  відчути  раптом  хочу...
Тінь  розмарину  шириться  в  мені.
Ніхто  не  одміняв  закриті  очі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397879
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2013

Майже блюз

На  сцені  світлом  викреслено  коло.
Стілець  скрипнув  -  ти  сів  доволі  зручно.
У  залі  дим  сигарний  стелиться  ледь  кволо
Реальний  алкоголь  та  квіти  штучні.

В  горлянці  всі  піски  пустелі  Гобі,
і  ниють  пальці  вибиті  об  дурня.
Твоє  волосся  явно  у  жалобі,
ти  ледь  дожив  ізранку  до  полудня.

На  сцені  світлом  викреслено  коло,  
у  залі  кашель,  зойки  та  сопіння.
Ти  зарікавсь  не  грати  вже  ніколи
але  без  нот  у  тебе  отупіння.

Підімкнено  вже  кабель  до  гітари.
Перегинається,  тому  рипить  постійно.
Хтось  гучно  дихає,  а  хто  і  просто  марить,
а  ти  сидиш  і  чешешся  граційно.

Софіти  знову  гріють  струни,  виснуть
але  учорта  ліньки  підтягати.
Припухлі  очі  в  окулярах  зблиснуть.
Ти  розпочав  на  ноти  полювати.

На  сцені  світлом  викреслено  коло,
ти  роздаєш  себе  по  всім  кишеням.
На  дворі  зимно,  геть  собачий  холод
та  дощ  стріляє  по  людських  мішенях.

Йому  казав  старий  із  саксофоном:
"Блюз  -  це  коли  хорошому  погано".
А  ноти  тягнуться  до  нього  стиглим  гроном...
Бути  хорошим  -  досить  непогано.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389152
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2013

Колискова перша

Зірочки  зібрались  всі
та  розсілись  по  канапах.
Ми  -  в  космічнім  колесі.
Сон  іде  на  м"яких  лапах.

Місто  спить  і  бачить  сни.
Ніч  накрила  все  на  мапах.
Все  поснуло  до  весни.
Сон  іде  на  м"яких  лапах.

Спить  і  річка,  і  місток,
у  повітрі  тиші  запах.
Я  беру  в  тепло  квиток.
Сон  іде  на  м"яких  лапах.

Поправляє  ковдри  ніч,
ми  усі  у  неї  в  планах.
Ти  і  тиша  віч-на-віч.
Сон  іде  на  м"яких  лапах.

Спить  ногаєць,  скіфи  сплять
та  іще  хтось  на  курганах.
Трави  приязно  тремтять.
Сон  іде  на  м"яких  лапах.

Стрілки  всі  тепер  стоять,
лік  хвилин  завмер  неквапних.
Все,  малий,  пора  вже  спать...
Сон  іде  на  м"яких  лапах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388725
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.12.2012

Місяць №13

Вкорте  обгорнуто  шарфами  голови,
листя  жовтіє  на  снів  декораціях
але  всерівно  учорта  не  холодно.
Десь  там  засновано  місяць  тринадцятий.

Вітри  у  змові,  з-за  рогу  кусають.
Дощик  збирає  хмарок  демонстрації.
Бьють  у  плече  і  плаща  простягають.
Звичай  властивий  у  місяць  тринадцятий.

Ти  у  всіх  транспортах,  ти  повертаєшся,
день  досі  вперто  затворами  клацає.
Тобі  всміхнулись  і  ти  посміхаєшся.
Це  так  заведено  в  місяць  тринадцятий.

Бинт  кілометрів  до  неї  простягнуто.
Спогади  пальцями  скроні  промацують.
Але  приїхала,  серце  просякнуто
вдячною  кровью  у  місяць  тринадцятий.

Дивна  пора,  коли  зсуви  у  просторі,
твориш  добро  і  завжди  маєш  рацію.
Гірке  -  смачне  та  недобре  все  осторонь
у  потойбічний  цей  місяць  тринадцятий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374176
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.10.2012

Краєвиди

Іду  в  степи.  Замістяні  степи,  
де  вітер  позадмухував  нам  свечі.
Темніє  тут,  іти  нам  чи  не  йти...
...та  вікна  запалив  кульгавий  вечір.

Петля  ріки  невидима  вночі,
але  мости  ми  викриваєм  світлом.
Безлюдно  тут.  І  навіть  не  кричи...
Там  люди  сплять,  захищені  під  житлом.

Виправа  в  ніч.  Я  нагло  сперся  так
на  гравію  старого  жорсткий    насип
і  ось  праворуч  в  заростях  байрак,  
ліворуч  -  ніч,  що  сховує  запаси.

Ми  сидимо,  і  пристанційні  пси
вибріхують  на  потяги  примарні,  
та  в  горлі  смикає  і  дере  од  краси.
Його  змочу  признанням  виноградним.

Машина  степ  розрізує  огнем
од  фар  страшних,  що  полум"я  об"яті.
А  ми  додому  рельсами  бредем.
Ховайте  труп,  не  будем  заважати.

Із  бронзи  вершники  тут  досі  не  стоять,
і  не  мовчать  сумні  каріатиди.
Та  я  піду  по  насипу  гулять,
дурних  манять  сяйливі  краєвиди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369564
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2012

Злам

Там  десь  коваль,  у  горні  сталь  кипить,
актор  міняє  завчену  гримасу,
а  я  мандрую  з  вічності  у  мить
і  випадаю  з  простору  і  часу.

Дощі  ідуть  ногами  по  землі.
касири  знову  закривають  каси.
Ліхтар  викреслує  дороги  уві  млі
та  випадає  з  простору  і  часу.

Стоять  міста,  заповнені  людьми,
що  поступово  гарне  в  собі  гасять.
...ну  а  ліхтар  бетонними  грудьми
мене  прикриє  в  просторі  та  часі.

Із  дому  в  дім,  із  місяців  у  дні,
міняються  споруди  різномасні,
в  моїх  думок  осінній  глибині
все  потопає  в  просторі  та  часі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368083
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2012

Коліно

Твоє  коліно,  місячно-бліде
екран  викреслює  з  нічної  зали.
Вино  до  цього.  Дощ  поки  іде.
Обставини  шляхетно  пов"язали.

Блукають  тіні  в  тебе  на  щоках,  
рожевій  сукні  та  зіницях  чорних.
Тримаю  вечір  в  стомлених  руках,
та  у  думках  космічно-неозорих.

Надворі  дощ  підкрався  надосінньо
і  трохи  п"яно  лізе  під  сорочку.
Довкола  синьо,  нереально  синьо
і  світла  вікон  мішані  шматочки.

Тепер  іти  під  жовті  ліхтарі
та  дихати  вологими  словами,
що  застрягають  в  листі  нагорі
чи  між  очима,  сірими  ставами.

Я  загортаю  руки  до  кишень.
Між  нами  вже  тепер  тариф  "Осінній".
Екрани  згасли  і  тепер  лишень
цей  світ  у  нас  ставково  сіро-синій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360499
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.08.2012

Напівмісячно

Гойдає  простір  зорей  світло
та  легкі  присмаки  глінтвейну.
І  ось  шляхами,  дуже  звикло
в  лабети  рухаю  сімейні.

Укотре  сором  витискає  
моя  неспоєна  потреба.
А  я  калюжами  стрибаю.
Так  напівмісячно  у  небі...

Вже  вкотре  так,  без  вихідних:
усе  тобі  книжки  та  пиво.
У  лісі  став  та  видих-вдих.
Я  знову  тут,  а  поруч  -  диво.

Все  якось  сумно  і  пече.
Й  тобі  добраніч,  моя  бейбі.
Ось  мій  паркан  уперсь  в  плече.
Так  напівмісячно  у  небі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360018
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2012

Тятива

Коли  я  полохливо  укладаю
цей  вечір  у  твої  крилаті  руки,
ти  в"яжеш  сонце  до  спідниці  краю,
ти  вперта  наче  тятива  у  лука.

Німіє  день,  прощаючись  з  огнем,
порозбрелися  пси  та  перехожі.
А  ми  все  парком  стишено  ідем
і  я  бреду,  у  тебе  на  сторожі.

Надалі  вглиб,  у  зелені  лабети,
моя  пляшчина  скоро  догорить
і  розцяцьковано-поламані  намети
усотують  усе:  і  форму,  й  мить.

Твій  настрій  збитий,  наче  темний  шлях
Він,  розганяючись,  реве  мені  у  груди.
Я  щось  кричу  про  сонце  у  полях...
Ти  вперта  як  стріла  "Таке  не  буде!"

В  очах  у  тебе  гасне  і  горить,
воркочуть  голуби  та  крехчуть  круки.
А,  чорт  із  ним!  Тебе  я  заберу!
Уперту  наче  тятива  у  лука...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352701
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.07.2012

Троянда

Колись  по  світі  батько  йшов  далеко,
перетинаючи  мерідіанні  мандри,
а  на  краях  землі  пруткі  лелеки
несли  дитя  із  запахом  троянди.

Він  повернувсь,  осипаний  дощем,
коли  вже  ліхтарі  сплелись  в  гірлянди,
він  повернувсь  і  тебе  охрестив
орієнтально-вранішньо  "Троянда"

У  домі  він  лишивсь,  тебе  глядів,  
років  перегравали  все  команди.
Він  пахощі  з  тих  берегів  надів
на  виразне  чоло  своїй  Троянді.

Ріка  тече,  гойдається  Земля,
у  горах  тихо  линуть  сарабанди,
йому  не  роздивитись  іздаля
вже  старшої  за  сказане  Троянди.

Вона  зникала  сотні  тисяч  раз,  
блукала  по  світах  у  тьмі  веранди,
та  поміж  вироків  і  несказаних  фраз  
нажила  ворогів  собі  Троянда.

У  наркотичних  снах  поміж  богів
надихалася  випарів  лаванди
і  заблукала  в  лоскоті  снігів
пожовкла  од  нестримності  Троянда.

Та  як  не  билось  полум"я  вітрів
йому  не  загасить  цього  свічада.
Він  твердо  знав,  що  вернеться  домів
його  донька,  шипована  Троянда.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351035
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2012

Фронтиспис

Я  розкидаю  речі  по  кутках
заповненої  тишею  кімнати,
коли  з  плащем  разом  зкидаю  страх
неначе  меч,  бинти  і  ржаві  лати.

В  моїй  кімнаті  лампа  і  фотель.
Підпертий  стіл  забутими  книжками,
старий  портрет  нагадує  рондель
до  голих  стін  припаяний  стіжками.

В  моїй  кімнаті  пахне  тютюном
хоча  я  не  палю  вже  років  триста
і  плями  там,  накраплені  вином
та  по  кутках  нестримано  імлисто

В  моїй  кімнаті  гримає  дощем,
тобою  пахне,  блискає  закатом,
пляшки  порожні  сховано  плащем,
твоїм  дражливо-чуйним  ароматом.

В  моїй  кімнаті  сходами  рипить,  
дрижить  морозом  фур  довколомісних,  
у  темряві  десь  чайник  закипить,  
зіграє  вальс  на  кришталях  іскристих.

В  моїй  кімнаті  розпач  та  вірші,  
Вікно  сталеве,  замкнене  по  досі
на  зламаний  засув  моєй  душі,  
що  виведе  нас  двох  у  Позапростір.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336292
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2012

Плечі

КФ

Травневість  вечору  спадає
на  Міста  мури,
а  я  до  тебе  виринаю
з  дворів  пурпурних.

За  рукави  мене  тримає  
моє  подвір"я
і  я  смакую  пряний  писмак  
твого  невір"я.

Перечіпаюсь  через  час
і  дальній  простір,
де  світлофорний  раз  у  раз
лунає  постріл.

Прибув,  я  тут,  і  саме  так
тебе  зустрівши
веду  у  безвісті  дворів
ледь  здичавівши.

І  далі  -  шлях  углиб  домів
та  лабіритнів.
Ми  сидимо  в  букетах  цих
віконних  квітів.

Бетонний  подих  лав  під  нами
на  стадіоні,  
у  пак  ховається  глінтвейн
вже  безборонний.

Я  ледь  торкаюся  плеча.
Що  гріє  палко.
А  на  мені  твоя  печать
мов  гостра  скалка.

Зорей  все  більшає  та  ніч
крадеться  Містом.
Я,  ти  і  пляшка  віч-на-віч,
та  море  змісту.

Хтось  витирає  вперто  так
і  час,  і  простір.
Я  ж  маю  йти.  Мені  пора.
Це  так  непросто.

Я  на  прощання  цілував
тебе  в  волосся.
Мені  брести  по  Місту  знов
не  довелося.

Машинний  шурхіт  занесе
на  землі  дальні,
де  я  із  себе  скину  все
в  моїй  вітальні.

У  снах  надсадно  захлинаюсь
в  невпинних  речах,,
а  ніч  мою  твої  рятують
блискучі  плечі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334606
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.05.2012

Обійми

Як  промінь  сонця  б"є  в  поля,  
кургани  й  луки,
так  я  тебе  в  себе  втискаю
крізь  мої  руки.

Коли  довкола  камінь  вулиць
тепліє  раптом,
коли  дворами  трави  йдуть
і  аромати,

Коли  суцільна  метушня
ковтає  всього
і  все  велике  та  страшне
як  брама  в  Бога,

Коли  укотре  перейшов
у  позапростір
та  надіслав  у  безвість  рим
непевний  постріл,

Тоді  стихає  стрімкий  час
та  простір  звуків
І  я  тебе  в  собі  стискаю  
крізь  мої  руки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333845
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2012

Підібране волосся

Вже  вкотре  сонця  жар  всотав
по  росам  спраглий  жовтий  колос.
Так  я  у  вечір  той  спізнав  -  
ти  підібрала  вгору  волос.

Наскрізь  прорвавшись  крізь  тумани,  
вітри,  ліси,  негоди  й  сум,
єства  мого  крихкі  мембрани
провели  тілом  спраглий  струм.

Вітрини    спалах  іскрометний
витає  знову  між  полями.
Пливу  в    сталеві  кілометри
на  спокій  замкненої  брами.


Та  вечір  стих,  настільна  лампа,
ряди  книжок  та  в  креслі  речі,
у  вікнах  Місто  наче  рампа
та  лекгий  присмак  порожнечі.

Надчарно  так  і  невагомо
римую  біле  стоголосся
відоме  йде  у  невідоме
коли  ти  підбираєш  так  волосся.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333420
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2012

Знову трохи Львова. Лікери

Лікеру  пляшки  мирно  сплять  
На  кедровій  полиці
Неначе  Місто  стережуть
Ледь  тьмяні  кам"яниці.

Палає  сонця  куля  зла
Над  зведеним  собором,
Іду  надвечір  та  здаля
Милуюсь  неозорим.

В  мені  горить  лікерно  так,  
Ледь  кавово  та  винно...
У  часі  Місто  мені  знак
Ізнов  подасть  картинно.

Суворість  кам"яних  облич
Тьмяніє  у  туманах...
Я  і  полиця  віч-на  віч
Домовились  на  ранок...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330353
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2012

Зелені черевички

Утома  дихає  дворами
коли  закату  висить  стрічка.
Згадав  як  той,  минулий  квітень,
твої  зелені  черевички.

Земля  сиріла  попідтравно,
удаючи  із  себе  килим.
А  я  вертався  та  уявно
впивався  сонцем  перестиглим.

Цей  день  знімаю  наче  шалик
з  вітрами  дертої  горлянки
та  у  кімнатах  потаємних
змикаю  витерті  фіранки.

Уперлись  груди  проти  ночі.
Як  залишки  старої  звички.
Мене  рятують  вже  так  довго
твої  зелені  черевички.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326960
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2012

Вєра. Друге.

Помади  густина  червона
тобі  потрібна
коли  цей  вигин  шиї  красить
сережка  срібна.

Коротко-чорна  сукня  долу
ховає  стегна
і  на  стільці  ти  вся  палаєш
жива  і  певна.

Од  тебе  сяє  смаком  рим
червоновинно.
Свічки  примружено  мовчать
як  найневпинно.

Ти  все  читаєш  і  тоді
здіймає  груди
вогнистий  порух  тіла  твого
в  білявий  грудень.

Вуста  вологі  в  чорнобіле
вдихають  слово.
І  я  люблю  тебе  навік,
безпомилково.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320180
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2012

Білява таємниця

Тебе  висмикувать  з  усього
мій  погляд  знову  й  знову    вчиться.
Я  не  вкажу  тобі  дороги
моя  білява  таємнице.

Усюди  зблискуєш  вогнями
в  мережах  роздоріжжя
і  знов  тебе  в  собі  ховає
тривожне  Запоріжжя.

І  знову  тиша  довкруги
сріблясто  снігомружна.
І  знов  асфальтні  береги
від  спокою  ледь  пружні.

Та  час  тече,  як  та  вода
з  небесної  криниці...
Тебе  ж  мій  погляд  вигляда
білява  таємнице.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318713
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2012

Моя хороша

Усе,  що  хлюпає  крізь  вени
нотуєш  в  зошит.
Чекай  удома  знов  на  мене
моя  хороша.

Крізь  вітер  Мостом  перейти
лише  неосліп.
Мене  зустріти  можеш  ти
лише  непросто.

Оддихать  зимністю  і  все  ж,
коли  бентежно,
напівзбрехати  що  без  меж
ти  так  безмежна.

Напівзітхнуть  і  провести
межу  найтоншу...
Я  перетну  шляхів  хрести
моя  хороша.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315323
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2012

Хиби у просторі

Сніжило  так,  що  з  ніжністю  лежить
лишень  примарний  шар  летких  заметів
за  мить  умовлених  іще  таки  пожить
пожовклим  підліхтар"ям  власних  злетів.
І  полетіло!  Здибало  разом
розвернуті  у  доторках  долоні
Доли  долонь!  Вантаженим  возом
возити  нам  цю  радість  у  балоні.
Бо  линуть  знов  засніжені  ще  ми
щемним  дощем  із  слів  ліхтарно-чесних,
чесати  рани  од  віршів  грубезних    
гривасті  вже  друкуються  томи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306745
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2012

В останні дні…

Останні  дні  як  різності  в  єднанні.
Єднанні  алкоголю,  снігу  й  слів,
коли  машини  злі,  дерева  -  п"яні
і  все  волає  розкошами  снів.

Читаю  все,  вичитую  на  ризик,
п"янію  вщент  у  цегляних  лісах,
де  запити  моїх  характеристик
блукають  по  цілованих  вустах.

Це  жовтий  світ:  ліхтарно-чайноокий,
це  темні  закутки,  римовані  з  вином.
В  кишені  штопор,  жодної  мороки
із  совістю  та  краденим  майном.

Це  купи  слів,  позбавлені  сюжетів,  
сто  клаптиків  у  замкнених  столах
неголених  і  жадібних  поетів  
зі  шрамами  на  витертих  стопах.

Останні  дні  зимово-хуртовинні.
Немає  грошей,  п"янки  одностайні.
Невинні  ми,  і  коні  теж  невинні.
Та  ці  дні  точно,  люба,  не  останні!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306711
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2012

Знаки пунктуації

Ніч  ставить  місячно
три  знаки  оклику
за  безкінечністю
од  твого  доторку.

Ніч  ставить  лагідно
вже  коми  розпачу.
Твоїм  я  вигином
упитись  досхочу

так  хочу  спалено.
Вкрай  крапкокомово
на  тебе  звалено
моє  невмовлене.

Ніч  пахне  рисками
тирепобіними,
коли  я  з  ризиком
до  тебе  вибреду.

Ніч  тихо-кам"яно
шуршить  по  гравію,
уже  начхать  мені
на  орфографію.

Ніч  розділяє  нас,
дефіс  єднає  знов
і  в  цей,  і  в  інший  раз
ти  знак  моїх  основ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298949
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2011

Речі

Сиділось  п"янко  в  теплім  домі,
ти  десь  поділася  за  звичкой,
мені  ж  ввижалися  безмовно
твоя  торбинка  й  рукавчики.

Втепливсь  у  крісло.  Ти,  гадаю,
скоріше  палиш  на  балконі
Мій  світ  бездумно  помирає
у  твоїх  пахощах  полоні.

Все  в  темний  тон,  без  візерунків,  
тебе  тягнуло  на  простіше.
Тобі  я  злодій  для  грабунків.
Усесвіт  твій  на  мене  дише.

Запам"ятовую  дрібниці,
шершаві  пальці  давлять  скроні.
На  кріслі  речі  ти  лишила
ніби  простягнуту  долоню.

Ти  повертаєшся  з  балкону,
фінал  прийма  ця  кінострічка.
Чомусь  урізались  між  скроні
твоя  торбинка  й  рукавички.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292630
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2011

У парку

Я  не  голився.
Ніяких  квітів.
Крім  нас  у  парку
собаки  й  діти.
Ламав  гілляку
штовхати  корок.
Тим  часом  фари
врізались  в  морок.
Ти  так  яскрава.
Несамовито.
А  я  правий  був...
Навіщо  ж  квіти?
Дістала  штопор  -  
я  посміхнувся.
Ось  ніч  підкралась
та  дише  густо.
Людей  все  менше,
кущі  гойдає
міждвірний  вітер.
Ми  поглинаєм
вино  дешеве
в  степах  набуте.
І  діалогом
стрибнем  в  забуте.
Недопиваєм.
Мовчання  шарфом
лягає  в  руку.
Гудкові  арфи
по  трасах  тягнуть
бики-машини
та  линуть  сумно
в  дахах-вершинах.
Твоя  квартира.
Зеленочайно.
Ми  були  в  парку.
Так  надзвичайно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279351
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2011

Хочу

Я  хочу  забрати  твій  запах  з  собою
у  дикі  поля,  запорошені  сонцем,  
де  світ,  налаштований  в  ноті  прибою,
оточено  морем  у  розмір  віконця.

Я  хочу  губитись  у    твому  волоссі,
стискати  у  собі  коли  тобі  лячно
і  нервом  од  тебе  небачено  босим
із  тебе  ловити  твій  подих  табачний.

Я  хочу  давати,  коли  ти  попросиш,
підкласти  долоні  під  голову  нишком
і,  поки  ти  снами  пахучими  бродиш,
нечутно  вставати  з  пом"ятого  ліжка.

Я  хочу  вітати  і  вчитись  прощатись,
коли  розмикаю  на  поясі  руки,
щоб  знати  напевне  і  не  сумніватись
про  наш  резонанс  передсердного  стуку.

Це  дійсно,  що  хочу  занадто  багато.
І  там  де  хвилюється  степ  ковилою
стою  у  бажання  в  невидимих  чатах.
Я  хочу  забрати  твій  запах  з  собою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270047
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2011

Мініатюра №7

Кроки  лунко  спіють  шляхом,
поринаючи  в  пітьмі.
Ніч  опаловим  пентаклем
посміхається  мені.

Вдома  чаю  чашка  зріє
та  солодке  в  шафці  є...
І  найліпше  в  цій  події
в  кожнім  подисі  -  моє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251863
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2011

Музика

Пускає  Місто  диких  псів  ліхтарними  очима,
жене  по  сліду  зойк  авто  од  лязку  ланцюгів,
а  понад  нами  зорі  п"ють  в  небес  аквамарині,
дебют,  що  долу  з  вікон  льє  феєрію  вогнів.

Навіщо  вулиць  ґрунт  шорсткий  утечею  німою
турбую  з  кожною  своєю  виставою  про  ніч,
коли  стискає  стін  потік  бетонною  рукою
жертовне  коло  на  вогнях  мільйонних  городищ?

Ось  виглядає  в  мене  тінь  будинку  із-за  рогу,
куди  стрибаю  у  плащі  переляку  свого,
переглядаю  ззаду  двір,  обдумую  дорогу,
і  вікна,  приспані  теплом,  цураються  цього.

Це  божевілля-звичний  час,  коли  за  нею  знову
женусь  подвір"ями  у  дні  зіркового  вогню,
чиєю  сукнею  вночі  багряниться  наново
покладене  на  дзвінкий  лад  небесне  авеню.

Тепер  отдихався  і  от,  зупинений  собою,
спокійно  можу  все  складне,  що  зверху,  пояснить...
Мене  Богиня  вдаль  жене,  роздягнена  тугою.
Богиня  -  Музика,  що  в  ній  обожнюю  горіть...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251672
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2011

Торбинка з Одрі Хепберн

Ти  все  до  м`якості  звела,
тепер  я  дійсно  цього  певен
і  моє  серце  забрала
в  торбинці  з  Одрі  Хепберн.

Всміхаюсь  методом  акул,
схрестивши  руки  на  потилиці,
а  профіль  твій  мені  впритул
з  реклами  гостро  дивиться.

Ти  пила  каву  з  молоком
та  туфлі  кидала  під  ліжко,
машину  драла  п"ятаком,
помадила  манжети  нишком.

Ти  завжди  діяла  на  нерви,  
що  й  було  нашим  апогеєм…
Та  ти  моє  кохане  сте*во  
з  торбинкою  із  Одрі  Хепберн...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251307
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2011

Клаптик ночі

Коли  на  зорях  лагідно  пророчать
литаври  сутінкового  моління
у  вирізаний  з  неба  клаптик  ночі
я  загортаю  місячне  проміння.

Коли  у  тиші  синього  надніччя
коти  біжать  по  заспаних  парканах
так  пристрастно  та  весело-трагічно
у  вікнах  доспіває  жовтий  спалах.

Коли  безкарно  піснею  кидає
останній  після  вечору  пияка,
до  ока  переважно  долітає
розпущена  над  церквами  фіалка.

Коли  я  перелякано  зирнувши
пускаю  руку  в  сплутане  волосся,
ти  так  чарівно,  палко  та  зворушно
вже  розплітаєш  попелясті  коси.

Коли  за  цим  вікном  на  кухні  нашій
виблимує  розбурхане  ліхтарство,
так  весело  і  досить  нерозважно,
ось  так  сьогодні  влито  у  вчорашнє

Коли  над  Містом  зорі  заволочить  ,
хтось  віршами  впиваєтьтся  невпинно.
У  вирізаний  з  неба  клаптик  ночі
все  загортаю  місячне  проміння.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244290
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2011

Царівна Весна (якнайбагаторічної давності :)

Легенда  існує  у  світі  одна  -  
живе  у  сім  світі  Царівна  Весна.
Вона  проводжає  зимову  стару
у  тиху    холодну  глибоку  нору.
Весела  весна  не  боїтся  негод,
вона  наче  вітер  над  маревом  вод,
вона  наче  промінь  простої  зорі,
і  тихая  пісня  на  тихім  дворі.
Царівна  Весна  проводжала  негоди,
любила  усіх  і  із  кожного  роду.
Царівна  Весна  насаджала  прекрасне,
не  зле,  не  потворне,  а  вічне,  незгасне.
Вона  розкидала  квіткові  хустини
і  трави  ростила  сама,  без  упину.
Вона  не  боялась  нікого,  нічого,
на  гіллі  гойдалась,  гуділа  у  рога.
Весіння  Царівна  -  прекрасна  дівчина,
не  знала  вона  хто  поганий,  хто  винний,
чекала  на  сонце,  літала  у  хмару,
була  наче  тиха  прозора  примара,
небачене  світло  точилося  тут,
вона  засіяла  так  вільно,  без  пут.
Вона  говорила  з  веселим  дощем,
гойдаючи  листяним  світлим  плащем.
Вона  наче  пісня,  вона  наче  вірші:
прекрасні,  римовані,  кращі  та  гірші.
Як  зелень  простора  від  краю  до  краю
над  травами,  водами  дзвінко  літає.
Літає,  літає,  все  вище  і  вище
і  вірші  у  небі  повітряні  пише,
і  пісні  повітряні  фарбами  пише,
вона  не  залише,  не  скривдить,  не  спише.
Вона    -  на  світанні  небесная  тиша.
Весела  весна,  несподівана,  дика,
єдине  звертання  до  неї  -  це  крики.
Вона  поза  небом,  вона  у  німоті,
вона  тихе  діло  у  добрій  роботі.
І  дика,  і  добра,  і  винна,  і  ні,
неначе  алмаз  у  червонім  вині,
неначе  польоти  у  небо  ранкове,
у  небо  зелене,  блакитне,  бузкове.
Вечірняя  казка  і  тихе  прощання,
нечувана  ласка  для  снів  про  бажання.
Неначе  хотіла  піти  і  напиться
у  кожного,  кожному  в  тіло  вселиться.
Вона  не  забуде,  не  викреслить,  спише,
вона  тільки  небо,  вона  лишень  тиша...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244007
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2011

Поет-леґіонер

Я  бився  у  когорті  легіону,
коли  володарі  мінялися  декадно
і  владою  олаврену  корону
ми  поливали  кров'ю  регулярно.

Під  панцирі  мостили  вовчі  шкури,
домашні  вогнища  пробачивши  в  пожежах.
Зі  стін  збивали,  билися  на  мурах.
Палили  та  відновлювали  вежі.

Ми  знаємо:  вино  сумління  тушить.
І  міцність  брам  у  дальніх  гальських  селах.
Ми  стерли  з  зору  та  лишили  в  душах
Друїдів,  нами  вішаних  по  стелах.
 
Ми  демони  для  ляканих  селян,
вогні  диявола  за  валом  Андріана.
Кроїли  карти,  стерті  по  краям
Щитів  ударами  од  важкості  таранних.

Мечем  моїм  посічено  родини,
Не  лізе  він  у  піхва  золотаві
Од  річищ  крові  в  страчених  судинах
і  одягу  народів  непідвладних.

Під  шоломом  од  поту  палить  очі
та  я  зриваю  панцир  битий  долу.
Я  стомлений  смертями  шлях  торочить
Зникаю  геть  із  жахів  поля  бою.

Я  досі  поміж  вами  походжаю,
Аїд  усміхнений  у  Тартар  не  бере.  
І  спогади  про  війни  породжає
Поранений  поет-легіонер.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235967
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2011

Листи

Пишіть  листи!  Пускате  голубів!
Женіть  гонців!  Записки  залишайте.
І  долетить  з-за  обріїв  ошатних.
Вам  одповідь  на  соколах  вітрів.

На  стінах  дряпайте!  Гукайте  із  дахів!
Пакуйте  у  пляшки  сирі  послання.
Хто  знає  чи  повернеться  востаннє
До  слів  людських  небачених  утіх.

Дзвоніть  у  снах.  Дзвоніть  і  наяву.
Короткими  рядками  розсипайте,
Де  кожним  словом  Вічностей  не  вартих.
Збиваєте  мовчання  на  траву.

Шліть  СМС.  Кидайте  камінці.
Перевіряйте  пошти  електронні.
Кричіть  дозволене.  Кричіть  і  заборонне.
Забули  -  ставте  хрестик  на  руці.

Кажіть  комусь  і  слухайте  когось.
Гасіть  мовчань  натужливі  пожежі.
Горлайте  грубо.  Кличте  обережно.
Перетинаючи  подвійності  полос!

Відкрий  себе  до  іншого  єства.
І  мові  слова  винесе  до  див.
Ти  пов'язавсь  кривавістю  рідства.
Пишіть  листи!  Пускайте  голубів!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235177
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2011

У позапростір

На  кухні  кавово  од  ночі,
вікну  вже  сняться  сни  морозні.
Я  обійму  тебе  за  плечі
та  одведу  у  позапростір.

Повітря  повниться  смаками.
Там  запах  кавовий  та  винний.
І  ось  магічними  шляхами
ми  поринаємо  у  вирій.

І  всівся  місяць  на  дахи.
Зірки  чіпляє  рогом  гострим.
Я  прокладаю  шлях  крихкий  
у  мій  ліхтарний  позапростір.

У  ніч,  духмяну  од  зірок
Я  запрошу  тебе  у  гості
І  в  це  вікно  мій  перший  крок
Прочинить  сплячий  позапростір.

Десь  на  неходжених  стежках
Ти  посміхаєшся  так  просто.
Рука,  посріблена  в  перснях,
Махне  мені  у  Позапростір.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235061
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2011

Читаю

Ветер  кружит,
несясь  завивая,
я  же  сижу,
сижу  и  читаю.
Небо  над  нами
глядит  безустанно.
Как  ни  неведомо,
и  как  не  странно
солнце  за  городом  
вновь  увядает.
Да,  я  сижу.
Сижу  и  читаю.
Голос  из  сада
позвал  порезвиться,
но  не  могу  
и  на  миг  удалится.
Дева  сказала
"Пойдемте  со  мною".
Я  же  сижу  и  махаю  рукою.
Я  ведь  не  просто  
всему  отказал,
ветер  прогнал
и  себя  не  назвал.
Пусть  кто  как  хочет
об  этом  болтает
я  ведь  сижу  
и  спокойно  читаю.
Ветер  понятен:
он  дует  и  дышит.
Дует  и  небо,  
и  травы  колышет.
Небо  понятно  -  
оно  голубое.
Близкое  очень
и  очень  большое.
Я  же  сижу  
и  ответа  не  знаю,
что  -  то  упорно
меня  раздирает.
Это  я  с  виду
сижу  и  зеваю,
ну  а  по  правде  
я  просто  згораю.
Я  ведь  не  знаю,
просто  не  знаю,
что  -  то  упорно  
меня  раздирает.
Кто  -  то  во  мне  
очень  громко  бунтует,
ноет,  вопит  
и  грозится  что  будет
биться  о  стены,
о  сердце  легаться
если  посмею
сидящим  остаться,
если  не  встану,
не  крикну  всемирно.
Кто  -  то  кричит  
и  комуто  обидно.
Этот  невидимый
мне  отвечает,
что  теснота  
его  долго  пытает.
То  что  ему  
надоел  я  сиденьем,
видом  своим
будто  как  привиденье.
Кто  -  то  внутри  
захотел  разбежаться,
в  голову  стукнуть
и  сдесь  показаться.
Этот  сидящий
в  каком  -  то  углу
что  -  то  твердил  
про  огонь  и  золу,
мне  приказал
больше  он  не  читать,
книгу  схватить  
и  пойти  закопать.
Он  всё  твердил
про  моря  и  закаты,
небо  и  лодки,
огни  и  канаты,
про  острова,
про  неблизкое  эхо,
что  грохотало  б  
увесистым  бегом.
Как  он  сердит
и  безжалостен  был  он.
Как  повидаться  хотел
со  всем  миром.
Как  он  вопил,
на  судьбу  проклиная...
Я  же  сижу
и  спокойно  читаю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234851
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.01.2011

Шукаю

Небо  дихає  віршами,
поглинаючи  усе.
Невідомими  шляхами
я  відшукую  тебе.
Я  шукаю  дуже  довго
та  не  знаю  де  шукать,
не  довідуюся  того,
поринаю  сумувать.
Я  ходитиму  до  неба,
Я  питатиму  порад.
знаю  все,  що  мені  треба
та  такий  у  мене  лад.
Завітаю  я  до  вітру,
що  нестиме  мою  вість.
Вітер  тихий,  вітер  хитрий
буде  весело  нестись...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234848
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2011

У гості…

Знову  кімната  затягує  м'якістю.
Книжні  полиці,  віконними  тезами  
Я  не  зрівняю  із  дійсною  вартістю
чаю  зеленого  чашки  кремезної.

Вечір  подряпано  гіллям  покрученим.
Фарба  зеленістю  скніє  під'їздами.
Та  за  дверима,  із  Вічністю  злучними,
Я  з  почуттями  нескорено  різними.

Тиша  і  спокій  кочує  по  теплості
Вітер  замовк,  зачиняю  віконниці.
М'якість  диванно  стікає  в  непевності.
Я  ж  потопаю  у  вражень  околицях.

Ти  посміхаєшся  в  ніч  авокадову
Сплеснувши  крилами,  феньками  повними.
Зореподібно  в  очах  міріадових.
Взятий  твоїми  я  залами  тронними.

Теплість  у  обрисах,  м'якість  у  сутності,
погляд  сіяючий,  посміх  віконця.
Всепоглинаюче  щастя  присутності.
Так  я  заходив  у  гості  до  Сонця!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232556
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2011

Скрипіння…

Цей  будинок  вже  не  хоче
Злитись  нишком  на  дрібниці.
Дрова  шепчутьтся  пророче
з-під  камінної  полиці.

Я  намірено  мішаю
Тільки  з  чорним  тільки  біле.
"Час  поволі  поспішає",  -
Важко  двері  проскрипіли.

Звуки  вечір  поглинає,
Покладає  в  чорну  скриньку.
"Чуєш,  петлями  волаю?",  -  
Двері  в  душу  мені  скрипнуть.

Їм,  порталам,  усерівно,
Хто  погрюкує  ключами
Перед  ним  так  наївно
Посивілими  ночами.

І  коли  кімната  вкотре
Привітає  скрипом  цвілим,
Часу  привид  проблукає
По  будинку  посивіло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229883
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2010

Пряний вечір

Хтось  вимикає  пряний  вечір
Сталевим  помахом  ефектним
А  я  у  велетня  на  плечах
Ліхтарним  рухаю  проспектом.

Там  вікна  грали  в  преферанс
В  колоді  карти  прямокутні.
На  мене  сунуться  в  анфас
Кудись  у  снах  жуки  маршрутні.

Хтось  поруч  тихо  задає  
Питання  вельми  не  резонні:
"Коли  ж  душа  таки  проб'є
Полони  тіл  комбінезонних?"

Мости  безпечно  простяглись
до  мене  поручнем  чавунним
І  пам'ять  знає  як  колись
Я  плив  огнем  залізострунним...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228693
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2010

На білому сіре

Залпують  басами
снігові  мортири.
Собаки  лісами  -  
на  білому  сіре.

Тумани  минули.
Запали  слідами
Посипані  луки,
та  села  з  містами.

І  ось  дориває
Мою  одежину...
Вальсує  з  вітрами
підсніжна  ожина.

Зникають  натужно
у  величі  виру
Зимові  собаки...
На  білому  сіре...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227786
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.12.2010

Мініатюра №6

Ховаєш  очі  капелюхом.
Тобі  до  "Браво!"  всеодно.
І  крізь  мої  червоні  вуха
Акорди  линуть  у  вікно.

Сказати  слово  дуже  важко,
Думок  "бе-мекання"  отар.
І  я  кладу  тобі  ромашку
Неначе  жертву  на  вівтар.  ;)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227545
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2010

Мініатюра №5

Духмяно  сиплеться  імбир
На  сонця  таючу  тіару.
Уклавши  з  розкошами  мир,
Палає  сяюча  гітара.

Так  світ  торкається  Різдва,
Так  визріває  літом  колос
І  поглина  у  Храм  Єства
Мої  молитви  любий  Голос.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227312
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2010

Мініатюра №4

ЛК

Згасає  зали  чорне  дно,
Завіса  мружиться  натужно
Та  вітер  дише  на  вікно,
Повітрям  од  морозу  пружним.

Черкає  струнами  тепло,
Яке  закриє  од  морозів.
Кофтинно  так,  малинне  тло,
Спадають  долу  чорні  коси.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2010

Мініатюра №3

Вечірній  сум.  Простуємо  у  сні
І  ти  вже  вкотре  сотні  раз  до  цього
Уперто  й  палко  не  даєш  мені
Тебе  зпам"ятовувати  змогу.

Із  яву  в  сон;  віддаленість  човном  
Поволі  сунеться  непереборним  морем.
Мій  апарат  забризкано  вином
Та  я  встигаю  клацнути  затвором...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227078
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2010

Мініатюра №1

У  втомі  громадській,  напоєній  шляхом
Поковзую  Містом,  у  вечір  лечу
Та  темності  часу  натягнуто  дахом
Де  скло  дорікає  моєму  плечу.
 
В  маршрутці  витягує  з  мене  увагу
Чорніюча  пані,  крізь  плутану  втому
Мій  спогад  про  неї  на  слабкім  аркані:
"Розбилась  дві  тисячі  двісті  днів  тому".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226832
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2010

Мініатюра №2

Мостами  минаю  над  ріки  гонимий
та  ранок  збирає  обірваний  світ.
У  вітру  і  сумності  крихкі  шпарини
вдираюся  ніби  у  стрімкий  політ.

Над  настроєм  круки  кружляють  іржаві
та  поглядом  викреслив  з  теміні  сну...
Товариш  у  авті  цієї  держави
усміхнено  золотом  фари  блиснув.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226831
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2010

Я хочу до Львова!)

Я  хочу  до  Львова!
П"янкого,  живого
і  левами  повного
вільного  Львова.
Я  хочу  негайно,  
украй  терміново
аби  одібрало  
у  мене  всю  мову.
До  шатами  й  кавами  
повного  Львова.
Я  хочу  до  Львова!
Брунатного  Львова...
Червоного,  чорного
та  золотого.
До  твого  і  мого
Невсипного  Львова.
І  все  так  п"янюче  
та  файно-чудово,
що  це  заримовано
словом  "до  Львова"!
Та  свічка  згасає,
я  кінчив  промову.
Мій  напад  минає
"ДоЛьвовадоЛьвови")

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226414
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.12.2010

До весни…

До  весни!
Я  кричу  у  вікно  тобі.
Там  де  сни
Нічого  не  роби.
Полети
До  світання  мого.
Геть  дроти!
Маяття  живого...
Кинь  сюди,
Своє  серце,  донизу  мені.
Добреду
До  порогу  моєї  весни.
Засіяй!
Я  ж  піду  і  втоплюся  в  очах.
Неврожай
На  зірки  в  моїх  віршів  ночах.
До  мети
Доведу  я  буденне  життя
Дрібноти
Кину  геть  посіріле  буття.
Та  згадай,
Як  до  тебе  кричу.
Задавай
Ти  питання  моєму  плачу.
Ну,  бувай!
Помахаю  брудною  рукой.
Загадай,
Щоб  вернувся  я  з  силою  зброй.
Я  для  тебе  писав
Ці  римовані  сни.
Знов  вікно  привітав:
"До  весни!  До  весни!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226211
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.12.2010

Знову

Не  думай,  а  згадуй;  хоча  й  не  ясно,  що  легше,  перетворити  її  в  розум,  чи  так  і  залишить  вітром  у  липах.  Не  женись  за  нею,  бо  їй  нічого  не  залишиться  як  проклянути  тебе  і  знищить.  Знищить  не  як  вбивця,  вор  чи  жорстокий  вой,  а  просто  глянути  кудись  у  позапростір  -  і  все  ясно,  тебе  тут  вже  нема,  ти  знищений.  Вона  навіть  і  не  здогадується  що  з  тобою  робить,  як  розбиває  твої  бастіони.  Твій  акрополь  важко  дихає  на  своєму  холмі  рушачись  і  зникаючи,  сила,  незвідана  тобою  й  досі,  тихо  підкатує  до  підніжжя  такого  як  виявляється  крихкого  бастіону  і  беззвучно  поглинає  тебе.  Ти  не  маєш  слів,  не  маєш  виходу,  не  маєш  вже  й  розуму.  Де  ти?  Все,  нема.  
Але  щось  таке  в  тобі  кожного  разу  виживає  і,  виростаючи  знов  у  тебе,  кляне  свої  слова  та  вчинки  перед  нею.  Заново  самозароджене  Я  опускає  голову  долу  і,  повертаючись  крізь  усе  місто  додому,  розгризає  та  б"є  у  груди  часом  так  шалено  і  нав"язливо,  що  даєш  собі  довічну  клятву  не  бачити  її  більше,  звільнити  це  диво  земне  від  себе,  свого  хриплого  дихання,  тьмяного  погляду  і  брудних  думок.  А  вже  вдома  все  сидиш  у  тиші,  у  караючій  тебе  як  ніхто  інший  тиші,  розсипаєшся  і  знов  збираєш  себе  по  крихтах,  недоіснуєш.  
Час  іде.  Ти  шукаєш  позачерговий  привід  її  побачити  і,  слідуючого  дня,  оглядаючи  те  місце,  де  вона  може  бути  з  невеликою  вірогідністю,  раптом  помічаєш  боковим  зором  дещо  схоже  на  її  обрис,  рух.  Серце  зраджує  розумові,  і  починає  свій  істеричний  танок  ночей,  сходить  з  розуму,  полишає  груди  і  розсипається  міріадами  осколків  по  усьому  тілу.  Страх,  чи  що???  Невже  зі  мною  це  робить  не  ніж,  сокира  чи  куля,  а  прості  думки,  нехай  хаотичні  й  недоконані,  але  думки.  І  може  тікати  від  цього  болю  і  є  Волею?  Вона  ж  з"являючись  поринає  як  і  завши  у  ті  світи,  де  нікому  зі  смертних  не  бути  і  не  бачити  тих  думок,  що  керують  цим  дивом.  Я  тріскаюсь  і  видаю  замість  слів  хрускіт  людського  храму.  Знов  втрачаю  себе,  знов.  Як  і  день,  тиждень  чи  місяць  тому,  як  рік  тому.  Де  край  цьому?  Де?
Та  питання  -  це  слабкість.  Вони  не  доводять  до  світла,  а  лишень  не  дають  спертись  на  стіну  тунелю,  не  дають.  
Та  що  ж,  піду  міркувать,  шукать  зайві  приводи  і  картать  себе  (поки  що  цілого  і  на  людину  схожого)  за  слабкості  та  приємні  болі  від  її  видінь.  
     Завтра,  в  суботу,  йдемо  до  неї  у  світ.  Ранком,  о  7:20,  ми  будемо  там,  знов  нервово  переглядатимось  і  ніяковітимо  при  її  появі  (якщо  вона  і  з"явиться).  В  той  раз  був  сніг.  Я  зробив  вигляд  що  чекаю  не  її,  автоматично  супроводив  до  університету,  місце,  де  бачити  її  можна  частіше,  та  від  цього  не  легше,  аж  ніяк.  Всеодно  кожного  разу  я  знищую  себе  перед  нею,  втрачаю  мозок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225993
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.12.2010

Согрей меня, окно

Согрей  меня,  окно.
Тебе  не  все  равно.
У  рамы  света  нет,
Но  дивный  пересвет
Сошел  уж  на  низы.
Предчувствие  грозы
И  грома  злая  тишь.
Сидишь  и  говоришь
И  ежишься  у  лампы...
О  если  только  нам  бы
Идти  на  вечный  свет,
Где  холода  уж  нет,
Где  кофе  вечно  теплый,
Дождя  любимы  вопли,
И  неба  потолок
Не  низок,  не  высок.
Приятная  тоска,
Тепло  и  у  виска,
Тепло  под  потолком
Притянуто  силком,
Усажено  за  стол
И  пролито  на  пол.
Мой  скромный  собеседник,
Заброшенный  на  берег,
Я  так  хочу  тепла,
Но  тлеет  лишь  зола.
Видение  стола,
Бумага,  карандаш
И  теплых  окон  страж...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225991
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.12.2010

Третє…

Спостерігач.  День

Мене  зростили  та  вдягли
Двори  загублені
Та  на  роботу  одвели
В  місця  улюблені.

Я  виринаю  із  квартир,
Думками  повними,
Що  наповнялися  людьми
Непереборними.

Я  виринаю  із  печер,
Звірями  грітими,
Де  стіни  шкурами  рясні
Різноманітними.

Я  виринаю  із  тепла,
Спокоєм  створеним.
Кидають  тіні  од  крила
залізні  ворони.

Вони  злетілись  на  шляхи
І  сунуть  сяючи.
Дзобами  зкльовують  гріхи
З  людьми  літаючи.

Мій  мозок  маревом  ніяк
Не  припорошений  -  
Я  бачу  авта  на  шляхах,
Людьми  запрошені.

Та  я  торакаюся  пір'їн
Зі  сталі  схвачених.
Я  бачу  дива  звідусіль.
А  ви  -  не  бачите.

Я  бачу  очі  в  небесах
Незацікавлені.
Зірки  -  зажурені  курці,
зорею  спалені.

Я  бачу  спалахи  вогнів,
прадавні  факели.
То  дикуни  зпоміж  дворів
Ідуть  неквапливо.

Ліхтар  викреслює  людей,
Додому  пущених.
А  я  зрікаюся  ідей,
Ночами  звужених.

Не  завши  треба  упадать
До  публіцистики.
І  ось  одна  з  моїх  порад:
"Літайте  високо!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225771
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2010

Мрія

ТХ

-  Може  ходімо,  наберемося  імпресіонізму?
-  То  есть?
-  Хай  дощ  розмиє  наші  обличчя  серед  тисяч  інших  і  очі  хай  в  нас  заллє  потік  думок,  що  так  благально  стукотять  у  шибку:  «Пусти,  пусти,  може  й  мене  до  розмови  запросите,  чи  ж  кава  закінчилась?»,  а  ми  лиш  переглянемось  та  підемо  до  нього  самі,  хай  він  тепер  постукає  до  нас  у  череп;  бодай  не  надовго,  а  заволодіє  нашими  думками.  Ти  не  дивись,  що  я  так  розбалакавсь,  хай  каже  він.
Його  дихання  залишило  на  склі  тьмяну  хмарку,  що  почала  повільно  зменшуватись  і  зникати.
«Ось  так  і  думки  розчиняться»,  -  промайнуло.
-  Ты  что-то  ищешь?
Мовчання.  Дощ.  Дихання  на  шибці.  
-  Не  отвечать  невежливо,  равно,  как  и  следить  за  кем-то  тайно,  бегая  от  дерева  к  дереву,  глупо.
Він  дихнув  на  скло  і  різко  закашлявся  від  раптового  посміху.
-  Так,  було  діло.  А  куди  ж  я  без  тебе?  Га?  Не  пішов  тоді  б,  і  що  мав  би  тепер,  як  виправдовувався,  чи  почув  тебе  ж?
 -  Не  оправдывайся...  хотя  ладно,  это  же  так...  Не  знаю...  Так,  ах!  Ну,  что  же  ещё  тебе  такого  припомнить?
 -  Кажи,  кажи,  я  слухаю.
Кава  у  турці  таємничо  булькотіла  й  намагалась  щось  сказати,  переливаючись  за  блискучі  вінця.
-  Треба  вже  ж  знімать.
-  Хорошо,  сейчас,  сейчас.
Вона  взяла  турку  з  вогню  і  для  чогось  дмухаючи  в  неї    поставила  її  на  стіл.
         Він  обернувся  від  вікна.
-  Мені  без  цукру,  зав'язав  я  з  ним.
-  М-да,  жизни  у  нас  такие,  что  и  с  сахаром  завяжешь.
-  Та  до  чого  тут  житті,  якщо  так  уважно  подивитись,  то  в  кожного  воно  хренове,  вибачаюсь.  Чекай,  не  чекай,  а  наші  мрії  таки  зводяться  до  чашки  кави  з  кимсь  на  чужій  кухні  і  дощ,  сторічний  дощ  за  вікном,  над  головами  тих,  хто  уто  там  бігає  і  мружиться  як  наче  на  нього  помиї  падають,  а  то  ж  вода,  найчистіша  з  наших  вод.  І  тут  сумнівам  смерть.  Забагато  вдумливості.
-  Любишь  дождь?
-  А  пам'ятаєш,  коли  ще  там,  півжиття  тому,  як  я  тебе  побачив,  то  в  вечір  той  сказала  ти  мені,  що  мрія  твоя  –  босоніж  під  дощем,  під  дощем,  по  калюжах,  і  хай  плаче  небо.
-  По  поводу  неба,  то  я  такого  не  говорила,  и  вообще  –  это  банально,  что  «небо  плачет»,  оно  отдаёт  нам  воду,  чтобы  мы  жили,  и  не  знает,  что  у  нас  вода  есть,  но  оно  же  хочет  как  лучше,  нам  легче.  Бедное  небо.
-  Так  воно  й  є.  Воно  могутнє  і  буває,  що  злиться,  якщо  ми  чогось  не  розумієм,  ото  й  грохоче.
-  Нет,  это  оно  бьется  коленкой  о  тумбочку  и  потом  бьет  её,  желая  отомстить.
-  Як  дехто,  -  він  посміхнувсь  і,  прикусивши  нижню  губу,  відвернувсь.
-  Кто-то,  это  о  ком?
-  Та  існує  в  світі  чистім,  білім  та  пригожім  таке  диво,  що  ми  з  хлопцями  називаєм  це  Хтось,  бо  ім'я  дива  того  так  часто  нами  згадувалось,  що  якось  незручно  нам  стало,  і  можливо  за  чиїмось  прикладом  стали  ми  звати  її  Хтось.
-  А  зовут  её  как,  это  же  ведь  она,  какой-то  конкретный  человек?
Йому  стало  якось  то  ніяково  та  не  звично  їй  це  казати,  бо  ж  мова  про  неї.
-  Та  не  думай  ти  про  це,  краще  пий,  бо  вся  кава  з  паром  в  стелю  піде.
-  Ну  скажи?
-  Що  за  дитсадок,  яка  тобі  різниця,  запитай  щось  інше.
-  Да  ладно,  больно  нужно.
-  Отож,  ти  краще  подивись  на  двір,  якеє  диво  то,  що  дощ  уже  пройшов,  і  вечір  вже  на  ганку,  вмикає  ліхтарі  і  забуває  ранки.  От  же  ж,  блін,  мабуть  на  дурня  схожий  зараз,  поетом  не  став,  а  тулю  свої  рими  куди  заманеться.
-  Да  нет,  что-  то  в  этом  есть,  глубоко  ли,  а  может  и  нет,  кому  решать?
-  Ну  хай  так,  але  ж  як  от  зараз  гарно,  коли  навіть  мокрий  сміттєвий  бак  віддзеркалює  жовте  світло  ліхтаря,  а  асфальт  блискотить  мільйонами  мідяків,  кимсь  старанно  відшліфованих  і  похапцем  розкиданих,  за  які  нічого  не  купиш,  крім  смутку  за  дощ,  що  вже  пройшов.
-  Оце  так-так,-  її  слова.
Він  так  любив,  коли  вона  розмовляла  його  мовою.
-  Ще  й  як!
«Може  вимкнемо  світло  і  подихаємо  у  темній  тиші,  де  думки  так  помітні,  що  чутно  тріпотіння  їхніх  крилець.  Так,  срібний  янголе  Міста?»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225527
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2010

Друге…

Ранок.  Пробудження

Будинок  сонцем  засліпив
Прийдешній  ранок.
Асфальт  употомлений  од  злив,
Дощів  фіранок.

Багряне  сонце  розквіта,
До  неба  звужене.
Колосся  мружиться  та  йде
До  рук  натруджених.

А  містом  гуркоти  ідуть
Із  виру  паніки;
Цехи  грудьми  ізнов  ревуть
Серця  з  механіки.

Блукає  ранок  по  містах,
Заводи  пущено.
Блукає  спокій  по  мізках,
Морозом  зтушених.

Довкола  Вічність  ожива,
Теплом  запущена.
Шляхами  котяться  слова
ночами  здушені.

Я  роззираюсь  на  віки,
Зорею  споєний.
Та  вітер  помахом  руки
стирає  спогади.

Стихає  шепіт  у  полях,
Секунди  тягнуться.
Ширяє  думка  по  краях,
Із  днем  вітається.

Застигло  все,  і  все  чека
На  проголошення.
Дощів  зривається  ріка
На  землезрошення.

Із  тиші  рухи  процвіли,
До  мене  тягнуться.
Думки  до  ранку  довели,
Од  сну  позбавитись.

На  площі  вранішніх  огнів
Я  розчиняюся,
Зкидає  небо  з  себе  гнів,
Світ  прочиняється.

До  мене  мовлено  слова,
Полями  зрощені:
"Усі  ми  -  світу  голова
Усі  ми  прощені

І  кожне  вранішнє  єство
На  бій  скеровано
Усіх  сподівань  торжество
Тобі  даровано!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225492
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2010

Перше…

ДВ

Я  полишаю  працювать  
на  всезбереження,  
мені  наказано  ставать  
до  спостереження.  
Спадають  маски  із  квартир,  
життям  намічені.  
Усі  ми  дихаєм  у  вир,  
ми  -  обезличені.  
Усі  ми  горщики  ліпні  
із  крові  пращура,  
Усі  ми  -  гори  та  вітри  
З  глибин  найкращого...  
Усім  довірено  мовчать
і  роздивлятися.
не  вироблять,  не  споживать,
а  забуватися.
Усім  байдуже  до  мене,
посеред  натовпу.
Вітрами  голови  жене,
весна  у  наступу.
Я  простягаю  вам  листа
посеред  вулиці,
не  можу  зрушити  з  поста.
Вуста  розтуляться
та  я  співатиму  для  вас,
мої  гонителі,
ви  всі  прекрасні  як  міста
та  їхні  жителі.
Ви  всі  -  розжарені  світи
в  горнилі  стислості.
Насправді  ми  усі  на  "Ти",
на  "ти"  із  Вічністю.
Я  на  асфальтному  столі
чекаю  пильності
Я-звук,  занесений  з  полів
усепроникності.
Я-побратим  йому  і  їй,
старому  й  сильному.
Я-жар  з  напіводкритих  вій,
я-розстріл  винному.
Тепер  ви  бачите  мене,
тепер  я  видимий.
Віки  забутістю  кляне
буття  розділене.
Життя  позбавлене  тебе
ридає  зраджене,
і  ось  я  свідок  одтепер,
життям  заражений.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225284
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2010

Острів

На  синьому  безмежнім  полотні
Летіла  птаха  сонцем  оповита
та  очі  чорнії  залишивши  мені
Кружляла  далі,  обігнавши  вітер.
У  небі  крик  -  то  зойки  сірих  зграй,
Які  так  довго  дивляться  у  хвилі,
Вони  злетілися  та  відшукали  край,
Де  тихий  рай  на  чорній  голій  брилі.
Та  що  той  літ,  политий  вітерцем?
Відношення  ніякого  не  має
До  мене  він,  з  моїм  простим  кінцем,
Лякає  птах  та  знову  одлітає.
А  я  ж  пливу  на  човнику  до  хвиль,
Забув  весло,  тікавши  від  погоні.
Несе  мене  на  обрій  тихий  штиль,
Розпластує  на  водяній  долоні.
Дивлюсь  у  даль,  чекаючи  землі,
Шукаю  зором  зелень  я  надводну,
І  згадую  як  я  тікав  тоді,
Коли  думки  погнали  у  безодню.
Я  жив  як  всі,  шукаючи  краси,
Читаючи  книжки  та  п"ючи  воду,
Ниряючи  обличчям  до  роси,
Шукаючи  з  людьми  добро  та  згоду.
Ходив  надвір,  катався  у  метро,
Стояв  у  чергах,  бідкався  на  долю.
Для  мене  теж  чекання  як  ядро
Терло  гомілку,  завдавало  болю.
Я  говорив,  не  слухав  ні  один.
Не  слухав  я,  і  знову  все  те  саме.
Ковтав  роки,  не  рахував  годин,
Зігнав  думки,  закрив  за  ними  браму.
Чекав  похвал,  чекаючи  ругань,
Писав  про  сни,  шукаючи  безсоння.
Любивши  ніч,  обожнюю  я  рань.
Мої  слова  -  то  стукотіння  у  скронях.
Та  як  же  осточортіло  ридать!
Як  остогидло  жалітись  паперу,
Що  виходу  немає  -  то  плювать
І  що  притисли  дурня  до  бар"єру.
І  я  повстав!  Я  кинувся  у  воду,
Штовхнувши  човник,  кинувши  весло,
Тікав  я  геть,  от  світу  та  від  бродів
І  байдуже,  куди  б  не  занесло.
Руками  гріб,  горлаючи  на  схід,
У  груди  бив  подертими  руками,
В  моїх  очах  вогнів  загаслий  лід.
"Чорти  пекельні  хай  з  усіма  вами!"
Я  довго  плив,  заклятий  божевіллям,
Не  знаючи  куди  мене  несе,
Радіючи  пташиному  скиглінню,
Я  зрозумів,  що  це  іще  не  все.
Та  я  очуняв,  дивная  туга
Мене  одного  в  морі  охопила.
Набралася  до  голови  снага
І  я  з  сорочки  виробив  вітрило.
День  човен  вів,  птахи  вже  пролетіли,
Даруючи  тихіший  неба  сум.
На  мить  закрили  небо  синню  крилів,
Спускаючи  на  мене  вири  дум.
Я  рибу  їв,  живучи  на  човні.
Дощі  збирав  на  клаптики  сорочки.
Воно  мені  і  ліжко  до  труни,
І  жовтий  острів,  зменшений  до  точки.
Та  я  нарешті,  все  -  таки  доплив,
Упавши  долу  до  дерев  коріння.
Я  там  збирав  не  водоспади  злив,
Я  цілував  ту  землю  та  каміння.
Тепер  я  сам!  Я  поки  що  вдихаю.
Мої  думки  злітають  до  небес.
Я  віднайшов  свій  білий  берег  краю,
Де  я  живу,  де  досі  спочиваю
На  скляних  обрисах  озерних  диких  плес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225264
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2010

Осень

Мне  поступь  осени  слышна
В  своей  дождливой  трели.
Где  ночь  проста  и  не  страшна,
Где  нет  еще  метелей.
Деревья,  люди  и  дожди
И  мокрый  вздох  асфальта.
Стань  на  порог  и  тихо  жди,
Что  вскружат  листья  сальто.
Тепло  в  домах  и  в  головах,
И  холод  за  порогом.
Но  грустно  даже  в  тех  местах,
Где  весела  дорога.
Писать  слова  и  слушать  дождь,
Шептать  и  спать  ложиться,
И  видеть  в  снах  без  края  рожь,
Что  солнцем  колоситься.
И  вот  ступило  в  жизни  дом
Больное  охладенье...
Полгода  серый  тихий  сон,
Исполненный  забвенья.
Глаза  привыкнут  к  темноте,
Где  ночь  проста  и  не  страшна...
А  на  времен  глухой  воде
Мне  поступь  осени  слышна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225058
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.11.2010

Місячна Діва

Ю.Ф.

На  пагорбі  покритому  туманом,
куди  я  відсилаю  свої  зливи,  
природою  написаним  романом
я  бачив  очі  Місячної  Діви.

Вона  стояла  оку  невловима,
вона  одна  -  непереможне  диво.
Волога  півночі  накрила  мої  рими,
я  бачив  очі  Місячної  Діви.

У  неї  стан  віків  і  віра  в  небо,
вона  зірки  захоплює  за  гриви.
Мені  тепер  і  сонця  вже  не  треба,
я  бачив  очі  Місячної  Діви.

На  чорній  сукні  плями  від  ночей,
вона  засіює  сльозами  мої  ниви.
Немає  в  світі  з  вічності  речей.
Я  бачив  очі  Місячної  Діви.

Її  я  так  благав  зі  мною  йти,
до  ніг  піднести  найсвітліші  дива...
У  пічці  спогадів  я  спалюю  листи.
Я  бачив  очі  Місячної  Діви.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224858
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2010

Місто

Місто.  Ночнеє  місто.  Воно  лежало  на  мокрому  асфальті  і  дивилось  у  зоряне  небо.  Місто  думало,  місто  згадувало.  Його  ліхтарі  як  завжди  горіли  жовтим  вогнем  теплих  думок,  що  одна  за  одною  проходили  повз  нього...Та  що  це!?  Одна  з  думок  вийшла  з-під  контролю  і,  б’ючись  у  його  межі,    завдавала  безліч  болю  та  лякала  його  своєю  силою  та  наполегливістю.  Це  була  думка  про  неї.  Про  неї...
Вона  жила  у  ньому,  у  його  будинках,  дихала  його  повітрям,  ходила  по  його  вулицям,  дивилась  крізь  його  вікна  на  його  небо,  слухала  його  дощі.  До  її  квартири  час  від  часу  заходили  непрохані  нею  гості,  кожен  з  яких  ніс  свої  віки.  Колись  у  невеличку  квартиру  на  одній  з  його  вулиць  Дитинство  принесло  ЇЇ,  воно  ще  довго  жило  там,  бавлячись  з  нею,  майже  ніколи  не  засмучуючи  її,  воно  галасувало  і  не  давало  спокою  тиші  простих  людей.  Обидва  літали  понад  його  асфальтом,  дарували  стільки  незвіданого  до  цього  старому  Місту.  Потім  Дитинство  ще  не  раз  навідувалось  у  ту  квартиру,  заспокоюючи  її,  обнадіюючи  та  інколи  засмучуючи  своїм  поверненням  туди,    звідки  воно  з"являлось.Потім  у  маленькій  квартирці  в  Одному  з  Будинків  Міста  пролунав  веселий  дзвінок  з  коридору.  То  прийшла  Юність,  її  Весна.Вона  перетворилась  у  дівчину,  у  мудрого  Янгола  цього  міста,    та  чийогось  будня.Кожне  обличчя  Міста  вітало  та  любило  її,  ліхтарі  проводжали  її  трохи  хлоп’ячу  ходу  до  того  Будинку  на  Одній  з  Вулиць  Міста.  Кожен  любив  її  і  кожен  думав  що  його  любов  вище  за  будь-яку  іншу.  Знала  вона  про  це,  чи  їй  було  всерівно.Хто  зна?Так  же  один  з  жителів  Міста  думав  про  неї,  бачив  її  десь  там,  де  вона  приходила,  чув  її  мову,  але  ніколи  не  був  поруч,  саме  поруч,  так,  стояв  інколи  поряд,  та  не  поруч.  Потім  він  усвідомив,  що  є  однією  з  пар  очей  Міста  для  неї,  просто...  хтось.Щоразу  як  він  підходив  до  неї  щось  у  ньому  нездужало  і  лиш  миті  погляду  на  неї  лікували;але  як  не  намагався  він  бути  кращим,  та  не  виходило,  не  виходило.  Вона  танула  у  залитих  світлом  жовтих  ліхтарів  дворах  багатоповерхівок,  зникала  поміж  дерев,  закутаних  туманами.Згодом  зайшла  до  неї  Зрілість,    і  вулиці  побачили  Красу  в  одній  з  жінок  Міста,  її  власну  красу.  Вона  працювала  в  одній  з  установ  Міста,  що  вже  довго  спостерігало  за  її  вічно-дитячим  поглядом,  оглядаючим  Його.  Воно  вітало  її  вранішнім  серпанком  та  бажало  надобраніч  тихими    піснями  з  сусідньої  квартири.Нікого  не  було  поруч  неї,  так  близько,  щоб  можна  було  почути  її  дихання  та  відчути  тихе  й  тепле  тріпотіння  її  крил.Час  приводив  нових  невблаганних  гостей  і  одного  зимнього  вечора  у  двері  подзвонила  негаласлива  Старість,  і  вона  відчинила.Старенька  тихо  увійшла  і  подивилась  у  її  очі,  такі  дитячі  і  такі  ясні  очі.Вони  зажили  разом,  гуляли  вулицями  Міста,  що  вітало  її  теплим  туманом,  підсвіченим  жовтими  ліхтарями  у  осінніх  деревах.Місто  мружило  свої  могутні  очі  та  шептало  їй  свої  білі  вірші.Скільки  думок  було  роздумано  і  скільки  поглядів  віддано  їй.  Єдиному  янголу    Міста.
Та  Місто  живе  довше  за  своїх  мешканців,  своїх  друзів  та  ненависників,  ненавистей  та  любовей.
Вона  пішла.
Зникла  з  його  вулиць,    і  з-під  його  неба.В  той  день  згасли  всі  ліхтарі,    та  фари  кожної  з  проїжджаючих  повз  Один  з  будинків  Міста  машин  тонули  у  пітьмі.  Воно  схопилось  за  своє  бетонне  серце  і  мало  не  пішло  за  нею,  туди,  де  вічні  прогулянки  з  Дитинством,  з  тим  та  тими,  що  радували  тебе  на  протязі  твоїх  однакових  та  нецікавих  днів.  Раптом,    з  усіх  вікон,  уздовж  кожної  з  його  вулиць  потекли  сльози.З  усіх  будинків,  усіх  каналізаційних  люків  та  вуличних  апаратів  з  водою  пролились  ріки  сліз,  що  поступово  зливались  десь  біля  його  серця,  пекучи  та  вбиваючи.
Але  воно  тоді  вижило.Були  потім  і  радощі  і  сум,  та,    кожного  разу,    бачачи  як  Дитинство  приносить  в  одну  з  квартир  Міста  нового  мешканця,  воно  посміхалось  і  стиха  плакало.  І  ось  знову,  там,  на  холодному  і  мокрому  асфальті  до  нього  прийшла  думка  про  неї.
"Все,  зникаю  з  карт"-  сказало  місто...  і  померло.  Згасли  всі  ліхтарі,  та  фари  кожної  проїжджаючої  повз  нього  машини  тонули  у  пітьмі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224807
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.11.2010

Дощик

Дощик  -  воднії  потоки
Люди  -  обриси  під  ним
Позад  -  далечінь  глибока
І  дороги  сірий  дим
А  над  містом  -  погляд  неба
А  під  містом  -  ліхтарі
І  блискучі  дзвінкі  води
Що  співають  по  землі
В  теплім  домі  -  тепле  світло
В  ночі  -  світло  холодніш
З  ліхтарями  очна  битва
Без  пізнання,  вдаль,  хутчіш
А  за  мною  гуркіт  міста
Що  як  вулик  повен  тем
І  ліхтарнеє  намисто
Без  зітхань  і  без  проблем
Нам  життя  дає  пізнання
Нам  вогонь  дають  чуття
А  віт  дурості  -  питання
А  від  ночі  -  небуття
Від  ходи  міцніють  ноги
Від  думок  складніш  життя
А  від  втеч  ростуть  дороги
І  от  духу  -  сприйняття
Нам  фіксується  природа  
Складним  розміром  вірша
Коло  скла  -  дощей  негода
Небо  хмара  полиша.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224684
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2010

Вечір

Упала  долу  склянка  льоду
І  міста  ліхтарі  загасли.
Роняють  дроти  прямо  в  воду
Стовпи,  що  втоплять  дротів  прясла.
В  калюжах  вікна  світло  мружать,
Гойдається  дрімотний  в'яз,
Містову  службу  тут  відслужать  
Поети  тільки  раз.
Одні  чуття  до  жовтих  вікон,
Нового  не  знайдеш.
Під  ними  дощ  вкоротив  віку,
Краплинок  не  збереш.
Містові  вікна,  то  цигарки,
Що  вогники  із  кухонь
Послали  в  простір  низку  згарків
На  кожне  з  серця  стукань.
Машинний  стукіт  опівніч
Як  казка  для  німого...
З  вікном  на  кухні  віч-на-віч
Ведеш  німу  розмову.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224569
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2010

Зв'язок

Я  беру  телефон,  набираю  тебе
і  одразу  дзвінок  відміняю;
набираю  тебе  я  у  простір  та  час.
Я  не  маю  тебе,  я  не  маю...
Убиваю  дзвінок,  обриваю  шляхи,
щоб  не  чути  тебе,  щоб    не  бачить.
Ти  не  знатимеш  поки  чим  дихаю  я,
хай  обірвана  хвиля  пробачить.
Серед  стін  кам'яних,  де  немає  ходів
імпульс  мій  розривається  пальцем.
Я  чекаю  дзвінка  більше  сотні  віків
як  солдат  на  снаряд  на  дні  шанця.
Я  чекаю,  терпляче  чекаю  тебе.
Телефонну  зайняв  оборону.
Видаляю  я  номер  твій  знов,  а  проте
не  забуду  його  я  до  скону.
Мій  сигнал  -  почуття  я  послав  у  ефір.
Я  чекаю  примарного  щастя.
Я  -  один,  я  є  нерв,  я  -  звіряче  чуття
телефонної  хижої  пасті.
Тут  немає  дротів,  що  гуділи  б  мені.
Мій  зв'язок  -  то  здичавілі  хвилі.
Мій  екран  -  то  маяк,  що  у  темнім  вікні
видно  на  заморожені  милі.
Тож  бувай-но  о  мій  нестійкий  абонент,
вимикаю  я  передавач.
Ніби  жалібний  зойк  у  останній  момент...
Тож  пробач  мене,  серце,  пробач.
Може  вже  я  востаннє  ці  цифри  пишу
і  коротке  як  сон  СМС:
"Так.  я  вийшов.  на  зустріч  біжу.  почекай.
скоро  буду.  о  третій.  на  краю  небес..."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224447
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2010

Чекав

Гарним  бути  вже  не  треба,
Свічка  догоріла.
Я  вночі  чекав  на  тебе,  
Вже  тепер  не  милу.
Роз’єрошено  волосся,
зім’ято  сорочку...
Мені  спати  не  вдалося.
Зменшений  до  точки.
Кава  в  турці  похолола,
прив’яли  троянди.
Надто  втомлений  для  болю.
Надто  безпорадний.
У  каблучки  менше  блиску,
Помирає  свічка.
Ось  і  ранок  зовсім  близько,
од  цигарки  стрічка...
́́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224415
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2010

Сунемо

Салон,  заповнений  потомленим  людом.  Вечір.  Вже  почалась  зима.  Вже…  Я  хочу  дістатись  дому.  Спати,  у  маршрутці  повно  облич,  яким  все  зараз  байдуже.  Щось  тваринне  штовхає  підморгнути  тій  дівчині  коло  передніх  сидінь.  Я  нічого,  зрештою,  не  робитиму.  Втома.  Хочу  споглядати.  Довкола  ліхтарі,  вітрини,  асфальт.  Тепер  він  –  мій  шлях  на  найближчі  сорок  хвилин.  І  ось  ми  сунемо  проспектом.  Вікна  у  непрозорому  серпанку.  Сунемо.  Часом  зупиняємось,  шурхаємо  одягом,  пакетами,  шепочемо  оддаючи  гроші,  пояснюємо  де  саме  зараз  комусь  по  телефону.  Сунемо.  Колись  цей  шлях  був  довжиною  у  пригоду.  Довжелезний,  наче  розмова  із  собі  подібним.  Машини  щось  намагаються  пояснювати  одна  одній  та  знову  не  розуміють  нікого  окрім  себе  і  продовжують  звичний  маршрут.  Сунемо.  У  салоні  тепло.  Густо.  Важко.  Щось  нависає  над  усіма  цими  людьми.  Можливо  якась  мораль  чи  невидима  угода.  Хтозна.  Я  надто  втомлений  щоб  розбиратись.  Сунемо.  Вперед.  Туди,  де  маєш  вийти  й  простувати  далі  на  самотині.  Бо  так  ТРЕБА.  І  от  проспект  закінчився.  Ми  плавно  рухаємось  у  владний  поворот  і  виходимо  сам-на-сам  із  мостом.  Міст.  Давній,  наче  все  це  місто.  Він  повинен  стояти,  повинен  проводити,  повинен  терпіти.  Рух  на  мості  повільний,  зосереджений.  Ніби  хтось  на  хвилинку  задумався  та  забув,  що  керує  цим  сіро-барвистим  потоком.  Вікно  в  серпанку.  Сунемо.  Аж  раптом  я  помічаю,  що  насправді  автомобілі  –  це  похмурі  важкі  тварини,  що  штовхають  поперед  себе  жовтуваті  острівці  світла,  такі  округлі  та  трохи  наївні.  Ці  шматочки  не  темряви  легко  проходять  крізь  машини,  залізні  споруди,  крізь  вечір…  Я  трохи  завагавсь.  Очі  розширились.  Гарно,  хай  йому.  Я  шукаю  красу  у  світлі  фар  на  мості.  Або  це  затертий  кордон  поміж  світами,  або  звичайна  самотність.  Мені  немає  про  що  більше  міркувати,  аніж  як  про  тендітні  острівці  світла,  які  штовхають  поперед  себе  жиляві    звірі  з  вогненними  очима.    Та  поки  мені  тепло,  поки  я  суну  до  свого  шматку  землі  під  власними  ногами,  поки  я  намагаюсь  не  пускати  похмурих,  чи  то  пак,  звичних,  думок  до  своєї  втомленої  макітри  я  у  спокої.  Сунемо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224232
рубрика: Проза, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 24.11.2010

Лист

Я  напишу  тобі  листа
рядком  римованим.
Словами  ріжу  я  вуста
вже  невимовними.

Я  напишу  тобі  листа
кривавим  почерком.
Чолом  торкаються  хреста
в  полоні  мороку.

Я  напишу  тобі  листа
листа  без  жалості.
Стрибаю  з  чорного  моста
своєї  карності.

Я  написав  тобі  листа,
його  роздерла  ти...
Я  написав  ТОБІ  листа.
Вже  вечір  тут,  я  маю  йти...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224223
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.11.2010

Я врятую…

Листя  впало  багряними  хвилями,
Осінь  гілля  ковтає  з  голоду...
Спокій  ковзає  сірими  милями.
Я  врятую  тебе  від  холоду.

Небо  дивиться,  повне  грозами.
Місто  плачем  позбавлене  гордості.
Осінь  -  скриня  із  морозами...
Я  врятую  тебе  від  самотності.

Ти  ідеш  сама  шляхом  вибитим.
Осінь  маляр,  в  неї  вільний  стиль.
Ти  не  маєш  у  що  вже  вірити.
Я  врятую  тебе  від  вічності.

Я  далеко,  з  вікном  простилися-  
Руки  вгору,  злітаю  в  небо.                                            
Демон  з  янголом  вже  зустрілися...
Я  врятую  тебе  від  себе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223998
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2010

Метод :)

Вночі  спиняють  останній  подих
Ліхтарні  зорі,  залиті  мріями.
Двори  ховають  незримий  порух.
Вітрини-очі  з  жаркими  віями.

Асфальтом  сунуть  віки  неголені,
Зима  вже  дихає  у  потилицю.
Закриють  вуха  ніби  долонями
Автомашини,  в  них  гострі  вилиці.

Люди  повз  пливуть,  повні  гордості,
А  я  кутаюсь  у  нездолане,
Поринаю  враз  до  самотності...
Мені  мерзнути  заборонено.

Хмарочоси  ці  вже  наповнені
Папуасами  з  Полінезії...
Ну  не  звіть,  прошу,  брехуном  мене,
Сажотруса  од  поезії…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223996
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2010

Щастя

А  вечір  ковтає  останній  цілунок.
і  смуток  виписує  пропуск  у  ніч
Під  пахвами  гріється  теплий  дарунок.
Не  бачу  машин  і  не  бачу  обличь.

І  суну  по  Місту,  плащем  оповитий;
виблискує  посмішки  тихий  мотив,
і  люстри  у  вікнах  неначі  ті  квіти,
стріляють  вогнями  мені  поміж  брів.

Ходою  вихляю  немов  в  лихоманці,
із  темним  бульваром  танцюю  фокстрот.
Трамвайчик  із  тихих  полишених  станцій
підійме  на  кимсь  розмальований  борт.

З  осінніми  вадами  теплі  стосунки,
не  можу  я  мерзнути  на  віражах.
Мені  подаровано  в  гарнім  пакунку
шматочок,  от  щастя,  що  кидає  в  жах.

Коли  я  закрию  набридливий  вітер,
коли  вимкну  гучність  у  наглих  дощів,  
на  стіл  покладу  своїм  щастям  облиту
омріяну  збірочку  твоїх  віршів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223817
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2010

Сірий дощ

Вже  небо  сіре  над  селом
Збирає  шумний  дощик
І  хмари  Божіїм  веслом  
Покидало  на  рощу.
Гримить  у  полі  дикий  шал,
Розбризкує  дощами.
Іду  туди,  де  сонце  вкрав
Перевертень  криштальний.
Роздулись  купи  сірих  хмар,
Мене  від  дня  накривши.
Але  із  них  пролився  скарб
Дощів  від  сонця  ліпших.
Назбирав  крапель  до  руки,
Вдихнув  набіглі  вітри.
Перехрестив  той  дощ  віки,
Що  ним  вони  политі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223813
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2010

Рядом

Не  отмечен  путь  на  небе
бесконечным  звездопадом...
Это  странно  ведь  иду  я,
ведь  иду  с  тобою  рядом.
Как  случайнейший  прохожий,
не  замеченный  не  жданный,
на  знакомых  не  похожий
я  простой  и  я  же  странный.
"Как  же  так?  -  вопросы  гложат  -  
где  цветы  на  ветрах  древних?"
Может  я  и  сплю,  но  может
кровь  застыла  в  синих  венах.
Как  не  странно  и  ужастно
опадают  мысли  градом...
Где  же  ветер,  где  ненастье?
Я  же  здесь,  я  с  нею  рядом.
Вот  мой  дом,и  двор,  и  окна,
но  чужими  показались.
Я  сгораю,  я  умолкну.
Слёзы  сами  навязались.
Словно  гневным  листопадом
забросало  этот  город...
Я  иду  с  тобою  рядом,
прорываясь  через  холод.
И  запутавшись  в  мгновеньях
принебрег  я  этим  кладом.
По  стопам  моих  волнений
мы  идем  с  тобою  рядом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223608
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.11.2010

Чаклун

Зачаклую  тебе  снами,
Величавими  садами,
Синім  небом,  
Цвітом  ночі,
Відберу  вуста  пророчі.
Заберу  у  тебе  серце.
Неба  світле  легке  скельце
Занесу  за  небокрай.
Зачарую  те  і  край.
Заведу  тебе  до  лісу,
Над  полями  пронесу,
Всі  зірки  тобі  знесу,
Бо  чаклун  я,  дар  пророчий...
Я  відкрию  тобі  очі.
Вогнищ  дикії  танки
На  галявах  шумних
Заплету  у  жар  –  вінки
І  пущу  по  нивах  лунких.
Я  закляттям  синіх  вод  
Відберу  страждання,
Жонглюванням  світу  врод
Піднесу  бажання.
Позганяю  я  хмарки  
На  леваду  тобі
"Гей  ви,  білі  та  пухкі
Наглії  нероби!"
Відберу  у  них  дощі    -  
Пофарбую  ними
Намальовані  вірші
Грозами  глухими.
Я  тобі  чар  –  зілля  дам
Щоб  ти  полетіла
І  побачила  як  сам
Стану  небом  білим.
Як  до  чар,  яких  я  вдався  
Зелень  примандрує.  
Не  питай  звідкіль  я  взявся.
Я  тобі  дарую!
Я  ззиваю  з  неба  дощ,
Хмари  закликаю,
Таїну  недільних  прощ
В  торбину  складаю.
Я  тобі  дару  все!
Все,  що  оком  ловиш.
Я  –  чаклун!
Ти  вір  у  це.
Чарів  не  відгониш!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223605
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2010

Торкатися

Все  постарішало  на  рік
І  може  статися:
Ми  навчимося  дотепер
Всього  торкатися.

Ми  навчимося  серед  гір
Вдихати  сніжністю,
Та  поринати  у  хмарки,
Міхи  із  ніжністю.

Доверху  руки  підіймем,
Теплом  закутані  -  
Од  сонця  сиплеться  мені
Проміння  сплутане.

Я  відчуваю  береги
Мосту  залізного,
Торкаюсь  дикої  ріки,
Віками  грізної.

А  містом  вулиці  течуть,
Бетоном  змащені.
Торкаюсь  втомленим  плечем
Будов  прикрашених.

І  відчуваю  холоди
Споруди  грізної.
Тепло  закуте  в  глибині
Душі  залізної.

Я  мовчки  рушив  між  людьми.
Рука  допитлива
Дає  відчути  хто  і  чим,
І  куди  дихає.

Таж  як  захочеться  всього
Єством  дізнатися  -  
В  кишенях  руки  не  ховай,
Учись  торкатися!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223238
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2010

Фламенко

Кімнату  споєно  теплом,
сягає  стеля  ока.
Усіх  розставлено  гуртом.
Строката  в  нас  толока.

Софітом  ріже  сіру  плоть,
повітря  дихає  словами  
і  він,  у  штопорі  пілот,
і  він  -  наїздник  полум'яний.

Тримаю  видих  при  собі,
мені  застигнути  вдається.
По  струнах  пальцями  в  перснях
одним  ударом  розіллється.

Перемагає  звуком  час,
тримаючи  себе  на  пульсі.
Злітає  в  очі  раз-у-раз...
лінкор  важкий  на  власнім  курсі.

Стискає  дерева  єство,
висмикує  з  гітари  ноти.
Зараження..  думок  Різдво,
натягнуті  до  болю  дроти.

Волає  в  просторі  тіснім,
спираючись  на  гострі  звуки
та  зграї  виблисків  рясних
вже  простягають  мудрі  руки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223235
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 19.11.2010

За день до весни

Там  де  холод  притримує  двері
де  по  вулицях  вікна  рясні
На  засніженім,  білім  папері
Ми  малюєм  за  день  до  весни

Містом  бігають  стушені  звуки
Хуртовини  приборкують  сни
Нам  так  мало  тепер  до  розлуки
Ми  живемо  за  день  до  весни

День  ховається  в  закутки  білі
Погляд  дикий  і  надто  масний
Серце  спалює  кригами  вирій
Ти  наснилась  за  день  до  весни

Сидимо  за  скляною  стіною
Перехожі  такі  знависні
Я  зігрітий  одної  тобою
Це  востаннє  за  день  до  весни

Вечір  дихає  прямо  в  обличчя
Час  тепер  невблаганно  тісний
Ти  все  дихаєш  ближче  і  ближче
Щось  померло  за  день  до  весни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221680
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2010

Прекрасной даме

В  погоне  долгой  и  небрежной
в  плевках  стихами
моря  к  тебе  мои  безбрежны
Прекрасной  Даме
на  днях  печали    и  тоски
и  в  ночи  пенья
я  подставлял  под  свет  виски
увидел  день  я
горю  и  вижу  дикий  сон
ты  не  со  мною
но  не  был  вовсе  это  он
я  ночью  вою
я  у  окна,  я  у  печи
считаю  строчки
меня  своим  ты  наречи
поставим  точки
даруй  порожнюю  мечту
и  успокойся
роса  на  бархатном  банту
явись  и  скройся
не  уязвим  я  для  ночей
я  в  них  бессмертен
хочу  быть  твой,  но  я  ничей
гореть  хочу,  но  вечен...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215891
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.10.2010

Офелия

Не  бойся  меня,  Офелия
я  не  уйду,  не  солгу
ты  вера  моя  последняя
на  тонущем  берегу

Не  плачь  обо  мне,  Офелия
грозящею  бурей  слезой
всё  то,  что  я  сделал  и  сделаю
уже  не  сравниться  с  тобой

я  предал  тебя,  Офелия
безумием  я  заключен
укутанный  серым  забвением
как  черным  тяжелым  плащом

используй  меня,  Офелия
я  воспомиание  лишь
я  верую,  я  же  не  верую
что  ты  обо  мне  говоришь

останься  собою,  Офелия
играющей  на  берегу
и  мира  иного  не  ведая
ты  смейся  и  плачь  на  ходу

забудь  обо  мне,  Офелия
но  дай  не  забыть  о  тебе
последнею  будешь  иль  первою
ты  вечный  мой  шрам  на  судьбе

прощай  же,  моя  ты  Офелия
моя  ты  и  больше  ничья
а  я  за  тобою  всё  бегаю
и  ты  все  летишь  от  меня.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215034
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.10.2010

Я бачив ти колись ішла зі мною…

Я  бачив  ти  колись  ішла  зі  мною  
Я  відчував,  клянуся,  відчував  
Як  тихою  морозною  ходою  
За  нами  вечір  сумно  простував  
   
Тоді  були  машини  й  перехожі  
Були  думки,  засипані  дощем  
І  на  всім  світі,  на  всім  світі  Божім  
Не  відчував  такого  я  іще  
   
Я  крокував,  палаючи  думками  
І  не  тремтів,  здається,  та  проте  
Морозний  спокій  дужими  руками  
Тебе  од  мене  вітром  одмете…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214941
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2010