| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
Її очі - карамельні
захопили мене
Простирадла вологі
від нічного потоку
Один дотик і більше
нічого не треба
Моє серце навічно твоє
Очі її карамельні
ковзять по моєму обличчю
як наші тіла по білому шовку
В унісон б‘ються серця
і ми тонемо у пориві любові
Як найсолодший десерт
на моїх губах — дотик
твого такого знайомого тіла
Кохання - має карамельний відтінок
______________________________________________________________________
Соня Хевен
10.02.22 / 05:00
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939752
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2022
Думати і дихати
Чи тяжко кохати?
Чи тяжко тужити?
Як безкрайнє море
повне піни від руху
моє серце пусте і холодне
наче душа океану
А ти як найпрозоріша річка
Як наполегливий вітер у лісі
Зупинитись і вдихати
поки тіло ще може
Простір і пустота
Така агресивна душа
у полоні тепла
Так я у твоїх руках
________________________________________________________________________
Соня Хевен
10.02.22 / 05:00
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2022
Так цікаво та незвично дивитися у даль,
Синє небо заповнене красками життя,
Дивно,чому я не бачу веселку над своїм вікном?
Моя душа - пуста,
як чарка кави - чорна.
"Чому,- питають мене люди - я така сумна?"
Відповідь проста - У житті цьому немає нічого чому б раділа я.
Моє я́ва, як і душа - завжди чорна і пуста!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808089
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 27.09.2018
Вона сиділа, на сходовій клітині — курила
Тільки прийди та скажи щось — вона піде,
не знаючи дороги,
у ту таку незнану порожнечу,
де дияволи танцють,
де кохання не існує,
де слова “доброта” не знають,
де тільки злість та ворожнеча блукає
шукає місця собі та своїм гріхам.
Вона не знає куди йде,
вона думає там зрозуміють,
та вона не знає,
що її добру душу там змелють і лишуть тільке зле
та того злого і немає,
та вони найдуть, і чуже
не своє, та не рідне в голову запхнуть.
І нехай живе,
з тим таким чужим
віддтінком у очах
дівчина, яка любила сигарети тонкі та з ментолом
тепер тільки кров’ю та плотью насичується,
Вона не знає
скільки добра в собі ще досі має.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807809
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 25.09.2018
Ранок. Сонце. І вона, в ліжку, обезсилена.
Неможе порухатись.
Чи то осінь прийшла, чи вона пожиттю лінива.
Та ні − це депрессія найшла знову
і все тіло ніби зніміло
і рука не може піднятись, щоб глянути годину.
Та ні не ранок. Вже перша дня а вона ще лежить
і ненавидить весь світ за власну лінь, так подурному перепутану з депресією.
Ніхто ж не говорив, що таке існує
ніхто не вчив, що вона не винна в неподвижності тіла.
І наскрісь згорає від стиду, що не може зранку в університет встати,
що сил не вистарчає на роботу йти
і так німіє язик, коли в сотий раз перед мамою вибається
-”та ні, мам, це останній раз, я обіцяю, завтра встану, завтра піду, тільки не пий.”
І кожного разу це — брехня!
І кожного разу так соромно.
І виправдання типу: “Це ж моє життя!” “Що хочу тей роблю!”
З вигляду така уперта, така ніби знає що робить,
ніби знає чого хоче.
А насправді зломлена та покалічена душа,
намагається боротись з демонами
та все — марно!
Хоч борись хоч стріляй в них
всеодно на свому місті галасливо сидять, та ні ,швижше, скачуть.
А що робити вона не знає.
Ніби день за днем наберає сил та встає
але навіщо?
Для чого ті зусилля страченні, якщо нічого важливого до роботи немає,
тільки офіс повний хороших людей та жахливих жартів, вже такий рідний!
Хтось скаже “Та може закохайся — життя в повні груди з повітрям набереться!”
Та ні — кохання, як вогня, вона боїться, вірить в нього ,але всеодно, боїться.
Коли починнає чути ту невтамовну тягу до когось, зразу ховає її на тисячі кілометрів, у самий кінець тої розбитої душі. Ні, не боїться розбитого серця, боїться когось розбити, відкритись комусь і спотворити їхню душу побаченним.
Тим, що ховається за зачиненими дверями.
Ті картини не всім під силу витримати.
Картати когось своїми проблемами напевно найгірший страх її.
Відкритись ж — превілегія недозволена їй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807725
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 24.09.2018