Беата

Сторінки (1/8):  « 1»

Незнайомка

Де  б  я  не  був,  я  чув  про  неї  всюди.
Та  бачити  її  мені  не  довелось..
Про  неї  говорили  в  метро  люди,
яким  з  нею  колись  зустрітися  вдалось.

Та  дівчина  небаченої  вроди.
Її  парфуми  мають  аромат  весни.
Про  неї  гомонять  усі  народи,
і  кожну  ніч  запрошують  у  сни.

Комусь  вдалось  знайти  її  у  шлюбі,
комусь  у  ліжку  навіть  довелось  зустріть...
Для  декого  сховалася  у  чубі,
до  декого  прийшла  серед  нічних  жахіть...

Зізнатися,  я  не  повірив  людям...
Їх  розповіді  були  повні  протирічч.  
Ці  ж  люди  віддавали  її  суддям,
і  радили  тікати  навсібіч.  

Її  розгледів  я  у  розпал  самоти  -  
тендітну  жінку,  що  летить  немов.
Тоді  тихенько  запитався:  "хто  ти?"
Вона,  наблизившись,  відповіла:  "Любов".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021


Його біль…

Сьогодні  ти  не  віриш  у  кохання,
хоч  вчора  ніжився  у  маревах  про  неї.
Відчувши  порожнечу  від  прощання,  
сказав:  «любов  –  це  та  ще  ахінея».

Тепер  як  захист  для  душі  став  міцний  панцир,  
що  відростив  його  ти  в  затінках  плющів.  
Вони  для  тебе  стали  наче  темний  карцер,  
де  стіни  викладені  тугою  дощів...

Допоможіть  йому,  скажіть,  що  все  минає!
Мені  б  хотілося  аби  він  посміхався.
Можливо  він  мене  ніколи  й  не  пізнає…
Передавайте,  щоб  від  сну  вже  прокидався.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916431
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2021


cтраждання/сила

[b]Всі  пишуть  про  кохання  поривання,
і  кажуть,  що  це  чудо  із  чудес.
Приємне  це  для  них  страждання...
Чи  з  глузду  з'їхав  цей  світ  весь?
Закохана  ж  людина  як  метелик,
що  обпікаючись  летить  на  світло  знов...
І  навіть  все  говорить  про  це  телик  -  
яка  ж  страшна  то  сила  є  любов...[/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914838
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2021


Міраж

[i]Ні  погляду  твого  не  знаю,  ні  душі,
і  дотик  рук  твоїх  для  мене  невідомий,
але  для  тебе  я  писатиму  вірші
неначе  ти  для  мене  більше  ніж  знайомий.

Й  нехай  сьогодні  ми  з  тобою  ще  чужі,
а  зустріч  наша  мало  ще  свідома,
я  обриси  твої  знаходжу  в  міражі...
Твоя  присутність  тут  для  мене  більше
          ніж  вагома.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914056
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2021


Прощання

Вона  співала  у  той  час  на  сцені,
розповідала  про  своє  кохання,
коли  ти,  склавши  руки  у  кишені,
прокручував  усі  свої  вагання.

І  справді,  є  причина  перейматись  —
це  сонце  довго  вже  для  тебе  світить...
Крізь  покоління  вам  не  перебратись,  
різницю  в  віці  важко  не  помітить.

А  друг,  стоявши  поруч,  підливає:
–  «Вона  ще  замала,  хоч  не  дитина,
й  багато  що  про  це  життя  не  знає  –
у  голові  ще  добра  мішанина.

Не  приміряй  для  себе  як  дружину.
У  неї  буде  безліч  ще  коханців...
У  серці  пустить  не  одну  стеблину
для  деяких  лише  своїх  обранців».

А  ти  не  відірвеш  очей  від  неї,
і  голосу  не  пропустити  б  ноти.
Для  неї  б  здобував  лише  трофеї,
на  ділі  завдаватимеш  турботи.

І  як  нелегко  та  давалась  думка,
залишити  кохану  маєш  долі.
Всередині  душа  туга  як  гумка,
і  нерви  металеві  стали  голі.

Закінчилася  пісня,  попрощались.
Не  стало  ні  страждання,  ні  любові.
Зірки  на  небі  тихо  колихались.
Їх  вітер  обриватиме  поволі.

В  цю  ніч  самотніх  спогадів  прощання
небо  кричало  голосом  надії.
Навколо  панувало  лиш  мовчання.
Воно  тут  поховало  усі  мрії.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898741
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2020


Перон

Осінній  день.  Перон.  На  сходах  листя  зжовкле.
Його  забрати  вітер  ще  не  встиг.  
Десь  тут,  серед  людей,  блукає  серце  змовкле,
завмерши  в  грудях  як  між  стиків  криг.  

На  цьому  світі  є  лише  одні  долоні,
що  розтопити  в  силах  кригу  цю.
Їх  власниця  ще  досі  зберігала  в  скроні  
чорняву  дівчину-спокусницю…

Рівно  пообіді  відбуде  його  потяг.
Квиток  придбав  в  один  кінець  лише.  
Та  хвилювання  видавав  на  ньому  одяг  –  
побачити  ж  її  не  зможе  більше…

Вже  не  торкнутися  йому  її  волосся,
й  голосу  дзвінкого  не  почути.
На  мить  вловив  знайомий  аромат...  здалося.  
Його  йому  ніколи  не  забути.  

Та  вже  швидкі  залізні  коні  прилетіли.  
Їх  гул  застиг  у  нього  в  голові.  
Годинники  йому  у  вухах  цокотіли.
Навколо  люди  наче  неживі.  

Не  слухав  серце,  що  веліло  ризикнути.  
Не  озираючись,  пішов  вперед.  
Та  силует  знайомий  він  не  зміг  минути.  
Здалось,  він  був  у  димі  сигарет.  

Вона  стояла  наче  привид  проти  нього.  
Чи  марево  лихе  якесь  у  сні.  
І  щось  торкнуло  його  серця  крижаного.
Їх  очі  залишалися  сумні.  

Всього  п’ять  метрів,  що  між  ними  залишались,
здолати  не  наважувавсь  ніхто.
Між  ними  інші  пасажири  позбирались.
На  ній  було  розхристане  пальто.  

Їх  пильних  поглядів  тут  не  помітив  жоден.  
Всі  поспішали  на  свої  місця.  
Він  так  стояти  з  нею  вічність  був  би  згоден.  
Не  бачити  б  йому  цьому  кінця.  

Квиток  на  потяг  попросила  провідниця,
прервавши  діалог  очей  німий.  
Чекало  місце  у  вагоні  як  в’язниця.
Він  був  на  себе  справді  дуже  злий.  

Вона  дивилася  на  нього  наче  вперше.  
Він  ледве  розвернувся  до  дверей.  
Хоч  знала  –  не  побачитись  їм  вічність  більше,
не  пригорнутись  до  його  грудей.  

Вона  залишилась  стояти  на  пероні.
Він  був  тепер  на  власному  шляху.  
В  своєму  кожен  залишився  бастіоні,
згораючи  у  власному  гріху.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893994
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2020


Покаяння

-  "Я  не  хочу  тебе  втрачати".
-  "То  ти  вибираєш  мене?"
Вона  намагалась  мовчати.
Куди  ж  ця  розмова  веде?

-  "Не  можу  я  бути  з  тобою".
Зібрала  всю  силу  в  кулак.
-  "Життя  проведемо  за  грою,
не  маєм  чинити  ми  так"…

-  "Не  вірю  ні  слову  твоєму,
що  з  вуст  проронила  мені.
Вони  тут,  у  серці  моєму,
Будують  хрести  кам'яні".

-  "Не  можу  я  так,  бо  заміжня.
У  мене  маленький  є  й  син".
Слабкою  стояла,  без  стрижня,
а  очі  пустили  сльозин.

На  довгі  його  умовляння
не  повелась,  не  зосталась.
А  душу  рвало  покаяння:  
"Навіщо  ж  я  так  закохалась?"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805410
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2018


Пам'ятаю

Я  пам'ятаю  ще  чутливі  губи,
твій  запах,  подих,  серця  стук,
і  голосу  ніжніші  звуки,
що  кидали  у  сотню  мук.

Я  пам'ятаю  вільні  рухи,
мелодії  мембран  душі,  
як  обпікали  тіло  руки,
і  вигуки  бурхливі  в  тиші.

Не  пам'ятаю  лише  очі...
Нічого,  вірно  -  це  дурне.
Пробач,  то  було  серед  ночі,
ти  пам'ятаєш  ще  мене?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804998
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2018