| Сторінки (1/8): | « | 1 | » |
Пролітають за вікном дерева,
І гіллям махають: "Прощавай".
А листочки з них, мов грива лева,
Створюють вогненний водограй.
Поїзд мчиться далі. В листопаді
Тоне залізнична колія.
Люди всі в вагоні цьому раді.
Лиш один чомусь сумую я.
І думки - то в віршах, то у прозі -
Падають на клітчастий папір,
Наче листя. На моїй дорозі
Листя покриває сотні дір.
Ті дірки - то рани від ударів.
Ними понівечило життя
Мою душу. Все, чим палко марив,
В тих дірках пірнає в небуття.
Я сиджу, все втупившись в віконце.
Тихо шелестить в руках блокнот.
Тільки-но зайшло за обрій сонце -
Мій останній радісний оплот.
Сутінки накрили все навколо.
Люди всі поснули на місцях.
Я не сплю... Замкнувши денне коло,
Все одно тону в сумних думках.
Поряд раптом голос тихий чую:
"Можна, я присяду біля Вас?
Сподіваюсь, я не потурбую
Вас у цей вечірній тихий час?"
"Потурбуєш, дуже потурбуєш!", -
У протест моя пішла душа.
"Я тут сам побути хочу, чуєш?".
Щоб рішуче дати відкоша,
Рвучко відриваюсь від блокнота.
Враз сумні стрічаю оченята.
І зриває з вуст питання: "Хто ти?"
Погляд зовсім юного хлоп'яти.
В тому погляді читаю свої болі.
Він дорослий, та не по роках.
В ньому розчинилось мимоволі
Все, що тільки-но витало у думках.
"Хто ти?" - я повторюю питання.
"Де твої батьки, мале хлоп'я?".
"Їх нема. У віці раннім-раннім
Залишився сам на світі я." –
Відповів. І хочеться ридати.
Враз збагнув: а я - невдячний син!
Є у мене вдома батько й мати,
А ось він на світі сам-один!
"Ти тут скиглиш щось про свої ями?
Та твоя дорога ще гладенька!
Яма - це коли немає мами,
І нема кому сказати: "Ненько"...
Каюсь перед Богом всередині.
Молюсь: "Ти прости за нарікання",
І кажу: "Сідай, сідай, дитино!
Ти, мабуть, не їв іще від рання?"
"Ні, я їв, у мене все в порядку.
В мене є турботлива бабуся.
Забрала мене до себе в хатку,
Як померли тато і матуся".
"Чим приглянувся тобі я, юний друже?
Чом саме до мене ти підсів?".
"Ви на мого тата схожі дуже..." -
Хлопчик мені тихо відповів.
Знову ледве стримую ридання,
Всі слова втрачають зміст в цю мить.
Лиш зроста в душі палке бажання
Добре щось дитині цій зробить.
"А коли у тебе іменини?
Що б на них отримати хотів
Ти найбільше?" Майже без запину
Каже: "Я охочий до ножів..."
"Буде тобі ніж, моє малятко!
Кращий від усіх твоїх ножів.
Жаль, що не замінить тобі татка
Ця дрібниця, як я б не хотів..."
У розмові сплила ще година.
Станція. А ось і мій перон.
"Душу ти змінив мою, хлопчино...
Зустріч ця - немов від Бога сон...
Прощавай. Свою я обіцянку
Не забуду. І на іменини
Ти чекай пакунка спозаранку.
А іще... Знай, Бог тебе не кине!
Я буду молитися за тебе,
Тому, Хто є Батьком всіх сиріт.
Вірю: приведе тебе у небо
Він до райських золотих воріт."
Поїзд швидко в темряві зникає,
На пероні я зоставсь один.
"Не один!" - враз у душі лунає.
Знаю. То промовив Божий Син.
Не один! Я, як і той хлопчина,
У Його очах - не сирота.
А улюблена і бажана дитина
Завдяки святій крові Христа.
Прийде час - і він це зрозуміє.
І прийде до Вічного Отця.
Бог любов у першу чергу сіє
У самотні стомлені серця.
Друже, якщо ти через дрібниці
Марно нарікаєш на життя,
Прошу: сфокусуй свої зіниці
На людській біді. І каяття,
Те, яке прийде тобі від Бога,
Серцем ти прийми, а не вгашай.
Й стане враз світлішою дорога,
Що веде тебе в небесний край.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2021
Як же багато між людей, що вірять в Бога,
Тих, хто швидкий лиш тільки на слова.
В таких, здається, лиш "для виду" руки й ноги -
За них “працює” балакуча голова.
Ти можеш говорити гарно й мудро,
І твоя мова буде влучна і жива,
Але слова без добрих справ - дешева пудра,
Що вбогість духу недоладно прикрива.
Дієва віра переверне гори,
Сміття порожніх слів в огні згорить.
Тому учись так жити, як говориш.
А як не можеш - то й не говори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864673
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.02.2020
Ми із тих, хто не знає, чи стріне прийдешню весну.
Світ на нас вже давно влаштував надшалену гонитву.
Та якщо нам з тобою судилось програти життєву війну,
То давай хоч одну - головну - у ній виграєм битву.
Давай виграєм битву за совісний стан наших душ
І за право собі проти дзеркала сміло дивитися в очі
Цей тріумф - не із тих, за які переможцю лунатиме туш,
Але цього тріумфу достойні усі твої дні й твої ночі.
Тож давай ми спокійно і мужньо приймемо цей бій,
Добро, віру і честь в нього взявши з собою, як зброю.
Стій до смерті. Щоб кожен, кого надихне подвиг совісті твій,
Міг пишатися тим, що в бою тому бився пліч-о-пліч з тобою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864672
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.02.2020
Чи знаєш ти, хто ти такий?
З чиєї легкої руки
З'явився ти в земному тілі?
Задля якої, друже, цілі
Живеш ти там, де народився,
Чи, може, там, де поселився,
Покинувши батьківський дім?
Яку мету у світі цім
Твоє життя, мій друже, має?
Про це ти знаєш? Чи не знаєш?
Ти думаєш, це неважливо -
Знать, нащо ти живеш? Можливо.
Та кожен в морі корабель,
Не знаючи, куди пливе,
Землі ніколи не досягне.
І як би того він не прагнув
До берега вже не пристане,
І на просторах океану
Загубиться. І тільки диво,
Чудесний випадок щасливий
Може йому допомогти
Дорогу в морі віднайти.
Тому виходити без карти
В відкритий океан не варто,
Інакше корабель загине,
Бо подорожі без причини
І без кінцевої мети
До смерті можуть привести.
Так, друже, і з твоїм життям.
Якщо не знаєш до пуття,
Хто ти такий, куди ти йдеш,
Чим ти закінчиш, де будеш,
Коли свій вичерпаєш час,
Як на порозі в тебе враз
Смерть виросте із темноти,
Що зможеш їй відповісти?
Якщо не знаєш ти, хто ти,
Цих відповідей не знайти.
І в темний моторошний світ
Тебе чекає переліт.
А там - лиш море вічних мук.
Диявол прибере до рук
Твою пропащу й мертву душу,
Й цього порядку не порушить
Ніхто. Це - справедливий суд
За те, що на Землі, ось тут
І зараз ти не захотів
Справжню мету знайти в житті.
А ця мета - одна-єдина:
Повинна кожная людина
Звернутись до живого Бога
Й пробачення просити в Нього.
"За що?", - спитаєш ти. За те,
Що Боже правило просте
Вона завжди ігнорувала,
Його ім'я не шанувала,
Не проявляючи повагу
До Нього, і свою увагу
На те звертала, що є гріх,
В буденних справах всіх своїх
Вганяла совість в сон глибокий,
Й не думала про те, що збоку
Всю її душу добре видно,
І кожен вчинок, де негідно
Себе поводила вона
Бог бачить. І її вина
В Його очах лише зростала.
Хоча для суду треба мало...
Один-єдиний, друже, гріх
В Божественних очах святих
Достойний смерті. І тому
Ти добре завинив Йому,
Якщо не каявся ти щиро
І не просив, щоб тобі віру
Подарував Він. Отже, друже,
Тобі потрібно, дуже-дуже,
Покаятися перед Богом,
Щоб в небо Він тобі дорогу
Відкрив і в рай тебе впустив,
Інакше в пекло підеш ти.
Коли ж до Нього ти прийдеш,
З Ним в серці по життю підеш,
Тоді воно змістовним стане,
І коли тіло вже зів'яне,
І на порозі смертна тінь
Постане, ти у височінь
Піднімеш погляд посвітлілий,
І скажеш: "Смерть, де твоя сила?
Бери це тіло. Забирай!
Бо я вже йду до Батька, в рай.
Душі моїй ти не зашкодиш,
Бо дав мені Ісус свободу.
Я вічність проведу із Ним,
Безмірну кількість літ і зим.
Тобі це, смерть, не зрозуміти,
Але я вічно буду жити,
Бо так Господь пообіцяв,
І Божа обітниця ця
Мене тримала все життя,
І до святих вела звитяг.
І ось фінал. Я на порозі.
Господь вже поряд. "Ні!" тривозі.
І, смерть, перед тобою страху
Не маю я, бо одним махом
Мій Бог тебе вже переміг,
Й від загребущих рук твоїх
Давно-давно я вже спасенний,
І з того часу я щоденно
Чекаю зустрічі з Ісусом.
Тому тебе я не боюся".
Якщо ти з Богом проживеш
Життя, то в вічність відійдеш
Із повним спокоєм і з миром.
І Божий справедливий вирок
До тебе, друже, не торкнеться.
Тож не живи так, як живеться,
А Бога серцем віднайди,
Поки не сталося біди.
Отож від серця я бажаю,
Щоби ти отримав ключ до раю,
Щоби урешті-решт і ти
Міг щастя у Христі знайти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829991
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 22.03.2019
Коли тобі здається: ти на піку.
Можливості, марнотна круговерть...
Враз посеред найпродуктивнішого віку
В твоє життя нахабно входить смерть.
І не спетляєш манівцями ти від долі.
І не втечеш від присуду згори.
Коли ж життя прожив не в своїй ролі,
То й смертний хрест без нарікань бери.
Я не про те, щоб, влігшись в домовину,
Смиренно й тихо ждать з небес Христа.
Та я про те, щоб пам'ятав ти без упину,
Що справжня ціль життя - не суєта,
Не успіх, не кар' єра і не слава,
Не гроші, не комфорт, не визнання.
А справжня ціль - щоб у буденних справах
Шукав і бачив Бога ти щодня.
І так, і тільки так від страху смерті
Можна отримати омріяну свободу.
Отож живи, довірившись Христовій жертві,
Яка дає тобі нову природу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804801
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 29.08.2018
Пролітають за вікном дерева,
І гіллям махають: "Прощавай".
А листочки з них, мов грива лева,
Створюють вогненний водограй.
Поїзд мчиться далі. В листопаді
Тоне залізнична колія.
Люди всі в вагоні цьому раді.
Лиш один чомусь сумую я.
І думки - то в віршах, то у прозі -
Падають на клітчастий папір,
Наче листя. На моїй дорозі
Листя покриває сотні дір.
Ті дірки - то рани від ударів.
Ними понівечило життя
Мою душу. Все, чим палко марив,
В тих дірках пірнає в небуття.
Я сиджу, все втупившись в віконце.
Тихо шелестить в руках блокнот.
Тільки-но зайшло за обрій сонце -
Мій останній радісний оплот.
Сутінки накрили все навколо.
Люди всі поснули на місцях.
Я не сплю... Замкнувши денне коло,
Все одно тону в сумних думках.
Поряд раптом голос тихий чую:
"Можна, я присяду біля Вас?
Сподіваюсь, я не потурбую
Вас у цей вечірній тихий час?"
"Потурбуєш, дуже потурбуєш!", -
У протест моя пішла душа.
"Я тут сам побути хочу, чуєш?".
Щоб рішуче дати відкоша,
Рвучко відриваюсь від блокнота.
Враз сумні стрічаю оченята.
І зриває з вуст питання: "Хто ти?"
Погляд зовсім юного хлоп'яти.
В тому погляді читаю свої болі.
Він дорослий, та не по роках.
І у ньому розчинилось мимоволі
Все, що тільки-но витало у думках.
"Хто ти?" - я повторюю питання.
"Де твої батьки, мале хлоп'я?".
"Їх нема. У віці раннім-раннім
Залишився сам на світі я." -
Відповів. І хочеться ридати.
Враз збагнув: а я - невдячний син!
Є у мене вдома батько й мати,
А ось він на світі сам-один!
"Ти тут скиглиш щось про свої ями?
Та твоя дорога ще гладенька!
Яма - це коли немає мами,
І нема кому сказати: "Ненько"...
Каюсь перед Богом всередині.
Молюсь: "Ти прости за нарікання",
І кажу: "Сідай, сідай, дитино!
Ти, мабуть, не їв іще від рання?"
"Ні, я їв, у мене все в порядку.
В мене є турботлива бабуся.
Забрала мене до себе в хатку,
Як померли тато і матуся".
"Чим приглянувся тобі я, юний друже?
Чом саме до мене ти підсів?".
"Ви на мого тата схожі дуже..." -
Хлопчик мені тихо відповів.
Знову ледве стримую ридання,
Всі слова втрачають зміст в цю мить.
Лиш зроста в душі палке бажання
Добре щось дитині цій зробить.
"А коли у тебе іменини?
Що б на них отримати хотів
Ти найбільше?" Майже без запину
Каже: "Я охочий до ножів..."
"Буде тобі ніж, моє малятко!
Кращий від усіх твоїх ножів.
Жаль, що не замінить тобі татка
Ця дрібниця, як я б не хотів..."
У розмові сплила ще година.
Станція. А ось і мій перон.
"Душу ти змінив мою, хлопчино...
Зустріч ця - немов від Бога сон...
Прощавай. Свою я обіцянку
Не забуду. І на іменини
Ти чекай пакунка спозаранку.
А іще... Знай, Бог тебе не кине!
Я буду молитися за тебе,
Тому, Хто є Батьком всіх сиріт.
Вірю: приведе тебе у небо
Він до райських золотих воріт."
Поїзд швидко в темряві зникає,
На пероні я зоставсь один.
"Не один!" - враз у душі лунає.
Знаю. То промовив Божий Син.
Не один! Я, як і той хлопчина,
У Його очах - не сирота.
А улюблена і бажана дитина
Завдяки святій крові Христа.
Прийде час - і він це зрозуміє.
І прийде до Вічного Отця.
Бог любов у першу чергу сіє
У самотні стомлені серця.
Друже, якщо ти через дрібниці
Марно нарікаєш на життя,
Прошу: сфокусуй свої зіниці
На людській біді. І каяття,
Те, яке прийде тобі від Бога,
Серцем ти прийми, а не вгашай.
Й стане враз світлішою дорога,
Що веде тебе в небесний край.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796511
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 21.06.2018
Ти бачиш, як важко мені зізнаватись у власних гріхах.
Ніхто ж бо не прагне відчути себе достеменно винним.
Це - гордість, мій Боже, а ще це - тваринний страх,
Що Ти не простиш й перестанеш мене називати сином.
Ти бачиш, як важко мені зізнаватись у власних гріхах.
Бо тоді негаразди в житті я сприймаю лиш як покарання,
Й моя впевненість в Твоїй любові терпить жорстокий крах,
Бо не вмію удари Твої я сприймать як батьківське повчання.
Ти бачиш, як важко дається мені покаяння у власних гріхах.
Ти бачиш, як я повсякчас намагаюсь від Тебе втекти,
Як стає моя спалена совість до Тебе сліпа і глуха,
Хоч, здається, так легко сказати в молитві коротке “прости”.
Подаруй мені силу зізнань й покаяння у власних гріхах.
Оживи й онови Ти мій дух. Беззаконня мої всі забудь.
Знов навчи відкриватися перед Тобою. Нехай
Моє серце пізнає Твою добру й люблячу суть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793863
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 31.05.2018
Підбираючи слово за словом для нових творінь,
До віршів прикладаючи серце, і розум, і руку,
Думай добре над тим, який меседж для всіх поколінь
Ти несеш. І хай буде тобі за науку
Приклад гарних людей, що до тебе проходили шлях,
Той, що ти так завзято й настирно сьогодні торуєш.
Хай твій приклад життя, як і їхній, в віках і віках
Стане дороговказом для тих, хто про тебе почує.
Хай правдивою, чистою й світлою совість твоя
Перед Господом Богом, собою й людьми завжди буде.
Щоб під кожним із творів ти міг підписатись: "Це я
Написав на добро, і за це мене совість не судить".
Тож пиши і пиши. Нехай чиста й свята простота
Виділяє всі твори твої, як світила серед темноти.
І у всьому, що робиш, хай люди ввижають Христа.
І захочуть у Ньому, як ти, життя вічне знайти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793749
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 30.05.2018