| Сторінки (1/13): | « | 1 | » |
Ну звісно, ми усі живемо в мрії.
І звісно, всі в житті шукаєм сенс.
Яскраве сонце Землю нам зігріє
І вітер нам зіграє паті-денс.
І кожен з нас мету собі поставив.
І кожен з нас на верх шукає шлях.
У кожного є свій набір із правил,
Мандруючи вперед на кораблях.
І не зважаєм ми на перешкоди.
І не зважаєм ми на рубежі.
Шукаєм ми в житті собі пригоди
Як в літаків крилаті віражі.
Ніщо не спинить нас в пориві волі.
Ніщо не спинить по дорозі до мети.
Географи ми за велінням долі.
Сміливо йдем вперед, щоб диво віднайти.
© В. Загрійчук 24.12.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822627
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2019
Місяць у хмарах темної ночі
Щось тихо на вушко зірці шепоче.
А зірка й надалі із нього кепкує.
Вдає, що крізь хмари нічого не чує.
Та місяць старанно слова підбирає,
Бо ніжно і палко він зірку кохає.
І зірка кохає, та горда вона.
Вважає, що в небі красуня одна.
На ніжні і щирі слова про кохання
Та зірка говорить зухвалим зітханням.
Бо доказів хоче, не вірить словам.
На подвиг чекає велична мадам.
Місяць сумує, не їсть і не спить.
Нічого не хоче – одну лише мить.
Поруч із нею, удвох серед ночі.
Закохане серце коханням стукоче.
Щоночі він сяє ясніше-ясніше,
А вранці заходить щораз повільніше,
Щоб довше щоразу на неї дивитись.
Щоб не перестала вона йому снитись.
Зірка пихата і зверхня й зрадлива.
Їй не пасує натура вразлива.
Та сталася якось незвідана річ.
У теплу, липневу у пахощах, ніч.
Скінчилося світло – згасла зоря.
Із неба упала ген-ген за моря.
На небі від неї слід залишився.
Ще трішки палав і розчинився.
Закохані двоє на небо дивились.
Як падала зірка – до купи схилились,
Завітне бажання разом загадали
І свої серця коханням з’єднали.
А зірка пихата, що була вгорі,
Тепер спочиває глибоко на дні.
Інші зірки тепер сяють на небі,
Та місяцю інша ніяка не треба.
Кохав лиш єдину, кохав до нестями.
До неї на вушко шептав він ночами.
Про неї щоразу він пам’ятає
У той час, коли найясніше сяє.
© В. Загрійчук 22.08.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805914
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2018
Між кам’яних стовпів і шпиць,
Посеред кам’янистих скель.
Гордо розправив свою спину
Сидів задуманий орел.
Він був царем. Він був володар.
І довго він сидів на троні.
У нього погляд мудрий, бо ж господар,
Та сивина заплуталась у скроні.
А збоку нього сидів гриф
І випромінював усмішку.
Єхидно так, зловіще, ницо.
Він теж займав там своє місце.
Він їв недоїдки царя,
Коли закінчувалось свято.
У той момент він, був, як цар
В дві щоки намина завзято.
Одного разу сталася біда.
Страшна посуха сталася в пустелі.
Навколо висохла уся вода.
Усі тварини повтікали з скелі.
В орлів постало враз питання.
Не було їжі і води.
Настало в них голодування
І виживали як могли.
І сталось горе у пустелі,
Що щастям було для орлів.
Грифа притиснули до скелі.
Клан пообідав, клан поїв.
© В. Загрійчук 28.02.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803035
рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата поступления 14.08.2018
Із дня у день ідуть зливні дощі
Холод, що пронизує у серце
Її мені не викинути із душі,
І тяжко подолати в душі герцю.
Нам не судилося разом бути ні дня.
Ми не повинні були тут тоді зустрітись
У вечір той холодний, де бокал вина
Ми куштували у кав'ярні, щоб зігрітись.
Я не повинен був тебе поцілувати.
Мене ти мала відштовхнуть одразу.
Не мав тебе за руку я тримати.
Не мав тобі казати оту фразу.
Не можна було в тебе закохатись.
Та для кохання правил не напишеш.
Й не мала ти тоді мені віддатись.
Твій голос досі по ночах колише.
Твій голос у думках моїх лунає,
Не даючи заснути до світання.
І переконую себе, що не кохаю
Тебе, й не хочу знати що таке кохання!
Долаю я у серці перепони
Із дня у день, із ночі в ніч.
А за вікном все сипле дощ холодний,
І я у роздумах із ніччю віч-на-віч!
© В.Загрійчук, 31.10.2016р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802798
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2018
Подаруй мені дощ.
Щоб в тандемі з ранковим серпанком
Стукотів поміж вулиць і площ.
Подаруй мені дощ на світанку.
Подаруй мені дощ рано-вранці.
Такий чистий, як ро́си у травах
І шалений, як сонячні танці,
Що виблискують так на отавах.
Подаруй мені дощ серед літа,
Благодатний той дощ подаруй.
Той, якого очікують квіти.
Їхню спрагу шалену втамуй.
Подаруй мені дощ той дзвінкий.
Освіжи від палючого сонця
Подаруй мені дощ чарівний
І веселкою глянь у віконце.
Подаруй мені дощ,
Такий ніжний, як твої обійми,
Як цілунок між вулиць і площ.
Такий щирий, такий мелодійний,
Подаруй, подаруй мені дощ.
© В. Загрійчук 18.05.2018 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799016
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2018
Я подарую тобі промінь сонця,
Що поміж інших найясніше сяє.
Отой, що пробивається в віконце.
Світлішого, ніж він, сонце не має.
Я подарую тобі найгарнішу квітку,
Що виплекана променем ласкавим.
Ранковою росою вмита влітку,
Розкішна і поважна – наче пава.
Для тебе защебече вранці пташка,
Яка чарує найніжнішим звуком.
І пісня та полине крізь ромашки.
І відіб’ється твого серця стуком.
Для тебе із глибин морських дістану
Найбільшу, найкоштовнішу перлину.
Для тебе у ночі освітить місяць
Тобі найбільш знайому ту стежину.
Твоїм ім’ям назву найвищу гору,
Яка ще досі імені не має.
Для тебе перетну бурхливе море,
Де небезпека навкруги чекає.
Для тебе в канцелярії небесній
Замовлю я аж стомільйон сніжинок.
На диво ніжних, милих і чудесних
Легких і лагідних малесеньких пушинок.
Тобі лиш серенаду заспіваю,
Хоч чесно скажу, я співати не мастак,
І як Ромео, під балконом зачекаю,
При світлі місяця і неба у зірка́х.
Зіро́к тобі не буду дарувати,
Бо їхнє сяйво є оманливим, як ніч.
Аж до світанку буду я чекати
На твій чарівний погляд віч-на-віч.
На посмішку й чарівні твої очі.
На те тепло, що випромінюєш душею.
Як день, що забирає владу в ночі,
Озброївшись ранковою зоре́ю.
І ти, ранкове сонце на балконі
Промінням шлеш ту щирість й доброту.
Співаю я «Троянди на пероні»
Бо знаю як ти любиш пісню ту.
© В. Загрійчук 15.02.2018 р.
ФОТО: Назар Рибак
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2018
Ти не чекай, що при́йде час,
Бо він біжить. Біжить невпинно.
Спішить кудись. Кудись повз нас.
А ми і далі стоїмо невинно.
Ми стоїмо на одинокій скелі
Десь там, серед ранкового туману.
І так, неначе струн віолончелі
Напругу поглинаєм спрагло й п’яно.
Ми вперто стоїмо на краю скелі.
Зі страхом крок вперед один зробити.
І сконцентровано, неначе на дуелі
Вичікуєм момент, щоб не схиби́ти.
Навколо невідомість й таємниця.
Над нами лагідно весняне сонце сяє.
Вогнем виблискує холодна криця.
Чого чекаєм досі ми не знаєм.
А час летить. Летить щодуху.
Його ніхто не може зупинити.
І поки ми чекаєм слабкодухо.
Може не вистачити часу жити.
То може варто крок вперед зробити?
В безодню крок туди вперед сміливо.
На друзки страх німий розбити
Летіти невагомо і красиво.
І по дорозі вниз розправить крила.
Розвіяти туман потужним махом
Пелену, яка землю затулила.
Гордо летіти вільним птахом.
А може і безодні там немає?
Є степ широкий, що веде за небокрай.
А далі гай, дам дівчина чекає.
Тож йди вперед, скоріш, не зволікай.
Чи може там дорога килима́ми
Старанно вмощена для тебе від душі?
Така, якою нас водила мама,
Щоб часом нас не вкрали торгаші.
А час іде вперед все рівномірно,
Не оглядаючись назад чи на боки.
Поважно голову піднявши непокірно
Роби той крок! На що чекаєш ти?
20.11.2017 р. © В. Загрійчук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795282
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.06.2018
Нічний вокзал, пустий перон
І гуркіт потяга десь там у далині.
А ти стоїш, ось твій вагон
І дуже важко на душі.
Ще мить і вже прощатись час.
Пора в дорогу вирушати.
Таке життя от вабить нас.
Так тяжко друзів залишати.
Вони отут всі, поруч тебе.
Такі щасливі і сумні.
І просять допомоги в неба
Добре доїхати тобі.
Перон порожній і навколо
Чути гудки і стук коліс.
Вас не розлучить вже ніхто й ніколи.
Навпроти бачиш очі повні сліз.
І самовільно плачеш з ними ти,
Хоч обіцяла вже собі не плакать.
«Заходьте!», – строго каже провідник.
Ну от і все. Пора вже вам прощатись.
Мчить сонний потяг уперед крізь ніч.
Тягне дрімаючі вагони.
А ти не спиш, не закриваєш віч,
Ти згадуєш усі оті перони.
Ти згадуєш усі оті прощання
З людьми, яких ще рік тóму не знала.
Ти знаєш, що ця зустріч не остання.
«Я вже сумую», – ти собі сказала.
Таке життя ми вибрали свідомо.
В конгресівця тепер це звичний стиль життя.
У мандрах ми частіше, як удома.
І не важливе нам мережі покриття.
12.11.2017 р. © В. Загрійчук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795281
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2018
В країні тихо, король спить.
Навіть пташки́ затамували подих.
Замовкло все, щоб не будить.
Король готується на подвиг.
Бо зранку буде знову бій:
Страшного змія має він здолати,
Безстрашно влучити у ціль
І переможно повернутись у палати.
В підвалах вже кипить робота.
Придворні блазні метушать.
Без сну працює вся голота.
Змія пошити всі спішать.
А вранці бій, а потім свято.
В монарха посмішка блистить.
І всі плазують так завзято,
Хто краще пану підлести́ть.
«Король могутній! Король сильний!», –
Кричали блазні всі чимдуж.
Слова підхопив натовп вільний,
Разом кричав усякий муж.
Та ввечері, коли для свята
Логічний наставав кінець,
Усі ішли у свої ха́ти
І все зникало нанівець.
Не було свята, було сумно.
Ніхто не голосив похвал.
І королівство все безшумно
Ховалось за десятий вал.
І там всі відкривали душу,
Жалілись на своє життя.
Та жоден клятви не порушив,
Не виступив проти отця.
І попри сльози й нарікання,
Знемогу, біль, біду, страждання,
Усі терплять, бо звикли так.
Хоча б на ніч знімать ковпак.
Хоча б на ніч знімать ярмо.
Вдихнути волі досхочу.
Та ранок прийде все одно.
Зага́сить він нічну свічу.
І знову все піде у танець –
Блазні і слуги всі у мить.
Король – то вам не голодранець.
Король могутній! Грім гримить.
Хоч сміх приховує їм сльози
Тремтіння душ і стиск сердець.
Ніхто не хоче при дорозі
Тихо чекати свій кінець.
Та й тут не прийняте скиглі́ння.
Тут навіть лист не шелестить.
Тихенько лине десь моління.
В країні тихо – король спить.
30.07.2017 р. © В. Загрійчук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792824
рубрика: Поезія,
дата поступления 23.05.2018
Ти завариш собі міцний чай,
Купиш солодкого торта шматок,
Включиш свій серіал,
Витягнеш чистий листок
Ти будеш на нього зла
Розлючена до межі
Ти не розумітимеш як,
Як він зрадив тобі
Ти ж справді любила його
У цьому сумні́ву нема
А те, що у клубі було
То ти просто п'яна була
Ти пишеш коротке есе,
Про те, що робиться на душі,
Про те, що день цей несе
І про те, що ти на межі
А потім відкинеш у бік
Страждальний свій, щирий твір
Згадаєш минулий рік
І скажеш собі - "Повір"
"Все добре буде, ти ж сильна,
Чи то один хлопець - він?"
Але з'являються сльози
"Таких, як він - один"
Та згодом ти розумієш,
Смієшся із себе сама.
Як вибирати хлопців не вмієш
І що незамінних нема.
Ти п'єш свій солодкий чай,
Забувши про зради пройдешні,
Дивлячись свій серіал.
Ти ж дівчина незалежна.
© В. Загрійчук 24.11.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792805
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2018
Літо, намет, зоряне небо,
Що ще для щастя географу треба?
Дівчина поряд, позаду рюкзак,
Пісенник в кишені - у путь тільки так.
Із піснею всюди географ іде
І гори, і ріки, й поля він пройде.
Ніщо не зупинить той сильний запал
Важливий у мандрах щасливий фінал.
Географ - романтик, що любить цей світ,
Мандрують географи багато вже літ.
Минають століття, хлюпочуть струмки,
Мандруймо всі разом, щоб диво знайти.
21.06.2016 р. © В.Загрійчук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790911
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 08.05.2018
Над річкою тихо.
Спить вітер в рогозі.
Нікого не видно
На битій дорозі.
Із неба красується
Місяць у повні.
Він зірці розкаже
Про думи любовні.
Соромиться місяць.
Боїться сказати,
Як любить він зірку,
Як буде кохати.
А зірка кепкує
Із місяця то́го.
Його почуття
Їй не важать нічого.
У місяця в серці
Чиста любов.
А зірка капризна
Сама знов і знов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788643
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2018
Могутній птах із вільними крильми
Й широкою, як степ, душею,
Ніколи не подасться у найми.
Гордитись буде волею своєю.
Могутній сокіл, що до волі звик,
Не сяде в клітку, що скує свободу.
Могутнього в саванні лева рик
До панування кличе на своїй землі народу.
Безстрашний і могутній вепр дикий,
Що за дитя розі́рве на шматки.
І десь далеко чутимуться крики.
Коли на волю вепр побіжить.
Свободолюбний вільний той мустанг
Що в преріях ширяє без упину.
Для нього не відоме слово «пан»
І він не знає, як на когось гнути спину.
А вільний вітер, що ширя в степах,
Дає новий свободи-долі подих.
Та квітка розквітає у садах.
А їй на шию накидають зашморг.
Бо знає, що росте в неволі.
Красою пану прислужити має,
А пані викидає у траву, недолю.
Пекуче сонце квітку цю вбиває.
Народе, що до волі прагне,
Що пута розривати вміє.
Ніхто тебе, крім тебе, не зодягне.
Ці образи для тебе не чужії.
Твої герої, що у вічності святій,
Властивості усі ці також мали.
На смерть стояли на землі своїй.
Безстрашно, гордо у бою вмирали.
Щоб жили ми, спокійно жили.
І дихали на повні груди.
Своїм повітрям і під своїм сонцем.
На віки-вічні, завжди й всюди.
22.01.2016 р. © В. Загрійчук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788451
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 21.04.2018