Андрій Лаврик

Сторінки (1/3):  « 1»

Смайлик

Вночі  вона  тремтить  в  гарячій  ванні,
В  надії  серце,  мовби  кригу,  розтопити.
В  депо  вже  йдуть  тролейбуси  останні,
Хтось  там  везе  своїй  коханій  пишні  квіти.

Дим  сигарет  малює  птаху  сизокрилу,
Й  втікає  у  вікно.  На  серці  дивний  скрегіт.
А  лють,  по  силі  в  кілька  тон  тротилу,
У  неї  переходить  в  лячний  регіт.

Відлуння  у  оселі,  що  пустує,
Не  тільки  в  слів,  а  навіть  у  думок.
Хай  хтось  як  біль  самотність  утамує.
Вона  ж  не  гірша  тих  повій  з  журналу  «Vogue»?

Чому  у  них  в  житті  одні  десерти?
Квиток.  Мартіні.  Перший  клас.  Прованс.
Було  б  дотепно  так  шикарно  вмерти  –
Це  ніби  долю  «взути»  в  преферанс.

Її  життя  –  трьохкілобайтний  файлик.
Хех!  Навіть  нікого  вказати  в  заповіті.
Їй  зранку  жити,  мов  ходячий  смайлик,
Та  бути  найгарнішою  у  світі.[b][i][/i][/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786138
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2018


Не плач, кохана

[i]Не  плач,  кохана,  час  загоїть  рани.
До  нових  цілей  стрімко  кроком  руш!
Лиш  спогадів  збіднілі  каравани
Блукають  вперто  по  пустелі  наших  душ.
Знайди  якусь  щоб  вбити  час  забаву,
А  краще  –  вигадай  нову  собі  любов.
Та  переграй  сумну  оту  виставу,
Гляди  лишень,  не  обпечися  знов.
Якщо  ж  амур  не  збавить  швидкостей,
Ти  уяви,  що  я  тобі  наснився.
Немов  пірнув  у  океан  людей
І  в  тій  безодні  шумній  розчинився.
Бо  я  шукаю  й  досі  свій  перон,
Реальність  в  сірий  тон  мій  світ  фарбує.
І  думка:  «ти  лише  чарівний  сон»
Мене  не  раз  від  смутку  ще  врятує.[b][/b][/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786019
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2018


Якщо кохати, то вже до скону

[b]Якщо  кохати,  то  вже  до  скону.
Якщо  кохатися,  то  до  ранку.
Мені  б  писати  з  тебе  ікону
І  кожну  втілити  забаганку.
 
Мені  б  зарадити  всім  напастям.
Забрати  біль  твій.  Хоча  б  частину.
І  обіймати,  і  звати  Щастям.
І  пригортати,  немов  дитину.
 
Ти  посміхнешся  –  і  сонце  сяє.
Мов  голос  долі  –  дзвінкий  й  невинний  -
Твій  сміх  і  зараз  в  мені  лунає,
Як  спів  довершений  солов’їний.
 
Твій  блиск  очей  та  красу  дівочу
Крізь  вир  життя  пронесу  –  як  мрію.
Бо  це  -  єдине,  чого  я  хочу.
І  саме  те,  що  я  дійсно  вмію.[/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785013
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2018