| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
До усього із філософським спокоєм і байдужістю.
Не сміятися, не плакати, а розуміти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778445
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2018
Пам'ятай : все завжди під твоїм контролем. Ніколи не смій віддавати комусь владу над собою. Ніколи! Що б не сталося! Ти володар свого вибору, своїх думок, оберай найзручнішу і живи у своєму світі.
Якомога менше спілкування, окрім одного. Після кожного ти відчуватимеш пустру. Це схоже на важке похмілля - виходь із будуна, із головним болем, важкодоступними спогадами, різкою біллю у голові.
Люби, але тихо, безмовно і усім серцем. Даруй, але не давай знати.
Єдине, що потрібне для щастя і спокою - це ти. Твоя особистість. Спробуй пошукати його зовні, можливо, і знайдеш, але як від наркотиків, отримаєш залежність, розчарування і багато-багато болю. Ти не можеш іноді покластися і на себе. Єдине, що тобі близьке і добре знайоме, тоді як ти можеш довірити і повірити іншій людині - збагни суть. Єдине, що варто берегти - свою особистість, свої мрії, думки. Не показуй. Приховай.
Ти собі найкращий друг і найзапекліший ворог, найкраща дружина (хіхіх), найкращий керівник і підлеглий. Ти це щастя.
І сказав Бог, нехай буде світло, і стало світло, і побачив він, що це добре.
Якою мовою він це сказав ? Латинською, українською, англійською. Чому так довго панувала темрява і порожнеча. Він абсолютне знання - йому не потрібно бачити, що світло це добре (хоч іноді воно щиросердне зло і розчарування, а темрява - притулок )
І створив він людину за своєю подобою. Створив він нігера. Ми всі чорні. І був він чорним, а син у нього білий.
І відпочив він на сьомий день! Могутність, універсальність, сила, вічність і всезагальність вирішила відпочити. Так, звісно. Бог приходить додому, важко сідає на стілець, повільно скидає свої сандалі, змінюючи їх на домашні тапочки, заходить у свої кімнату скидає із себе одяг, в якому він так важко трудився протягом шести днів, промовляючи слова і помічаючи, що все що він каже добре. (Можна і пояснити абсурдність і часткову хаосність цього світу - видно, що він був створений із сумнівом.) Скидає одяг на стілець, йде на кухню, ставить чайник, і поки він закипить, щось собі підспівує або думає :"Що б то людям дати почитати такого цікавого. Може, передати через якогось божевільного велику книжку про те, як світ влаштований, хто такий Ісусик мій". Чайник закипає, зітхаючи він робить собі чай, іде спокійно в упочивальню, завалюється на ліжко і каже:"Йоп, який я красава, який світ створив. Хто б мене похвалив".
Але ти не Бог. Ти казка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778007
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2018
Це місце видається мені в'язницею, в якій каторжник змушений боротися із голосом власної совісті, із постійним маренням майбутнього, із болем, який нападає передчасно, раптово, сильно і мучить, мов отруємння і нудота.
Міцні порожні думки : вони зосередженні на ніщо, на порожнечу : вони і є всезагальною пустотою. Поглянь навколо! Прокинься! Життя таке багатогранне, яскраве, дивовижне і надзичайно цікаве і приємне навіть у проблемах, злигоднях і зневірі. Гаразд! Дивися! Але як ? Очі заплющені, поганий сон продовжується - беззмістовність оволодіває тобою повільно, крапля за краплею, а згодом налягає на тебе важкою хвилею. Встань! Борися! Кричи! Нікого ніколи не слухай, що б тобі не казали. Завжди! Чуєш! Завжди залишайся у своєму світі і нікого туди не впускай. Інший спустошить, зруйнує, забере усе гідне, моральне, особливе і повноцінне, а залишить тобі лише одне - вітер, що навіюватиме тобі на чоло брехню, фальшивість і злість. Два світи ніколи не звіллються в гармонійну цілісність. Хоч і у когось і з кимось це можливо, але тільки не у моєму житті. Моя особисть приречена бути щасливою лише на самоті.
Тікаєш. Втікаєш хоч кудись, але тільки щоб не бачити беззмістовності. Ми всі прагнемо до осмисленості і той, хто її знаходить, той справді щасливий, повноцінний,але той, хто мислить, ніколи не зустріне змістовності і цільності, чим би він не займався, він бачитиме впорядкований хаос і безглуздість. Я біжу над прірвою життя і смерті. Я відчуваю кожен день в жалюгідності.
Людина, перетнувши межу, ніколи не зможеш повернутися назад. Не перетинай межу буденності. Не витай, як птах у хмарах, над життям, не дивися на яскраве сонце без окулярів - вони твій захисток. Спробуй хоч трішки скинути одяг людскості і ти помиратимеш щодня і щомиті з потрійною силою. Знайди себе - втрачай знову.
Кохання - єдиний притулок. Цінуй кожен подих, поки кохаєш і мовчи про своє кохання. Ніколи не кажи і слова. На це місце накладено табу, хто будь-хто чужий, якщо ввійде, не буде воно більше святим. Бережи і не відпускай скільки зможеш.
Ненавиджу себе за людськість, ненавиджу людей за подібність.
Усіх в чорний список. І май собі спокій. Не дивися у майбутнє - думкою заблукаєш і знайдеш глибокий неспокій. Стільки шляхів, незбагненна багатогранність і невігластво.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778001
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2018