Анна Качан

Сторінки (1/16):  « 1»

Серед зими прокинулась Весна…

Серед  зими  прокинулась  Весна,
Здивовано  очима  посвітила,
Ніяк  не  розуміла,  хто  стогнав
І  плакав  тихо,  ніби  зранив  крила.

Прозорі  сльози  падали  на  сніг,  
Який  не  був  вже  чистим  і  прозорим,  
Він  тінню  на  холодну  землю  ліг,
Забувши  вже  про  небо  і  про  зорі.

Збагнула  раптом:  плакала  —  вона,  
Коли  на  мить  їй  сонце  освітило
Уламок  дзеркала  —  то  крижана  ріка,
Що  падала  і  падала  на  крила.

Серед  зими  прокинулась  Весна  
І  зболено  очима  посвітила:
«Ну  хто  збудив?  Рятунок  мій  —  у  снах,
У  мене  ж  ще  так  мало,  мало  сили...»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777173
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.02.2018


У темряві народжується пісня…

Я  хочу  співати.  Надто  багато  накопичилось  у  мені  чорного.  Тому  я  й  хочу  співати.  
В.  Шевчук

У  темряві  народжується  пісня,  
У  темряві  народжується  мить,  
Коли  зіркам  занадто  стає  тісно,  
Котрась  зривається  й  за  мрією  летить.

У  темряві  народжується  світло  —
У  темряві  зчорнілої  душі,
Якраз  тоді,  коли  всі  ранки  зникли
І  зникли  дні,  і  сни,  і  міражі.

Лише  у  темряві...  Вона-бо  дозволяє  
Впізнати  кожному  свій  рятівний  вогонь,
Хоча  всі  спалахи  безжально  поглинає  —
Набридло  бути  чорною,  либонь.

Та  проти  цього  вже  вогню  —  безсила,
Він  крила  обпікає  темноті;
Знесилилась,  здалась  і  освітила
Хоча  б  на  мить,  а  тисячі  світів.

Для  кожного  у  темряви  є  пісня,
І  зорі  ніч  запалює  ритмічно...
Подивишся  —  і  серцю  в  грудях  тісно:
Щемлива  пісня,  що  лунає  вічність.

02.02.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776854
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.02.2018


Чогось від цього неба ще чекаєш…

Чогось  від  цього  неба  ще  чекаєш  —
Воно  ж  цілком  твоє.  Чи  то  не  скарб?
Дивитися  на  нього  уникаєш  —
Воно  лякає  чистотою  фарб.

Але  —  чекаєш.  Люто  і  затято.  
Зірки  хапаєш  за  жаркі  хвости  —
Пручаються,  їх  просто  так  не  взяти,  
Для  кожної  закон:  світи  й  лети.

Нікому  небо  не  впаде  в  долоні,
І  сонце  у  кишені  не  стрибне,
Але  коли  душа  чиясь  холоне,
Її  блакитно  гріє  щось  чудне.

6.02.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776535
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.02.2018


Скоріше б ранок…

Скоріше  б  ранок...  Так,  скоріше  б  ранок.
Щоб  оновитися,  неначе  і  не  жив.
Вже  допікають  тіні  забаганок:
Побачити  й  створити  б  сотні  див!

Але  —  безсилий.  Так  вже  повелося:
Замало  світла,  закороткий  день,
І  надто  швидко  вечір  й  ніч  приносять
Зірки  у  жменях...  Як  багато  жмень!..

Все  змінить  ранок...  Чистий,  вічний  ранок,
В  якому  ще  ніхто  із  нас  не  жив,
Не  визнає́  він  ті́ней,  забаганок,
Бо  знає:  він  —  найперше  з-поміж  див.

9.02.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776533
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.02.2018


Затято тисне сірохмарне небо…

Затято  тисне  сірохмарне  небо  —
ввижаються  якісь  журливі  вірші.
Воно  ще  вранці  кликало  до  себе  —
надвечір  голос...  не  чужий,  та  —  інший.

Що  за  сьогодні  втрачено?  Здобуто?
Куди  так  біг,  а  врешті  —  не  прибіг?
Шукав  рятунок,  а  знайшов  отруту
на  перехресті  зболених  доріг.

Так  докоряють  хмари  вечорóві
за  промінь  сонця  у  сумних  очах.
І  тільки  зорі  слухати  готові
тремтливу  сповідь,  тиху,  як  свіча.

Так,  втрачено,  то  правда,  і  здобуто  
лиш  попіл  мрії,  кинутий  на  сніг.
Але  допоки  ладен  ти  відчути
багаття  мрій,  думок  —  той  вогнебіг,

тебе  не  здушить  сірохмарне  небо
і  не  отруїть  заздрість  шукача,
бо  завжди  й  всюди  знайдеш  шлях  до  себе
і  до  душі,  що  чиста,  як  свіча.

7.01.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775478
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.02.2018


Ніч знов наливає чорнила…

Ніч  знов  наливає  чорнила
в  холодні  долоні  ріки;
ріка  ж  неквапливо  умилась  
й  вдягнула  льодець  нетривкий.

Чи  довго  вона  буде  спати
під  льодовуаллю  тепер,
вітрами  зими  розіп'ята  
на  березі  зимних  химер?

Вона  відпочине,  згадає,  
як  вільно  стає  навесні,
і  чайок  чекатиме  зграю,  
терпляче  вдивляючись  в  сни.

10.01.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775477
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.02.2018


У лісі тихо…

*          *          *
У  лісі  тихо,  сніг.  І  Самота  —
Щаслива,  що  втекла  від  себе  й  далі,  
У  неї  ж  бо  була  така  мета:
Сховатись  так,  щоб  люди  не  чіпали,

Вночі  не  лізли  в  зсиротілу  душу,
Питаючи,  чому  гнітюче  тьмяна,  
Але  ж  прозора,  наче  порцеляна...
Тепер  —  тиняйся  і  сніжинки  струшуй

З  блідих  і  гострих  стомлених  плечей.
Ніхто  тебе  не  кличе,  не  тривожить.
Це,  може,  сниться,  може...  може...  може...
Ця  тиша  навіть  снігові  пече.

А  в  лісі  тихо.  Сніг  і  Самота
Взялись  за  руки,  плинуть  собі  далі.
Примарна  і  приречена  мета:
Сховатися  від  себе  і  печалі.
14.01.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775346
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.02.2018


Хтось бачить небо…

Хтось  бачить  небо  і  бачить  море.
А  що  з  них  більше  і  що  говорить?
Говорять  —  люди.  Їх  безліч  всюди.
Інакше  ніби  не  було  й  не  буде.

Звичайне  небо,  звичайне  море...
І  є  життя.  Воно  говорить?
Воно  кричить  —  незнана  мова,
Її  не  вивчиш,  ну  що  ви,  що  ви...  
Та  все  ж  стається:  хтось  зірку  ловить,  
Незнаним  словом  зсуває  гори...

Хтось  бачить  небо,  а  чує  вірші.
Чи  може,  хтось  таки  бачить  більше?..
І  те,  що  більше,  ніяк  не  впхнути
У  слово  «небо»,  у  слово  «бути».

19.01.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774899
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.02.2018


Я не люблю зими…

Я  не  люблю  зими  —  вона  така  убога...
В.  Симоненко

...цілком  самотня,  люта  й  задубіла,
І  випростати  їй  уже  незмога  
Своє  скляне  блідо-блакитне  тіло.

Ні!  Не  убога  —  а  дзеркально-хижа:
Ти  сам  на  сам  з  ікластим  хижаком,
А  твої  мрії,  сни  —  остання  їжа
Для  змерзлих  птáшок  за  німим  вікном.

Вона  убога  й  хижа.  Ревно  стереже
Єдине,  що  лишилося  у  неї:
Зірки,  що  впали,  —  їм  усе  чуже  —
Вони  тремтять  на  сніговій  киреї.
12.01.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774574
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.02.2018


Супроти всього — треба просто жити. .

Супроти  всього  —  треба  просто  жити.
Так  твердо  кажуть  небо,  сни,  зірки
І  навіть  смуток,  що  сльозами  вмитий
І  зазвичай  такий  неговіркий.

І  як  не  дивно,  саме  голос  смутку
Вколисує  зневіру  й  темноту,
Що  не  кричать  вже  —  засинають  хутко,
Почути  встигни  зірку  —  саме  ту...

Прозорий  смуток.  Він  сльозами  вмитий,
Як  небо  чистий  і  неговіркий.
Ця  чистота  лиш  в  тиші  здатна  жити  —
Це  там,  де  можна  слухати  зірки.

31.01.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774573
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.02.2018


Як спокусливо — впасти…

Як  спокусливо  —  впасти  у  білий,  
Ще  нічим  не  сполоханий,  сніг,
Уявити  на  мить,  як  летіли
Білі  янголи  й  місяць  десь  біг...

І  відчути:  тебе  зігріває
Їхніх  крил  біло-синє  тепло,
І  серця  в  них,  і  крила  —  безкраї,
Як  би  холодно  де  не  було.

І  здається:  ти  сам  —  білокрилий,  
Чи  принаймні  колись  таки  був.
Ніч  і  цю  таємницю  відкрила...
«Грішний  янгол  я»,  —  щойно  збагнув.

22.01.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774158
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.01.2018


Бувають миті: особливо гостро…

Бувають  миті:  особливо  гостро
Летять  безжально  кинуті  слова.
Куди  втекти  від  цих  залізних  монстрів,  
Хоч  ворухнутись,  впевнитись  —  жива?!

Всього  лиш  слово...  Кинуте,  мов  лезо
Відточеного  гордістю  ножа.
Тікає  мрія...  Боже,  який  безум  —
Як  ти  далеко,  мріє,  мов  чужа!

І  будуть  далі  квітами  залізними  
Слова  бездумно  кинуті  рости,
Якщо  стежками  зовсім,  зовсім  різними
Тікає  мрія  і  тікаєш  ти.

29.01.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774157
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.01.2018


Неначе вперше бачиться — світ білий…

Неначе  вперше  бачиться  —  світ  білий...
І  як  стає  деревам  змерзлим  сили
Таку  красу  тримати  на  собі?!..

Як  тут  не  виростати  крилам
На  спині  діловитої  юрби?
Зима  вже  й  небо  чистотою  вмила...
Якби  ж  злетіти...  ох  вже  ці  «якби»!..

Та  йдеш  німий.  Стежини-лабіринти
Вже  знають  все  без  кави  й  ворожби́,  
Запрошують  на  танець,  бо  один  ти  —
Якраз  немає  пари  у  верби.

21.01.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773480
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.01.2018


Зима не терпить жару й позолоти…

Зима  не  терпить  жару  й  позолоти,
Їй  небо  власне  срібло  віддає  —
Закохане.  Хоча  б  єдиний  дотик  —
Усе  віддасть:  блакить...  усе,  усе!..

Але  вона  погордлива  й  холодна,
Блищить  те  срібло  всюди  —  не  на  ній,
Бо  як  же  це,  на  це  вона  не  згодна  —
Чуже  носити.  Сором!  Кам'яній!..

І  небо  кам'яніє.  Вже  не  плаче
(Вона  його  спогорда  попросила),
А  все  чекає  і  срібли́ть  терпляче:
«Яка  вона  незміряно  красива!..»

24.01.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773470
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.01.2018


Незмога спати…

*          *          *
Незмога  спати.  Сон  вороже  пнеться
На  віях  ночі,  танучи,  мов  дим,  
У  небо  хтось  жбурляє  зорі-скельця,
А  місяць  хоче  бути  молодим.

Все  хоче  бути  вічно  молодим,  
А  темряві  так  заздрісно  на  це,  
Вона  ж  бо  —  сон,  імла  і  чорний  дим...
Чи  може,  справжнє  вічності  лице?

Ворожий  сон,  але  ласкава  вічність  —  
Величний  світ  у  темряві  й  щемкий!..
І  не  питають  простори  космічні,  
Міцна  то  кава  чи  міцні  думки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773276
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.01.2018


Цю жінку я люблю…

Цю  жінку  я  люблю.  Така  моя  печаль...
Микола  Вінграновський

—Ні,  не  печаль.  А  просто  —  божевілля!
Відтяти  б  якось.  Та  нема  меча.
Нема  й  чим  рану  вмити  —  тільки  сіллю.

Вона  мені  ввижається  в  хвилинах,  
годинах,  днях  і  гуркоті  думок,
і  світ  увесь,  немов  стара  ряднина,
розлазиться:  від  зливи  вщент  промок.

Це  ж  бо  вночі  так.  Спрагле  надвечір'я
кошлатить  день  й  злотаві  пасма  хмар,
закреслюючи  темінню  вугілля
ескізи  сонця,  кладучи  тягар  —

ні,  не  на  плечі.  Їх  уже  немає.
Немає  тіла,  і  немає  рук.
Лиш  крила  —  слабнуть;  падає  вся  зграя  
на  зльодянілий,  здичавілий  брук.

Це  —  той  тягар.  Оце  така  крилатість.
Як  у  сльози,  що  тягне  вії  вниз.
Мутніє  небо.  Місяць  ніби  стративсь.
Зірки  ввібрали  кращі  з  її  рис.

Але  на  ранок...  дихається  вільно.
Я  вилізаю  із  сирих  проваль.
Чи  ж  є  на  світі  більше  божевілля,  
аніж  любити  й  берегти  печаль?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2018