| Сторінки (1/8): | « | 1 | » |
Одного старшного дня,
Коли вже минула весна
Прийшов солдат молодий
І вжарт сказав:"Крим мій".
Та це лише жартом здавалося нам,
Проте не нашим так званим'братам'.
Та не все, як хотілося нам повелось
І справжнєє військо з народу знайшлось
І литися кров молода почала,
Заплакало зовсім ще юне дівча.
Усе це лиш жартом здавалося нам,
Та шкода землі було вірним синам.
Сини ночували в холодном окопі,
Про це говорили навіть в Європі
За час цей довгий ми поріднились
Та лише деякі тихо журились.
У всіх у душі як один щось кольнуло,
У голові, наче сонце сяйнуло-
Це дух українця, це дух волі
Такий гуляє лиш у вільному полі.
Поле свободи є в кожному з нас,
Тож дух ще палає, він ще не згас.
І борються браття за правду й любов
І довго так лилася їхняя кров.
Довго пила наша земля ту воду,
Пила від Карпат і до рідного сходу.
'Враг не зможе нас подолати!'-
Кричали озброєні вірні солдати.
Та ворог здаватися так не хотів,
Хоч як над ним сильно вже грім не гримів,
Не лякали його вже наші гранати,
Ми ж так не хотіли землю віддати.
'Та вже усе марно, уже все це пізно'
Казала лиш влада із двох сторін грізно,
Та ми не завались, борося гордо!
Ми не дивись у наглії морди.
Ми боремось й досі, не там, а з собою,
Що бачили близько холодную зброю.
І цьому страху ніколи згинуть,
Бо наші враги землю нашу не кинуть.
Вона в нас найкараща і наймиліша,
Для нас землі й воля-це найважливіше
І будем боротися ми до останку
Борімося,браття, з ночі й до ранку.
Борімось за те, що в нас уже є-
Країну, родину й за поле своє
Борімося, браття за вільні ліси
І за просторі безкраї степи.
За наші моря й за країну казкову
За мову рідну свою калинову,
Щоб соромно дітям за нас не було,
Ми незалежність відстоємо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761041
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2017
Літо заплело вже теплі коси,
Лила осінь свої холодні сльози.
І вітер тихо віти колихав,
І,водночас, так прискіпливо мовчав.
А почуття виходить не хотіло
І щось по-малу дверима скрипіло
І хмари,насупившись,грізно ішли
І квіти в саду вже перецвіли.
Не пахло кохання вже зрілим чомусь
Я лише злегка назад обернусь
Позадну,у я бачу ту ж саму картину
Не бачить мені погожую днину
Не бачить вже квітів пахучих отих
Збиратиму смутно количий я жмих
Не бачити сонця, палкого, жаркого
Побачу й нап'юся лиш плачу гіркого
Не зможу ходити в траві гомінкій,
Ходитиму по неприємній, сухій.
Мандрами в інший сад я піду,
Справжнє кохання в гіллі віднайду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761040
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2017
Вдячна,мамо, я тобі
За руки золоті твої,
За добрі всі твої слова,
За рідну мову,що дала.
І дякую за небо наді мною,
Ти світлою своєю головою
В дорогу правельну вела.
Ти сонцем в серце полягла.
Ти,мамо, змалечку мене навчала,
І я добро і зло все краще розрізняла.
В хвилину важку посміхнуся,
Мов квіточка до тебе я тягнуся.
З проблемою до тебе часто йду
І вдячності слова кажу:
"Я вдячна,мамо дорога,
Що ти мені життя дала".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761039
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2017
Ми бачимо те, що хочемо...
Ми маємо те, що хочемо...
І хочемо ми лиш кращого ,
І прагнемо звіра манящого
Досягаємо ми ідеалу ,
і змінюєм погляд по-малу.
Й ідеалу вже немає ,
Лиш людина в таку гру грає
Ми довго йдем до перемоги,
і боримось за щастя до знемоги,
Але щасливих то по-суті й нема...
Навіщо тоді вся оця ганьба?
Ти думаєш ти лідер,
Людина, що тягає важких відер?
О ні, нікому лідер не потрібний,
і кожен, певно, із цим згідний.
Ми ,ніби, лідером самі йдем по життю,
але добившись успіху втрачаємо іскру.
І нікому підтримати тебе,
І кожен поважає лиш себе
І ось ти вже втрачаєш кольори...
Байдуже все прекрасне і наслідки ганьби...
і сірість вже тебе долає.
Невже так нині бути має?
Кожен дума лиш про себе,
Кожен має власні проблеми.
Ніхто тобі не допоможе.
На що вже це все стає схоже?
Ворон байдужий, холодний
Сидить, мов чоловік городний
Вростається помалу в землю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757788
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.10.2017
Сміття заполонило наше місто,
Воно повсюди вже лежить тепер.
І жити у смітті ми будем вічно,
Бо нас не змінить вже ніякий мер.
Бо нас міняти треба з середини!
У нас в середині саме лише сміття.
І навіть як знайдуться не згаслі ще іскринки,
Погубить їх ненависть й підуть у забуття
Підтримати іскринку ми невзмозі.
Характер нас міняє в гірший бік.
І все лежить у нашій неповазі
І в кожному є непокірний бик
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757787
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.10.2017
Люблю я звуки фортеп'яно,
З нього мелодії звучать так тонко й гарно...
І клавіши його на життя схожі,
Їх закривають байдужі перехожі.
І музика звучить так тонко й ніжно...
Це так прекрасно,це просто дивовижно!
Захоплююсь я дуже кожним звуком,
Це як бар'єр, у пісні немає місця мукам .
Мелодія у раз небажано змінилась
І ноти всі веселі в повітрі розчинились.
Будь ласка,фортеп'яно, веселу пісню грай,
Бо рікой затопить барвистий і веселий край...
У тому краю стільки квіточок,
Там бігає стільки діточок.
Усі талановиті,танцюють,грають,в'яжуть,
І їх ніяка доля ніколи не обтяжить.
До діточок частенько ходить муза,
Це ніби в синім морі барвистая медуза,
Що щупальцями не жалить,а ніжно гріє.
Від неї щирістю й теплом так добре віє.
Гостинці діточкам вона приносить,
І теж фортеп'яно дуже просить,
Щоб пісенька веселая лунала,
Щоб в жалю вона не погибала.
Погибнути в жалю-найтяжча мука...
Кожна пісня для нас в житті наука.
І вслухавшись багато зрозумієш,
Зрозумів її-одразу онімієш онімієш.
Бо ти відкриєш щось глибоке,потаємне,
Що ти нікому не відкриєш,а даремно.
Поглянь у дзеркало,багато зрозумієш,
Може щось побачиш,а може лиш помрієш...
А може лиш закриєш очі й вуха,
Бо зрозумієш,що в тобі лише розруха,
А може щось прекрасне ти побачиш,
То не лякайся,ти-це ти,це знає і незрячий.
Хоча незрячому важко живеться,
Хоча...можливо й легко,та це як поведеться.
Шкода лише,що й скалочки не бачить,
І ліс під носом,що весь час маячить.
Фортеп'яно через таких незрячить часто плаче,
Краї затоплює,отямся ж ти,юначе!
А музика звучить так тонко й ніжно..
Це так прекрасно,це просто дивовижно..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757785
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.10.2017
'Я не хочу вдягати чорну хустину'-
Казала матір до свого сина,
Коли її сокіл йшов у солдати...
Вдів свій мундир-заплакала мати.
'Не плачте ,мамо, я повернуся
Живим повернуся я вам клянуся,
А як не вернусь, то героєм я буду,
Вас, моя рідна,повік не забуду.
Я буду боротись за честь і за волю
Й не бути тут лиху і тяжкому горю!
Не плачте, мамо, я повернусь,
Як не живим, то героєм озвусь'...
І через рік...Не стримав він клятви
Біля героя плакала мати,
І чорну хустину таки одягля,
Сокола свого не вберегла.
За що дитя доля туди занесла?
І тихо в гробу сина мати несла...
І все ж таки син залишився героєм
Зробила свій постріл холодная збороя.
В житті ще нічого не встиг він зробити,
За те встиг землицю кров'ю полити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2017
Ходиш по всюди-побиті будинки
Десь сусіди справляють поминки...
І біля будинку стояла мати,
Красива усміхнена лагідна мати,
Та мати вона вже лише доньці,
Бо синок її в землі в сторононьці.
Бувало ледь зглузду не їде вона,
Здавалось, що тягне рідна земля.
Страшне довелося їй пережити,
Та на коліна не дасця скорити.
У її дім падали гради,
У нього нераз влучали з гармати,
Але жива, живісінька стоїть
І Бога за це благодарить.
Їй помагають часто солдати,
Коли десь потрібно їй руку подати.
І вірна собака поруч завжди
Без неї ні з двору і нікуди
І на серванті старенькому, в куточку
Мати пише:"Рідненький синочку,
Важко смерть твою нам сприймати,
Та час, шкода, не можна вертати.
Ти хоч там себе бережи,
Завтра прийду, не мовчи розкажи,
Чи легко, чи добре тобі там без нас,
Вже ж не шумить під вухом спецназ.
У нас вже все добре, все тихо, спокійно,
Але без тебе це лише мрійно...".
Бере стара лист і йде до синочка
І мовчки похмуро дарує віночка,
Сідає тихенько, подивиться трохи,
А потім лиш йде по-трохи...по-трохи...
І лиш по всюди побиті хати,
І перед ними такі ж матері...
Сини України - дуби молоді,
Сильні соколи, їм враги не страшні...
А матері страждають щодня...
І так рік за роком, і так день до дня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756442
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2017