| Сторінки (1/16): | « | 1 | » |
Осінь як осінь. Життя як життя.
Юнь в серця просить любові й тепла.
Юнь в серця просить тонких почуттів,
хоче з палітри душі кольорів.
Серце нестримно тріпоче й щемить,
як не піддатись, коли так кортить
в небо піднятись на хвилі новій,
яка накриває до ніг з голови,
Вона землетрусить і клеє латки,
і хочеться рватись у ній на шматки,
щоб після з’єднатись у цілісну суть,
яку вже ні бурі, ні гріх не порвуть.
Когось така хвиля сильнішими робить,
когось розбиває, на крихточки дробить,
а хтось , не піддавшись їй в мить золоту,
картає себе або хвалить весну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752532
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2017
Я пливу в ріці життя:
в руках сонце, теплий вітер,
у руках моїх злиття
всіх чеснот людських і гіркот.
Із захопленням вдихаю
подих весен і землі.
Що зі мною, я не знаю:
з серця тягнуться пісні.
Я до неба допливу,
і доплачу, й досміюся;
десь розтану на краю,
десь під небом розпливуся.
З неба падатиме дощ:
теплі краплі на планету
принесуть мене в пригорщ,
повних радості моменту.
Я пливу в ріці життя,
хай несе мене майбутнє.
Я щаслива, я така,
запишуся в незабутнє!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751839
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2017
(Tu ma promi – фр. «ти мені пообіцяв»)
Тю ма промі – щоденно бути поряд.
Тю ма промі – сприймати все, як є.
Тю ма промі – хворітимеш зі мною.
Тю ма промі – прощатимеш за все.
Та не сказав, що зрадиш, як захочуть
тебе забрати в мене, і тоді
казатимуть: «Без доступу сьогодні.
Немає інтернету» – без промі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751838
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2017
Потік води струмує дзюркотом тихеньким,
шумить в очах приємна його суть.
Він здалека здається крихітним, маленьким,
і по землі біжать краплинки сірі – ртуть.
Ліс не мовчить, хоча він не базіка.
Ліс розкриває нам обійми чудасій.
Його наповненість далеко не безлика.
Ти лиш прислухатись до всього тут зумій!
Послухай пташку голосну уважно,
послухай тиші звуки, без думок,
вдихни зелений світ затяжно,
поринь у світ лісних казок!
Потік води хай чистить душ дзеркала,
нехай із шумом, шкреботом, хай без,
хай проникає чистим струменем з порталу,
зі світу без понять: «прогрес», «регрес».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751837
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2017
Почну спочатку, все почну спочатку.
Неначе вперше гляну я на світ.
Десь глибоко залишу тиху згадку,
щоб не ставати знову на одні і ті ж граблі.
Все буде так, як я не уявляю;
про що подумати, напевно, не могла б.
Головне, віру в себе не втрачаю,
і в благодать, що Богом нам дана.
Далекий край. Про нього щиро мрію.
І в снах себе я бачу тільки там.
Так у майбутньому, не втративши надію,
зійдуть всі рани й не залишать шрам.
Так бігтиму життєвими стежками,
як гнатимуть примхливості душі.
Бо я люблю людей і завжди буду з вами,
щирі думки, я шлю їх вам усі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751715
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2017
У темну тиху ніч ясну
Дивилась крізь віконну шибку
На ніжну та німу зорю,
На вікна іншого будинку.
Така мала на світі цім людина,
Таке маленьке серце в грудях б’ється,
Живе, рахуючи хвилини і години,
Минає ж вічність. Життя-нитка рветься.
Маленькі ручки й ніжки у людини,
Маленький ріст, скупенькі «рухи»;
Вона живе у вирі буднів днини,
Вона радіє, переносить муки.
Такі малі думки у тій людині,
Така маленька голова, а як від них страждає.
Такі малі емоції і почуття у неї,
А як мала душа щоразу завмирає.
Людина на землі – маленька цятка,
А в всесвіті її майже немає.
Та є в малого серця дивна латка,
Мала душа у світі вічному літає.
О людино, ти мала нікчема, згадка!
Якщо немає в тобі серця і душі.
Бо тіло на землі, то просто біла крапка,
Душі і серцю мало місця на землі.
У темну тиху ніч ясну
Дивилась крізь віконну шибку,
Знову на ніжну і німу зорю,
Знову на вікна іншого будинку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751654
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.09.2017
Біжиш. Тіло ще сонне та німе,
а слух вражає вітру шамкотіння.
Легенький подих враз підхоплює, несе,
роздмухує листочки, мов насіння.
Біжиш. В вухах лунає пісенька ритмічна.
Це, навіть, впевненості рухам додає.
Хоч на обличчі зараз маска керамічна,
та в голові вже кілька думок постає.
І це різнить людину від істоти,
котра інстинктами й потребами живе.
Бо ми знаходимо сенс у будь-якій роботі,
кожна з думок до висновку веде.
Твій біг, твій ритм, твій темп –
він іноді заглушує страждання,
хоч інший час і в моді зараз реп.
Іноді біг підсилює бажання.
Іноді біг вбиває зерно злості.
А ще, він освіжає тіло й дух.
І хоч думки бувають часті гості,
деякі з них підтримують наш рух.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751653
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2017
Сумувати немає причини,
Всі причини з орбіти зійшли.
З неба котяться теплі краплини,
Забиваються мрії у сни.
Сумувати немає причини,
День дарує надії міцні
І немає на світі людини,
Щоб не стукало серце на дні.
Сумувати немає причини,
Поки сльози не вийшли з очей,
Поки всміхнене личко дитини,
Доти замкнена підлість ночей.
Сумувати немає причини,
Нехай думка ясна ожива.
Хай ніколи не буде причини,
Аби в серце весна не прийшла!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751566
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.09.2017
Ну ось і все! Останні дні літа окутують нас павутиною теплоти, затишку і гарних спогадів. А далі тільки те, що очікує нас завжди, але ніколи не повторюється. Ви знаєте, хочеться кричати, наздоганяти шалених мух, пробивати товсті шари повітря різкими рухами і думати про щось нереальне. Добре що фантазіям і мріям неписані межі.
Хто ти, людино? Істота дивна і повна незбагненного. Чого тобі не вистачає, коли навколо тебе стільки прекрасного? Та найпрекрасніша в світі – ти, людино! Розфарбовуєш своє життя так, як хочеш, а потім скаржишся на круті повороти долі. Людино, ти ніби не знаєш, що не існує нічого даремного і нікчемного, безкоштовного і майбутнього! То все витвори твоєї спотвореної соціальним досвідом уяви. Звичайне життя – найдорожче. Платити потрібно в силу своїх можливостей і не брати нічого від життя в борг. Бо потім часто не помічаємо як котиться на нас з високої гори пеня, розміри котрої збільшуються з кожним полегшеним видихом змучених легеневих мішків.
Сльози течуть по гарячих щоках і змивають сліди вчорашніх років, змивають останній щирий поцілунок рідної людини. Ніхто не знає скільки коштуватиме нове життя…
Останні дні літа, та добре, що не твого, людино! Старий кінець веде до нового початку, до наступного, ще не пройденого рівня життєвої гри.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751565
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2017
Почула пісню Сергія Підкаури «Завари мені чаю, мала» і подумала, а чого б це і справді не заварити чашечку чаю, тільки собі. Звичайна справа для студента – заварювати і пити, а точніше їсти чай. Чай – неймовірний напій, на будь-який смак і вигляд. Навіть найвибагливіші можуть знайти собі той, свій, неповторний аромоксамит, а ще плюс до того пригадати пару рекламних роликів про чай, які запам’ятались, і звичайно, подумати про щось приємне. Я люблю чай, але окрім того – ще й кавоманка заядла. Мені іноді здається, що наш організм наполовину складається з чудодійної рідини, яка дає сили прокидатися зранку, невтомно працювати і отримувати денну порцію рідкого харчу, якого вимагає біологічний устрій нашого організму. Люблю пити чай з друзями, але іноді й сама з собою не проти. Особливо подобається пити його вночі, на теплій кухні і разом з тим слухати улюблену музичну композицію – найбільше задоволення.
Всі дишуть спокійним глибоким сном, а ти сидиш сам на сам з чашкою ароматичного кип’ятку і кайфуєш. Розумієш, що в цей нічний час твориться щось неймовірне, неповторне і майже невловиме, миттєве, і ти можеш торкнутись чогось такого лише своїми думками і найпотаємнішими мріями, а ще до того ж чітко усвідомлюєш, що так як ти відчуваєш цей світ, його ніхто не відчуває. Все неповторне, не тільки живі істотки, а кожен подих, кожен доторк, кожна найменша думка, яка невчасно потривожила мозок. І тоді ненароком задумуєшся, а скільки їх таких ще буде, а скільки їх таких ще має бути, а чи керуємо ми ними, бодай на крихточку? Риторичне запитання, відповідь на яке ми знаємо і не знаємо водночас. Все від чогось залежить. Ми самі – миттєвості, спалахи першого чи останнього сходу-заходу сонця. Мабуть, керувати чимось, просто, не в наших силах, в силу того, що не можемо передбачити нічого. До життя треба ставитись по-філософськи, не намагатись контролювати щось і тільки тоді усе буде під контролем. Якщо говорити банальною, всім відомою, затертою фразою, що «ми елементи світового механізму», тому, випавши з його складу, точно нічого не змінимо. Кожен живе так, як може, а може так, як виходить.
Останнім часом слухаю Adele, дуже подобається. Як це гарно, коли так щось подобається і аж «мурашками» вкривається все тіло, мабуть, в цей час живе наша душа, гарно і світло їй. Але хочеться не відчувати її часом. Є такі періоди в житті, про які не слід говорити, аби вони закінчились там, ще на початковому етапі свого виникнення.
Під чай може накрити хвилями будь-якого змісту. Головне, аби такі хвилі спогадів не виявились мокрою рядниною. Спогади як слова, можуть підбадьорити, дати моральну підтримку, а можуть – розчавити, як останнього колорацького жука.
Іноді п’єш чай і чогось очі починають сльозитись, в носі легко поколює голочками, ніби нюхаєш газировку, то, мабуть, неправильно випитий напій ображається за випущену негативну емоцію. Не потрібно випускати емоції негарними, просто перетворювати їх на позитивні і наповнювати ними своє життя.
Точно знаю, все починається з малесеньких, але гарних починань. Починайте день з чашечки смачного чаю, і не забувайте мріяти під чай!
Автор: Катря Слон
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751563
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 21.09.2017
Я так закохана у тебе,
не проживу без тебе й дня.
Ти серце полонив! О, небо,
навіки в тобі, я твоя!
Пізнати хочу прояви шалені
яскравих буднів й тисячі ночей;
нехай махають ластами тюлені;
щасливі не змикають хай очей.
Дай сили, я літатиму ночами!
Я заглядатиму в куточки твого чуда,
і хто захоче, хай літає разом з нами.
Закохана у тебе завжди буду!
Твоя зима, весна, і літо, й осінь –
без них пусті всі книги і листи.
Гарні господарі запросять гарних гостей.
Хай досягнуть цілеспрямовані мети!
Відчути смак холодних й теплих ранків,
Вдихнути пахощі духмяного життя,
щоб залишити в серці світлу згадку,
і щоб пронести, крізь роки, у майбуття.
Та кожен з нас по-своєму кохає,
По-своєму панує в світі вік.
І чим закінчиться усе ніхто не знає,
та я закохана безмежно у цей світ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751345
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2017
Лягаю спати й дивна річ –
а спати зовсім неохота.
Хоча надворі тиха ніч
і спить сусідка вже напроти.
Зараз поп’ю гарячий чай,
гляну на зорі із балкону,
помрію в цей вечірній рай
і спатоньки, як всі, полину.
Хоча, я спати не піду.
Я краще книжку почитаю,
а, може, віршик напишу.
На що вже сили вистачає.
Але ці миті всі мої!
В такі часи я егоїстка!
Навколо ж просто «сплять» усі,
а я не просто «фантазистка».
Ще… дуже дивний екземпляр.
Я за хвоста давно зловила
ту неймовірну птицю-жар,
що стільки шуму наробила.
Така щаслива як ніколи
в такі хвилини. І сама,
я відчуваю звуки дзвонів,
як очищається душа.
У такі миті точно знаю,
даремно зараз не живу.
Хоч від утоми не вмираю,
тепер вже йду, іду посплю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751344
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2017
Я поринаю і тону в безмежжі твого неба.
Воно блакиттю обливає всю до п’ят.
Я взута в щастя блискавичні кеди.
Навколо мене – хороводи зоренят.
Веди мене, мій шляху, як пророцтво!
Веди мене крізь бурі і дощі!
Відірвана від дому, як в отроцтві,
але не в тому його суть, на видноті
тепер усе моє багатство,
моє безформенне і шаленіюче єство.
Йому не притаманне святотатство,
воно в полоні істинних промов.
Я поринаю і тону, розчеплююсь на грами,
а потім на молекули, на атоми, іони.
У кожного із нас є свої справи,
та всі до спільного ми зводимо поволі.
Тримай мене, держи, доки вагома!
Тримай торканням своїх ніжних губ!
Немає більше щастя – як душа здорова,
Коли ми ціле і стійке удвох, мов дуб.
Не відпускай, тримай мене сильніше,
ти пригортай мене до серця, обіймай!
Бо я люблю тебе з усіх-усюд найбільше,
бо я кохана з всіх найбільше, так і знай!
Я найсильніша й найгарніша,бо ти поряд,
і щоб не сталось, точно буде все гаразд.
В мене – весна, нехай зима надворі.
Твоїм коханням я зігріта у цей час!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751343
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2017
Дививсь на мене ніжними очима,
Не говорив, мовчав і ледве дихав.
Тебе не бачила тоді я за дверима,
А ти стояв і все мене не кликав.
Я втомлена лягла на покривало,
Закрила очі й глибоко вдихнула.
Думок своїх докупи, ні, не склала,
Та раптом я відчула, я тебе відчула!
Та за дверима вже нікого не було.
Твій аромат я в думці відтворила,
А в голові від болю в серці загуло,
Бо своє серце я до твого вже привчила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2017
Весна. Травневий чути подих.
А з ним шумить і літо в голові.
Як гарно сонце зранку сходить!
Які ж ці ранки цінні й дорогі!
Так ніжно-ніжно рожевіє все навколо;
і я в рожевім просторі горю;
похмурі лиця звеселяють поволі;
від того з усмішкою на устах бреду.
Бреду, іду, гуляю і танцюю;
збираю щастя, роздаю сумним.
Солодко сплю, живу, гарцюю;
життя моє стає конем міцним.
Я хочу бути сонцем для людини,
для однієї з-поміж інших лиць,
і я ловитиму всі миті, крапелини,
щоб жодна з них не впала долі ниць.
Хоч не триватиме весна прекрасна вічно,
і будуть паузи безумства й сум’яття;
я буду тій весні завжди зустрічна,
бо в тій весні – усе моє життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751244
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.09.2017
Болить голова і втома валить з ніг,
Немає сил, щоб випустити фразу з вуст.
А він прийшов, ступив на мій поріг.
На ліжку недочитаний валявся Пруст.
На стільчику - улюблений махровий світер,
В кімнаті творчий безлад - так класично.
У ній давно живе шалений дикий вітер
Не думаю, що все банально, просто дуже звично.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751243
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.09.2017