| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
Мене не люблять батьки моїх друзів,
Я для їхніх дітей поганий приклад.
Я сижу самотній десь там на смузі,
Це не єдиний в житті тут випад.
Я ж ходжу сумний, суїцидно думаю.
Лінивий, дітей поганого вчу, дурний.
Неправильно харчуюсь, не вчусь, науку не хрумаю.
Егоїст, ні про кого не думаю, гурний.
Ну чому криво дивитесь на мене, чим я вам не такий?
Я розумію ростите правильно сина чи дочку.
А я їх нічого не навчу, бо занадто простий.
Ну і ще дивний… Ставлю три точки.
За весь час я не пробив життєвих дверей
І я знаю що сонце за небокрай пірне.
Але не знаю чого друзі із всіх ідеальних людей,
Вибирають не їх… А саме – мене.
А може я не такий поганий мабуть?
Напевно думати вже пізно, мене краще забудь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751151
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.09.2017
На вікні стоїть самотній кактус.
Ти змінишся по чийомусь проханню?
Не змінишся! Зміниться статус.
Ця річ називається прохідною гранню.
Ти думав, чого не станеш іншим?
Я знаю. Можу написати цілий мотив.
Не світ тепер став гіршим.
Гіршим… Став ти!
І це приходить з часом повір.
Спочатку добро, а потім запал зник.
Скоро твої руки вже в крові.
Ти бачиш брехню, ну ти вже притих.
Ти зміг зробити все можливе,
Щоб твій розум і совість пропав.
Ти тепер не туз, а шістка важлива.
Яку раніше ти в рукаві тримав.
І ти до сих пір думаєш, що все добре.
Но ти добутий з лишайників. Ти лакмус.
Подумай ще раз. Людина? Кобра!
Бо на вікні стоїть саме самотній кактус.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751145
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.09.2017
[b]Надворі дощ, соплі та слякоть.
Я не міг уявити, яким в майбутньому стану.
Зовні я грубий, но всередині м’якоть.
Хто би подумав, що до неї пристану?
Мій світ зник ще в дитинстві.
І тепер ми повинні приймати все як є.
І яке би не було бідне мамине материнство,
Вона з сльозами дивиться на лице моє.
Сьогодні гроза і завтра вона буде,
І люди прикулись всі по домам.
Пройде пару днів, її ми забудемо.
І знову всі з нор... І знов по сто грам.
І знову на Місяці дощик піде,
Коли бідні студенти стоятимуть просто.
В них немає грошей і живуть вони ніде.
Олігарх живе сам і сотні хат у нього по росту.
Я хотів би піти звідси кудись.
Но кругом білий штучний туман.
І ми пси на прив’язі. Не стій ти, борись!
А хто побореться, бідний чи наркоман?
Боротимусь я, і без допомоги,
Піду і скажу всім «серам» багатим.
Шановні, ви теж люди, не боги!
Но кінець очевидний. Я сяду за грати.
Скажіть чому так неправильно все?
І чому моя мама так часто тут плаче?
Я не проживу довго, як Дюрасел.
Мені тут не раді, і завтрашнього дня я не бачу.
Надворі йде дощ, соплі та слякоть,
Но дощ змиває бруд і сміття.
Я грубий кругом, я вичавив м’якоть.
Мене ніхто не згадає, пішов в забуття.
І згадав я усе, усе що забув.
Згадав які в неї красиві ті очі.
І я тут ніхто… І ніде я не був…
Забув я усе… І дні ті і ночі. [/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751140
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.09.2017