| Сторінки (1/18): | « | 1 | » |
Щасливі - не пишуть вірші,
І взагалі, про що я?
Між нами немає гірших,
І місту не треба героя.
Щасливі сидять і п'ють каву,
Не пишуть, про те й про інше,
І долю обходять лукаву
Й не думають, що стане щось гірше.
Насправді - живуть у гармонії,
І створюють дивні рими
Та все ж, ми підступні "Щасливі Типи"
Що, ламають кордони, й стереотипи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747763
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.08.2017
Заводи..
викиди шкідливі отруюють повітря весь час,
Одне і те ж..
Ми схожі на згусток безбарвних мас,
І цьому неподобству й надалі немає меж.
Змінювати все, уже давно пора,
Від влади перших кроків марно чекати,
Батьки хочуть, щоб здоровою зростала дітвора
Треба діяти. Не можна із цим зволікати.
Політика. В першу чергу до неї декілька питань
Бо саме від неї усе залежить,
Та там і близько немає за людей хвилювань
Їм байдуже, й якщо у тебе нежить.
"- Неважливо : заводи, дими - все в порядку"
Така відповідь вас влаштує?
Вона лиш створює певну загадку,
Та життя наше також чогось вартує.
Викиди шкідливі в повітрі - весь час,
Ми - ніхто.
Невпливовий згусток безбарвних мас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747762
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 25.08.2017
Там де вітер розчісує коси
Й забавляє тим самим німф,
По світу тиняється дух безголосий
Над головою у нього - німб.
Місця собі не знаходить,
Ходить туди-сюди
Тисячі років бродить
Подейкують, що вісник біди.
Ще за князя Артура, і його вірних слуг,
Слави зажив такої
Хоч важко трудився у кузні, не покладаючи рук
Був постачальником зброї.
Кував він, та все даремно,
Ніхто не цінував трудів
Коли він ішов,
Таємно, кожен про своє гудів.
І дух далі втрачав рівновагу,
Розкидував речі панічно
Бо ж ніхто не любив бідолагу,
І такі йому муки - на вічно.
Ця історія нам відома,
І пройшло вже часу немало
Тіло "спить", а душа - не вдома.
Бо ж закляття на ньому стояло.
І щодня, аж до пізньої ночі
Він тиняється, й слухає німф
В них ласкаві і лагідні очі,
А у нього - яскравий німб..
І він ходить туди-сюди,
Тихий вісник страшної біди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747637
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 24.08.2017
Пора вже залишити звичку - ходити по лезу ножа,
Відкинувши правду світу - для тебе ж вона чужа.
Пора забувати невдачі, що тягнуться наче клубок,
Й творити своє майбутнє - затишний, маленький куток.
Пора все почати з початку - й хіба не настав кінець?
Цікаво, що буде далі, не зійде усе на нівець?
Пора довіряти людям, які, як і ти - не вічні
Не знаєм, що буде завтра;
ці звуки такі симфонічні!
Пора вже залишити звичку - ходити по лезу ножа,
Відкинувши правду світу - для тебе ж вона чужа!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747607
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.08.2017
Сонце повільно опускалося, наче вказувало нам на те, що от-от все зміниться, усе стане зовсім іншим, таємничим, нерозгаданим; світ поволі вкривала суцільна темрява, яку зможе розвіяти - світло вуличних ліхтарів, що накопичило багато-багато енергії від свого "побратима" впродовж напруженого дня. Люди лінивою, повільною ходою бродили по вулицях, веселим сміхом ігнорували прохання сонця вуличні музиканти, що створювали приємну атмосферу для слухачів, даючи їм змогу нарешті порелаксувати. Душевний спокій пробирав стіни будинків, які вже звикли до навислої чорною хмарою темної аури, яку залишали після себе мешканці. Із фонтану, що у самому центрі вулиці, так званої "Сотки" яскравими краплями розливалась вода, й лагідно обприскувала перехожих. Затишно. Десь неподалік звучать голоси, відлуння яких то посилюються, то обриваються, складається враження наче воно грає з нами у гру, вводячи в оману. Весело моргають магазинні вітрини, по дорогах із гучністю мчать швидкі автомобілі, водії яких бояться, що будь-якої миті можуть запізнитись, й натискають сильніше на газ. Де-не-де зустрічаються бродячі собаки, яких або викинули, або ж вони самі втекли, наче вирішили прогулятися нічними вулицями, ніхто цього уточнити не може, одні вони знають, що саме їх сюди привело. Це ж бо - Франківськ! Чарівне і водночас загадкове місто, про яке так і кортить дізнатися побільше..
День давно дійшов до фінішу, передавши естафету - ночі, яка надала інших віддтінків, й загалом іншого життя замріяним шибкам вікон, які знетерпінням чекали цієї благословенної миті. Чутно звуки гітари. Зовсім скоро золоті промінці зможуть прогнати цю темінь, а поки...місту залишається насолоджуватися цими моментами, та приємною, теплою атмосферою, яку створило світло вуличних ліхтарів, що накопичило енергію від свого "побратима" - Сонця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747397
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2017
В тиші глухе безголосся
Що ранить немов мечем,
Люблю в тобі Все, й волосся;
У грудях пекельний щем...
Зніми з мене ці свої чари,
Або не являйся у сні,
Вже вкотре я га́шу пожари,
Що палиш так ревно в мені
За що я люблю? Не знаю..
І відповідь важко знайти
Та все ж цей зв'язок відчуваю,
Мене приручила - Ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747396
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2017
Дим сигарет.
Попіл струшується досить вміло,
Напевно курити його покликання
І від цієї дози нічого.
Тіло зовсім не мліло
просто перехопило дихання..
І навіть віскі не матиме шансу
Позбавити його тіла балансу,
Та все це згодом,
а поки він п'є його з льодом.
Навіть щетина видаватиме життя холостяцьке,
Та на нього це не подіє. Все буде як і завжди
І навіть цей самий "снігопад посеред літа" зненацька,
Не передчує біди.
Він просто звик курити з ранку, і час його це є - 5:30
Гарячу каву в філіжанку - як і годиться,
З побажаннями перехожим : "Доброго ранку!".
Курити - його покликання, писати - це сенс існування,
Ці речі для нього, як дихання - легке, із грайливими нотками кохання..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747170
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2017
Відчуваю в собі пустоту,
Й зовсім скоро покину орбіту
Щоб знайти у цім Всесвіті - "саме ту"
Таку ніжну й таку невідкриту.
Між галактик й далеких зірок,
Доля кине пил часу у очі,
Щоб зумів я зробити хоч крок
До принцеси - володарки ночі,
Що грайливо голубить планети,
Наче матір голубить маля
І у пам'яті дивомоменти
Швидко мчуть.
Поглядаю здаля.
У просторах де чорні діри
Я шукаю свій сенс існування,
Нетерплячий такий, й без міри
Сам згораю від свого кохання.
Ти невинна, це я - дивак,
Оглядаю вже вкотре планети
Бо без Тебе мені - ніяк.
Я ж потрапив у твої тенети..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2017
Не побачу як сходить сонце,
Не відчую під ногами роси,
Не побачу усе це в віконце
Й не почую чужі голоси,
І чому все це сталось зі мною?
Може маю якогось гріха?
Так хотілося бути з тобою,
Та змінила все доля лиха
І навіщо ти так? Не віриться..
Що матуся могла так вчинити
Не цікаво тобі про що мріється
цій дитині, що хотіла жити?
Я б зростала тобі на радість,
І навчалася з іншими в школі,
Ну, а потім, коли б прийшла старість
була б поряд...
Та цього вже не буде ніколи.
А на кого я була б схожа?
На татка чи може на тебе?
Матусю, хіба так можна
Відправляти ось так на небо?!
І невже ти про це не жалієш?
Не жалієш, що вбила дитятко?
Ти ж любити надіюсь вмієш?
Я з тобою. Твоє янголятко.
Буду поряд, і мабуть колись
Шанс зустрітись у нас все ж бу́де
Ну, а поки живеш - молись,
І стерпи ці слова, що тобі скажуть люди.
Ну, а я не побачу квіти,
Не відчую цей шелест трав
Не буду із Тобою радіти
Ти ж зробила усе,
щоб цей день не настав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747033
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 21.08.2017
усі ми звикли помилятись,
життя на жаль, не має рамок.
тож краще йти, і не здаватись
поміж людей : мовчливих й хамок
закресливши усі кордони
великим маркером з кишені,
усі долають перепони
набравши грошей повні жмені.
когось закинуло у гущі,
щоб заробити копійчину
на все, що треба, й хліб насущний
собі, і на малу дитину.
комусь все з легкістю дається,
буває навіть, що за дарма,
а ти береш усе до серця
опісля ходиш, як примара.
усе навкруг таке барвисте,
і всі ми звикли помилятись,
достатньо глянуть в небо чисте,
щоб більш ніколи не здаватись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747032
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 21.08.2017
Знову паде дощ. Нічого особливого, але це їй подобається, її це чарує й одночасно доводить до божевілля. Це мабуть тому, що вона не така як всі : загадкова, мрійлива, тендітна та граційна - наче квітка, що ось-ось розквітне, й здивує усіх своїми яскравими барвами. Квартирна самотність їй до душі, але краще коли за вікном кружляє свій грайливий танець єдиний вірний друг - дощ. Вона наче знає його мову - мову Небесних сліз; Коли крапельки стікають по шибці утворюючи переплетіння, погляд наче завмирає, серце забивається швидше й швидше й душі хочеться співати, але зупиняє одне...думка сусідів, які є досить непривітними людьми (напевно це через похилий вік). На дворі +15°, в кімнаті +21° - все в нормі, на додачу лиш комфорт та затишок...
Саме усе це надає їй такого дивного і водночас милого вигляду, й цим самим створює враження, що вона - Донька дощу (маленьке створіння, яке якнайшвидше бажає усе дослідити, побачити і відчути). Навіть її очі - маленькі океани, (океани вода яких розбивається об каміння й перетворюється на морську піну - м'яку і чисту) - це наче підказка для інших, адже вони сіро-голубі й у них стільки гармонії й тепла, що слів забракне, щоб описати дивовижне видовище, одразу ж й складається думка, що вона - справжній витвір природи, й сам колір її очей - це і є краплини дощу, що ніколи не піддадуться переплетінню, й спостерігатимуть за своїми побратимами - небесними сльозинками із землі, з будинку, в якому проживає дівчина.
І все ж, понад усе їй подобається дощ. Лагідний, теплий, осінній дощ..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746920
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2017
У наш час мало таких людей, які б сказали : "- Ось тобі моя рука - будь моїм другом", мало таких, які б пітримали у важку хвилину, мало таких, які б розділили з тобою горе і дали корисну настанову, котра б в свою чергу змінили певні погляди на життя, точку зору, й загалом - твоє мислення, а натомість надала б нових, яскравих барв у твою сіру й буденну реальність. У наш час про такі речі люди майже не знають, (це відомо мабуть, тільки старшому поколінню, яке виросло саме на такому гаслі), людям такі речі не цікаві, а от інтернет, різні соціальні мережі : ВКонтакті, Однокласникий, Фейсбук, Друзі - навпаки привертають увагу, тим самим все більше і більше затягують їх у цю велику, запутану павутину, що душить наше внутрішнє "Я", не дає логічно мислити й нормально оцінювати свої можливості. Зомбі. Нас зі всіх боків оточують інтернет-зомбі, а колись це були прості, життєрадісні люди, люди, які з розвитком технологій змогли живцем поховати свої таланти, надії та мрії, й замінити їх на віртуальне онлайн-спілкування. Тепер їм до цього немає діла, усі ці дитячі плани, що мали б здійснитись, тепер уже надійно зачинені на іржавий замок у найпотаємнішій та найтемнішій "шухляді підсвідомості".
У часи коли усе це було відсутнє, наші батьки чи бабусі з дідусями проводили свій вільний час надворі, а не у чотирьох стінах, там знаходили нових людей, нове спілкування, у ньому вони могли пізнавати саму людину, й сказавши ці слова, що уже були сказані раніше, знаходили вірних друзів, з якими могли обмінюватися касетами чи платівками, улюбленими журналами чи книгами, або ж навіть враженнями про мультфільм, чи виставу яку вони могли побачити у театрі (хоч це і було дороге задоволення, батьки все ж робили виключення й дозволяли діткам піти у театр). Тоді усе було простішим, а спілкування невимушеним. Такі моменти варті особливої уваги, а друзі, що з'являються у нашому житті під цим гаслом - особливої поваги, бо ж усе змінюється, одні йдуть з твого життя, інші приходять, але випробувані часом друзі, справжні друзі, залишаються з тобою до кінця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746919
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2017
ХХІ століття ламає усі стереотипи, виходить за межі дозволеного й цим самим сіє поміж гуртів людей "Хворобу" під назвою - Деградація, яка з кожним днем, годиною, хвилиною, секундою все сильніше й сильніше прогресує. "Хвороба" вражає не тільки саму людину, чи її рідних, а й навколишнє середовище. Модний "топовий" одяг, який ледь прикриває нижню частину тіла, релігія, яку заперечують, й використовують в своїх цілях : фото з іконами, хрестами, трансляції з храму служіння - церкви.. - усе це ЇЇ симптоми, але це ще не все, багато чудернацьких речей іще не проявились.
На що ми стали схожі? Невже ми справді "люди"? А якщо ні, тоді хто Ми? - поняття "людини" тут недоречне, адже ми ними не є, Ми - ловці "трендів", які ніяк не можуть задовольнити своє внутрішнє та й зовнішнє "Я". Ай справді, на сьогоднішній день усе це нікого не дивує, жодне із соціальних опитувань посеред вулиць не доведуть протилежного, й загалом нічого нового не відкриють, все ж таки це - ХХІ століття!
Століття - що робить нашу державу нещасною; Століття - що промиває людям мізки, й "втирає" у їхню підсвідомість "нові ідеї"...
Говорячи відкрито - проблема суспільства не зрушить з місця, з цієї мертвої точки, яку самі Ми створили. "Хвороба" існуватиме допоки Ми не захочемо винайти антидот, щоб припинити її розповсюдження..
Людство збідніло духовно
Поширились Деградація,
Народи поділяють на "класи" умовно,
Відчутна в суспільстві ця "псевдоруйнація"..
Соціальні мережі, онлайн газети
Усі між собою звели глухі стіни
На кожному - маска. Німе спілкування.
Ефект пантоміми.
І порушити "ідилію" - неможливо
Усі ці критерії, їм це важливо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746774
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2017
Димними сумішами сповзає літо
Тихо впиваючись в мертві світанки,
Ми наче мухи летіли на світло
Щоби поглинути все до останку.
В двері шкряблися осінні кішки
Спокій ганяли як сіру мишу,
Ми хочемо літа! Потрібне літо!
Хоч трішки.
Краплі дощу знову зрушили тишу.
На підвіконні згасають проміння,
Їх не впіймати, вони вже холодні,
Їхнє тепло все ж відчуло каміння,
І ми - сьогодні.
Щиро раділи тим зайчикам сонячним,
Наче їх бачили вперше й востаннє
Нам було гаряче. Такі ми безпомічні
Діти Сонця! Маленькі і ранні.
З народження світ лиш зустрівши,
Золотом сипало, нас цілувало
тоді було літо. Тепер зрозумівши
Нам холодно стало.
Й хоч літо давно вже полинуло в даль,
Залишивши нам чорну кішку,
А з нею цей смуток, надії й печаль
Та ми все ж бажаємо літа трішки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746773
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.08.2017
Він полюбив мене - таку терпку, як вишню..
І згадується зустріч у саду,
Блакитнооку, тиху і...руду
Тепер лиш - "незнайому" і колишню
Покинув, не зронивши ані слова,
Залишив лиш одне - туге мовчання,
Не зрозумів.
Даремна ця промова.
Покинув спокій, й заразом - кохання.
І все б нічого, та мабуть дарма
Життя втрачати на "якусь" надію
Й чекати те, чого давно нема.
Цього, що сталось, я не розумію.
Лиш визнаю, ці почуття - були!
Але з роками, все ж таки минули
Та в серці їх таємно зберегли,
А у житті вдаємо, що забули..
Вони ж у душах наших, як вогонь,
Що спалює тонку, маленьку вишню,
І доля ще зведе колись, либонь..
Тебе й її, але уже - Колишню.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746608
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2017
Найчастіше друзями стають прості перехожі,
Що усе твоє минуле іде обертом,
І часто дні між собою не схожі,
Ти називаєш їх іменами.
Сьогоднішній день зветься - Робертом.
Потайки від всіх пишеш свою реальність,
Де настають смачні молочні світанки,
У них як завше відсутня брутальність,
Яку ти спиваєш усю до останку
Ласо ковтаючи, наче солодкі таблетки,
Що потім, із часом виконують певну роль,
Усе, що навколо продається й купується за монетки,
І у іграх із долею ти повний ноль.
Усе, що дороге припадає пилюкою часу,
Яку щодня потрібно витирати,
Бо ж інакше "ворог" піде у наступ,
Забудеш геть усе, й не зможеш більш згадати.
Тож у такі складні моменти,
Прості перехожі прийдуть на поміч,
Тому надважливими є елементи -
Як працювати разом. Пліч-о-пліч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746606
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2017
У переулках надвечір темно,
Й нестерпно віє холодом з Півдня,
Повертатись додому з дороги, як завжди приємно
Й приємно слухати надокучливі крики сусідського півня
Він наче повертає мене до реальності своїм криком
Звідти, де душа вже готова зустріти вічність
На перший погляд він дивний і трохи дикий,
Міняє плани. Втручається в меланхолічність.
Не бажає відпускати в далекі, втомлюючі мандрівки
І я п'янію відчувши цей подих осені - золотокосої
Хоч не пила давно. Не люблю, не вживаю горілки
Вона ж бо з присмаком сліз, мавки дзвінкоголосої,
Що у ночі викрадає хлопців карооких,
Зводить з розуму в пущах, що біля річки
Або в ланах пшеничних, широких
Де слабо лине запах порічки.
У темних переулках бродять загублені сни,
Господарі, яких не сплять, а просто тиняються
Вони як і я - чекають прихід весни
І спроба за спробою - себе віднайти намагаються.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746534
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 17.08.2017
У сутінках мертвих нічної імли,
Твоя поведінка мене чарувала
Давно перейшли неформально на "Ви"
У цій насолоді я мовчки пропала.
В густім-густім лісі, де дім серед трав,
Тремтіли коліна від страху,
Зі мною й за мене таки воював,
І кинув у клітку, як птаху.
Здалася в полоні, і сльози лила,
Кипіла моя кров у жилах,
Якби я тоді не з тобою була́
То зараз мабуть не тужила.
У місячнім сяйві, що падало ниць
Із гуркотом і здивуванням,
Багато накоїла різних дурниць,
Усе через тебе, і тво́є кохання.
З'явився тоді, як ніхто не чекав,
І доля теж кинула карту,
Мені шепотів, що так сильно кохав
Та все це було від азарту.
У сутінках мертвих нічної імли,
Гойдаються приспані біди
Давно перейшли неформально на "Ви"
Твоє від тебе - вже нікуди не піде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746533
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2017