MmOo

Сторінки (1/2):  « 1»

Душевна пустота

В  цьому  великому  світі,  де  людей  так  багато,  
Почуваєшся  так,  ніби  вимерли  всі,  
Бо  коли  ти  кричиш  і  про  поміч  благаєш,  
Коли  серце  розривається  від  болю  й  страждань,  
Ніхто  це  не  бачить,  це  усі  ігнорують,  
Нікому  не  треба  тебе  рятувати.
Всі  живуть  лиш  для  себе,
 й  намагаються  перевершити  всіх.
Ще  й  зверхньо  посміхаються  одне  одному  в  очі,
Ніби  друзі  вони.  
Не  правдиво,  повірте,  давно  вже  відомо,  
Якими  огидним  істотами  насправді  являєтесь  ви...  

Нажаль  не  модно  вже  бути  людьми,
Тому  через  власну  доброту  та  наївність,  
Ти  тихо  тонеш  у  чорній  безодні,
Наповненій  криком,стражданням  та  болем.  
Але  ти  все-таки  віриш,  
Що  знайдеться  ще  той,  хто  усе  це  помітить,  
Подасть  тобі  руку,  ти  виринеш  з  болю,  
Й  почнеш  знову  жити.
Але  згадуєш  де  ти,  і  тихо  зітхає...  

Наш  світ-це  не  казка  з  щасливим  кінцем,
Тому  коли  ти  вже  не  відчуваєш  жодних  емоцій,  
Коли  виплакав  усі  почуття,якими  був  повен  раніше...
Ти  просто  ниряєш  і  тонеш  ,у  власній,  холодній,  глухій  і  страшній  пустоті...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746436
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.08.2017


Душевна пустота

В  цьому  великому  світі,  де  людей  так  багато,  
Почуваєшся  так,  ніби  вимерли  всі,  
Бо  коли  ти  кричиш  і  про  поміч  благаєш,  
Коли  серце  розривається  від  болю  й  страждань,  
Ніхто  це  не  бачить,  це  усі  ігнорують,  
Нікому  не  треба  тебе  рятувати.
Всі  живуть  лиш  для  себе,
 й  намагаються  перевершити  всіх.
Ще  й  зверхньо  посміхаються  одне  одному  в  очі,
Ніби  друзі  вони.  
Не  правдиво,  повірте,  давно  вже  відомо,  
Якими  огидним  істотами  насправді  являєтесь  ви...  

Нажаль  не  модно  вже  бути  людьми,
Тому  через  власну  доброту  та  наївність,  
Ти  тихо  тонеш  у  чорній  безодні,
Наповненій  криком,стражданням  та  болем.  
Але  ти  все-таки  віриш,  
Що  знайдеться  ще  той,  хто  усе  це  помітить,  
Подасть  тобі  руку,  ти  виринеш  з  болю,  
Й  почнеш  знову  жити.
Але  згадуєш  де  ти,  і  тихо  зітхає...  

Наш  світ-це  не  казка  з  щасливим  кінцем,
Тому  коли  ти  вже  не  відчуваєш  жодних  емоцій,  
Коли  виплакав  усі  почуття,якими  був  повен  раніше...
Ти  просто  ниряєш  і  тонеш  ,у  власній,  холодній,  глухій  і  страшній  пустоті...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746435
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.08.2017