| Сторінки (1/13): | « | 1 | » |
Померти молодим чи жити вічно? Впиватись сонцем чи вмиватися в росі?
Якщо буття бездонне і циклічне,
Чи вступиш ти до Клубу Двадцять Сім?
Це просто й дуже складно — одномірно:
Поповниш ти легенд сумні ряди?
Чи здатні ми? Лиш спробуймо, повірмо,
Зробити все старе своїм новим.
Чи скаже хтось: яке ми покоління?
Лиш безнадійні чи парад зірок?
Будують п'єдестал чи то каміння
Летить у нас? Відгомін помилок.
Це наш квартирник чи безладний тусіч?
Це почуття? Підсилювач смаку?
Це доля або випадкова зустріч?
Чи біжимо назустріч кулаку?
Чи виб'ють дурість з нас одним ударом?
Цей світ фальшивих нот і п'яних рим
Дає нам вибір між репертуаром:
Вся вічність чи померти молодим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788983
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.04.2018
як мені позбутися від тебе?
ти мов вірус для моіх думок
ти гориш, палаєш поміж ребер
на мені повісили замок
важко я переживаю зими
і боюсь дожити до весни,
бо весною, кажуть, одержимі
бачать всі найяскравіші сни
раптом в сон прийдеш мій випадково?
бо тебе, побачивши у сні
в світлі ночі й барвах світанкових
більше не забути вже мені
я прокинусь - а це гірше горя,
ти не поруч, хоч й на цій землі.
а в мені таки достатньо моря
щоб втопити твої кораблі
я втоплю, та є одна проблема:
(ця любов - суцільний дискомфорт)
на заваді нам стоїть система -
судна не прийдуть в аеропорт
я здала всі свої таємниці,
та у шафі досі є скелет:
я малюю лиш твої зіниці
а виходить знов автопортрет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778310
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2018
Не пиши мені.
Не псуй новенький папір, збережи екологію,
Не ламай олівці, не потрібен твій чистий почерк.
Ти не моногамний — на жаль, не твоя біологія.
І де була я — постав лише жирний прочерк.
Не пиши мені зовсім.
Не шукай мудрих слів, не заманюй у свої сіті,
Не куплюсь я на це і мені не пасує аркан.
Я свободи боюсь, але твоя неволя у світі
Гірш великого рабства, й мені ти ні власник, ні пан.
Не пиши мені більше.
Не потрібні мені твої пікселі.
Монітори погасли, забули про власний устав.
Але я — не вони. Вони щиро тобі повірили.
Та кому я брешу? Ти ніколи мені не писав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761268
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2017
Не стукай, неначе гість, у прочинені двері,
Неначе тебе у рядках не пишу на папері.
Відвідувань час — тепер по двадцяті числа,
Реєстр порожній. (казали, система зависла).
І я не лежу, не сплю — я, скоріш, валяюсь.
Харчуюсь лише повітрям й гарячим чаєм.
І ти без ромашок, халата і апельсинів.
Палата десята. Два ліжка. Шпалери сині.
Мені не самотньо, нас п'ятеро — я і стіни.
Діагноз невірний й ніхто не шукає причини.
Безлюдна (не острів), на вулиці в мене без свята,
Стоїш лише ти і не просиш мене почекати.
Хвилина мовчання, і тане, вмирає надія.
-"Ти тут, моє горе?" -"Ну, може, води хоч налиєш?"
Ввімкнути б тривогу, тікати б з цієї палати —
"Ти тут, моє горе. Ти тут, ти прийшов добивати..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759223
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 07.11.2017
Я — вітер. Я холодними руками
Твоєї ласки трохи зачерпну.
Я за вікном співаю вечорами,
Ходжу під небом, мов іду по дну.
Я — вітер. Дім мій рідний — то вокзали —
Там на пероні, я твій вітер змін.
І що б вони про мене не казали,
Впаду росою до твоїх колін.
Я — вітер. Моя шовкова одежа,
Торкнеться — і закрутяться млини.
За мною ні душа, мабуть, не встежить.
Я тут. Я поруч. Руку простягни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759221
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2017
Зовсім недавно в неї на долоні з’явилася нова родимка. Прямісінько на мізинці.
То була одна із десятків пігментних плям, що сузір’ями вкривали її молочну шкіру – з ніг до голови. Вони ланцюжками тягнулися вгору по руках, закінчувалися десь на лопатках і продовжувалися вниз по ногах аж до самісіньких п’яток. Вони були різного розміру і з’являлись на її тілі в різний час. Вона їх не рахувала, адже збилась вже давно, а починати заново – надто пізно. Іноді, страждаючи безсонням, вона торкалась кожної родимки, шукаючи в них якийсь непідробний сенс, якесь призначення. Деколи міркувала про те, чи знайдеться у цілому Всесвіті людина, котра б з’єднала всі ті трикляті родимки лініями. Цікаво, скільки ліній, фігур і перехресть вийде? Скільки сузір’їв і туманностей?
Вона була зоряним небом на негативній плівці. Нещадно поплямована.
Поплямована – це слово ідеально описувало те, що Соня відчувала кожного разу, коли залишалася наодинці зі своїми роздумами. Одного разу, їй доводилось чути таку дивну теорію, що справжнє щире почуття нагадує родимку: несправжні емоції – неначе плями від фарби, які легко змиваються під краном, а от істинні – вони наче родимки, вони на все життя. Можливо, звідси випливає пояснення, чому вона вкрита пігментними плямами? Напевно, це не збільшення меланоцитів, а її почуття? Якби це дивно не звучало, але зраджені почуття іноді можуть вбивати так само, як і родимки, що перетворилися в меланоми.
Соня не знала, коли саме її життя перетворилося в прохідний двір для десятків інших людей. Двері були відчинені навстіж, і часто подорожні недбало ставилися до її необачної гостинності. Коли вони вирішували покинути її, то забирали з собою все. Соні залишалось тільки замітати сліди і будувати все заново. Так траплялось доволі часто – її міняли на шумні веселі компанії, на когось цікавішого чи просто знаходили собі нові захоплення. Їй жодного разу не вдалося відпустити біль, що горнувся до її серця, як котеня до теплої батареї. Мабуть, його було настільки багато, що він проривався назовні через кожну нову пляму.
Від цяточки до цяточки – від старої ери до нової. Щось змушувало її не прогинатися під стандарти суспільної «нормальності». Соня вміла закохуватися навіть в недоліки, не отримуючи відповіді на свої рандомні почуття. Потім вона настільки сильно бажала щастя тим недолікам, що вони дійсно таки знаходили те своє щастя, в якому її не було. Тоді Соня щиро раділа, наче мале наївне дитя. І в такі моменти закони всесвітньої логіки вибивали «ERROR 404» і перезавантажували систему.
Згодом всі ті, кого вона вважала найдорожчими захворіли «хронічною нестачею часу» або іншими людьми. Тому на запитання: «Чому ніхто нікуди не кличе?» відповідала банальним «нема бажання». Якби ж хтось тільки запитав чому так! Відповідь очевидна – ніхто не кличе, всі надто зайняті, всі надто, надто, надто… Вона для всіх своєрідне «надто». Надто поплямована.
— Отак воно. – Соня гірко зітхнула. – Грьобані родимки. Скоро буду схожа на далматинця.
Навпроти сидів зовсім незнайомий хлопець, який нервово покручував в руці сигарету. Соня тільки краєм вуха чула, що його звали Марком, коли він з рештою хлопців шукали фольгу на кухні і зникли на задньому дворі. Друга банка пива була, скоріш за все, явно лишньою, але Соня більше не турбувалась з цього приводу. Її гризла ця безглузда теорія про родимки, а Марк невчасно потрапив під гарячу руку, коли слова самі складались в репліки.
— Розслабся, – з посмішкою в голосі відповів він. – То хіба не меланін в шкірі чи ще якась фігня? Ти робиш з мухи слона: все просто в рази простіше.
— Тоді поясни.
— Припустимо, що родимки мають значення. – хлопець зробив багатозначну паузу, продумуючи свій наступний хід, – Тоді кожна пляма – то реакція на якусь людину.
— Ну і? – з викликом запитала Соня, незадоволено хмурячись.
— Тоді, чувак, в тебе просто алергія на людей! – Марк переможно плеснув в долоні, остаточно збиваючи з пантелику.
— Слухай, ти досі ще трохи вгашений чи ти серйозно? – дівчина рефлекторно торкнулася своєї родимки на мізинці, цікавістю розглядаючи співрозмовника.
Марк підсів до неї зовсім випадково, коли вона спостерігала за своєю подругою, що розчинилась в натовпі. В нього були блакитні, немов застелені сірою димкою, очі і по-зрадливому мила ямочка на щоці. Він відносився до тих людей, яких Соня називала «елітою», які ходили зграйками і збиралися кожних вихідних, щоб вщерть заповнити Інстаграм новими селфі. Соня була впевнена, що завтра він навіть не згадає, як вона виглядає, адже імені він не запитував, і взагалі – він досі поряд чисто по приколу. Такі Марки граються дівочими серцями і ніколи не настроєні серйозно. Вони стовідсотково створені бути «фатальними помилками» в чиємусь житті.
— Окей, зараз розжую. – його голос стає більш зосередженим. – Це ніби реакція на людей, котрі тебе зачіпають. Типу, любиш ти там когось, дружиш – і бац! – нова родимка. Це як ув’язнені на стінах дні видряпують і закреслюють, бачила колись в кіно? Так твій організм викреслює різних покидьків.
— Воу. Сильна заява. – Соня розсміялась, мабуть, вперше за вечір. – А як тобі таке: якщо зірки – це діри в підлозі раю, тоді родимки – то Дірки в моїй душевній організації?
— І багато в тебе тих дірок?
— Не знаю. Не рахувала. Не так то й легко на спині їх порахувати, наприклад. – Соня опустила погляд і знову наполегливо потерла пляму на мізинці.
— Вперше бачу родимку в когось на долоні. – Марк примружився, щоб сфокусувати погляд. – Може в тебе дійсно не параноя?
— Ти ж сам казав – алергія на людей. – вона закотила очі.
— А від мене теж буде родимка?
Дівчина різко підвела погляд, здивовано розкривши рота. Вона глибоко вдихнула, ловлячи себе на думці, що безсоромно розглядає його по-неправильному милі ямочки на щоках. Соня відчула, як легені раптово скрутило, наче від вакууму. Може він правий?
— А з якої радості вона має бути? – прошепотіла Соня.
— Ну, знаєш, – Марк прикрив очі, – я теж можу бути покидьком.
— Ти точно досі ще вгашений. – впевнено заявила Соня.
І десь в районі серця вона знала напевне – через декілька днів вона виявить нову, абсолютно неочікувану пігментну пляму. І тоді вона точно виявиться нещадно поплямована.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740111
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2017
Я, мабуть, лиш тепер розумію,
Те, яка я насправді людина
Я любити лиш повністю вмію,
І ніколи — наполовину.
І це зовсім не плюс, запевняю,
Це недолік, я знаю напевне,
Коли комусь себе довіряю,
І це завжди — даремно.
І у цьому моя є провина,
В серця вибір завжди випадковий.
Я збагнути, ймовірно, повинна.
Його вибір — завжди помилковий.
Я любила не тих, не для мене,
Я любила безжальних і грішних,
І за що? Запитання буденно.
І це завжди — так смішно.
Нам не вибрати своїх коханих,
Вибираються: врода і гроші.
Я любила завжди поганих.
І ніколи — хороших.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738200
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.06.2017
Розмочилися й стерлись паперові мости,
Віднесло течією дитяче творіння.
Мої мрії поспішно замітають хвости,
І тікають у безвість, за моїм велінням.
Метеорами дощ промочив мене вщент,
Він пробив до дірок, зрекошетив всю сутність.
Він прийшов, мов нещастя із давніх легенд,
Заявив псевдоправо на свою присутність.
Віднесло вже за обрій всі мої мости,
Залатала дірки, уже наче щаслива.
Метеорами дощ був тоді, але ти —
Ти далеко не дощ. Ти цілісінька злива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737500
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2017
Зів'яли твої айстри й погасли ліхтарі,
На нашій теплій вулиці аж злива ллється рясно.
Лишень кав'ярня наша стоїть ще на землі:
До березня відкрита — а далі вже не ясно.
А далі йде спокута й біт-бокс порожніх днів.
Черствий медовий кекс й порожня філіжанка.
Без тебе так погано, що й не знайдеться слів.
Буденність зажирає, немов кредит у банку.
Змертвілим почуттям не повернутись знову.
Ці солодощі, мабуть, солодшими не будуть.
Любов не воскресає, немов у "Грі" Джон Сноу.
Надіюсь, мої демони колись тебе забудуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2017
я сьогодні не сплю, приходи
тут безсоння й набридливий нежить
я не сплю, як то іншим належить
не будую вечірні мости
я сьогодні не сплю, приходи
цілий тиждень не можу заснути
сон та спокій мені не здобути
я рахую у шахах ходи
я сьогодні не сплю, приходи
поговоримо тихо з тобою
як у пісні: не спим і нас двоє
двоє душ і їх темні сліди
я сьогодні не сплю, приходи
немов злодій в прочинені двері
мов володар злочинних імперій
як не в снах, то хоч так
[u]приходи.[/u]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736812
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.06.2017
Я змиваю із себе день: він стікає гарячими зграйками
Поміж пальці піском, у холодну каналізацію,
Витікає з вчорашніх ран, вилітає дражливими чайками,
Вимирає в мені стародавніми цивілізаціями.
Струменить наче тепла злива, витирає старі синці,
Що давно заживають на моїх тонких зап`ястях.
Пам`ятаєш, то ти залишив їх на моїй руці,
Щоб я довго платила за своє секундне щастя.
Я змиваю цей день, хоч з-під крану холодна вода,
Хоч не змию його - він неначе кислотна пляма.
Чую завтра: шумить вже його загадкова хода.
Я [i]змиваю цей день[/i] силоміць, обома руками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736631
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.06.2017
Так знайомо. Симоненковий "[i]перехожий[/i]".
Незвичайно ритмічна хода.
Просто випадок. Ти до болю на когось схожий.
Ти тікаєш неначе вода.
І я знову змикаю повіки, минає багато літ.
Знову вулиця. Цей асфальт.
Знов назустріч ідеш. Ти лишаєш по собі слід.
На сторінках газетних шпальт.
Дай розплющити очі, зловити злощасний момент,
Зрозуміти куди я іду.
Я спіймаю цю мить, я розвію оману ущент,
Дай почути знайому ходу.
Ти ідеш. Перехожий. Завіяний листопад.
Обіцяю тобі, клянусь.
Коли поряд пройдеш, я з цікавості гляну назад,
Чи чекаєш, що я обернусь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736580
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2017
Вимкни мене, будь ласка. Тисни на off.
Хай гасне світло, горять діоди й мости.
Глуши чортів звук від наших пустих розмов.
Глуши мене всім чим можна, як хочеш ти.
Гаси мене, мов цигарку. Пали нутро.
І вилий мене до краплі, розбий після мене склянку.
Тягни за всі важелі. Витисни з мене добро,
Всі вечори одинокі, всі мої самотні світанки.
Зачини мене повністю, викинь ключ.
Спали мої вірші, прозу, мою ментальність.
Вимкни мене, якщо зможеш. Уласноруч.
"forever alone" не цитата, а моя реальність.
Ю. Типусяк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734666
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2017