Останні дні осінні
Не радують теплом.
Похмуре небо синє,
Немов покрилося сріблом.
Зима зробила спроби,
Чи ждуть її уже?
І кинула морози -
Чекає, вірить, жде.
Тихенько притаїлась,
Підкинула сніжок.
Та з осінню зустрілась-
В очах був холодок.
Нічого не сказала,
Свій погляд відвела.
Нахабство її знала,
Та стала все ж бліда.
Кипіло все від злості,
Як втамувать злобу?
Чому ж це крутять кості,
Невже престол гублю?
Зима тут посміхнулась:
Ну що, моя взяла?
До неї пригорнулась,
Ще спочивать пішла...
Осіннє ніжне сонце,
Пробилося крізь скло.
Раділо чомусь серце,
Чи цій зимі на зло?..
Гарний вірш п. Надійко!
Зима і осінь в протистоянні,ото ж і крутять кісточки....,воно б по снігу залюбки та вже на жаль не ті роки. Потішимось біля вікна,нехай порадує зима!