Згорнута спека в рулони соломи,
Вітер гарячий лежить на полях,
Серпень зігнувшись у образ підкови
Жне літні дні й залишає в снопах.
Там де війна не торкнулась вогнями
Стиглого жита, де колос вцілів,
Ще деркачі, щось співають ночами…
А в обгорілих степах смуток й біль.
Чорним колоссям, сирою землею,
Південь і схід зустрічають цей день,
Ніби, для мін і снарядів, на глею,
Хтось хрестом визначив нову мішень.
Це не окопи, траншеї і дзоти,
Вирито в спеку, у дощ, чи у сніг,
Це комусь захист, це там де трьохсотих,
Друг рятував і беріг, як лиш міг.
Це не залізо димить у канаві -
Танк, що для воїна був наче дім,
Це чиясь доля, в двохсотій оправі,
Це комусь звістка, про смерть, наче грім.
Знову почує село плач дитини,
Вкотре у місті коліном землі,
Люди торкнуться і стяг жовто-синій,
Згадкою буде загиблим в борні.
