Життя, неначе гойдалка в дворі,
То вверх, то вниз, і це все до пори.
Ми не завжди ступаєм обережно,
А іноді занадто легковажно.
Як легко йти по рівному шляху,
Не знаючи ніякого страху.
Здається, що ця молодість безмежна,
Та що казать: красива, дивовижна.
Не дивимось під ноги ми підчас,
Бо знаєм, що років незміряний запас...
Спекотний день тайком украде вечір,
І інші ляжуть вже думки на плечі.
Хода вже повільні́ша, не така.
Надія на покращення слабка.
Не раз уже про зиму ми згадаєм,
Хоч ці думки від себе все ж ховаєм...
Колись відкриєм вранці ми вікно.
А на землі вже біле полотно.
Це випав перший білий - білий сніг,
Зима залишила на скронях білий слід...
Чудова поезія!
Час беззупинний і ми в ньому....Зима,весна,літо й осінь...лишають нас.Та ми сприймаючи їх,все вплітаємо в життєвий шлях,що не проходить зовсім безслідно...Тому на косах часто білосніжно...