І кожен день пропустить серце кількасот ударів
При виді тебе, що пройдеш ти мимо.
Не вбереже себе, як після смерті скарбу:
Скарбу того, що ро́ки вже зветься милим.
Як лебідка втопиться у морі сліз холоднім,
І бульбашки піднімуться із дна стовпцем -
Попрощається наза́вжди із сімейним колом рідним.
Та познайомиться зі світу потойбічного царем.
Падіння з висоти уникнути не зможе зовсім,
Буде летіти кілометрами у небі вниз,
Та приземлиться у прірви біля краю плацом,
І хрусне щось в тоненькому тільці в раз котрий.
Відчути, що було в душі, не зможе скарб,
Що так його сама собі в душі назвала.
Як зникли враз зі світу сотні барв.
Рожевих кольорів вдосталь не дорахувала.
