Вона приходить.
Вривається в душу вітром, неждано, негадано.
Навкруги пахне мокрим листям, осінню, чарами.
Я вся обкладена книгами, втомлена, вкрадена,
не пам'ятаю ні хто я, ні де я за сімома туманами.
Вона дає мені в руки зброю і каже: "Якщо болітиме,
ти бери мене, прикладай теплі руки до ран своїх,
розкажи мною все, засади мною душу, як квітами,
щоб спинити тривогу, щоб не втратити зовсім радості."
Я дивлюся в її обличчя з бажанням, цікавістю,
як у прекрасне, що потребує від мене мужності.
Я обіймаю слово – зброю в руках своїх,
я обіймаю поезію – зброю супроти байдужості.
жовтень 2019р.