Весняні, прохолодні подихи… Все піднебесся в сірій пелені. Уже три дні Дмитро не бачить сонця, сум’яття на душі. І ось сьогодні, з самого ранку за вікном дріботів міленький дощ. Може сказав би дощик, але ж так набрид, надто зачастив. Так дуже хочеться присісти в крісло під старою грушею і просто посидіти, відволіктися від сумних думок. Воно би так, але щодня лунають сирени, лякають. Невже не зупиниться ця російська звіряча орда? Ось і сьогодні вночі гуділо і свистіло. То добре, що недалеко від Києва є ППО, спокійніше на душі. Але ж десь знову люди страждають, від руйнувань, страху, від безпорадності.
Війна…чи він думав, що колись її побачить на власні очі? Ні, не думав, бо ж народився в сорок шостому році. О,скільки мати розповідала про війну, як всі тікали, хто куди. Щоб тільки в Германію не погнали.То добре, що іще була біля матері, ніби під захистом,часто ховалася в підвалі, вдалося вижити. А після закінчення війни її взяли працювати в бригаду по встановленню мостів.
Ох- ох життя – підстерігали думки. Воно в такі роки, коли вже за плечима за сімдесят літ, хочеться, геть з головою накритися пледом і просто відпочити. Побути на самоті, можливо щось і згадати, але хочеться пригадати щось краще, таке, щоб на душі полегшало. Щодня новини з фронту не на втіху. Та в душі іскра надії не вгасає - нам мають допомогти інші країни. Ой біда,знайшовся якийсь бовдур, гаркнув, як звір, що немає такої нації, як українці? То, що маразм? Чи можливо шизофренія? Але ж він там не один, у томі Кремлі?!
Росія…. скільки пам’ятає і побував там, ще при союзі, думав, що навчаються люди жити по- справедливості. Більше працювати - більше мати. Але ж біда вся в тому, що є земні надра, можна й за їх рахунок жити й випивати. Щодо культури - куди їм до нас?! Вбрання, будівлі, навіть і хати. Он у нас який народ - трудівники і трудівниці. Що побудувати, то більше чоловіки, а жінки ж господині, тут ніхто нічого не заперечить. Народ гарячий до роботи, цього в нашої нації не забереш. Щоб хата й в хаті, як годиться все до діла. А господиня - то оберіг, продовження сім’ї , майстриня на всі руки і славнозвісна на весь світ кухарка.
Так, він із заможних, по селі люди кажуть, але його таким зробила праця. В сараї хрюкає поросятко, восени придбав. Думав на Великдень, чи на Зелені свята буде свіжина.А воно всі плани порушила війна. Думали родиною зібратися та де ж тут. Зять десь у роз’їздах на службі в ДСНС, молодший син у територіальній обороні, а старший син медбратом, там ,ближче до передової, поруч з воїнами.Часом дзвонять, але ж про війну ні слова.
-Зрозуміле діло,- не раз сказав дружині, -Ти Галиночко, не квохкай, як квочка, повинна знати, що це секрет, не будь же дитиною. Як я служив у війську, були на навчаннях,теж усе тримали в секреті. А зараз війна, тим паче, тішся, що живі.Тож, молімося Богу, щоб цей кат до нас не добрався.
Він у літній кухні, хотілося побути на самоті. Біля вікна схилився над столом, рукою згріб крихтинки хліба, відправив у рот, прицмокнув,
-Який же він смачний наш,український хліб.
На душі тепло, тішився дружиною - Молодець моя половинка, раз в три дні пече хліб. З печі його духмяність розноситься навкруги, аж слина тече. Хоч хліб вчора пекла та він пухкий, ніби спечений зранку.
Кілька раз переступив з ноги на ногу й знову присів на стілець. Думки джмелині - Як там мої хлопці,чи в них є шмат хліба?
Раптово зморшки на обличчі іще більше заглибилися, по щоці котилася сльоза. Одна, а потім іще одна, уже й по двох щоках сльози - Ой діти- діти, ніби й не такий старий та десь поділась сила, нема здоров’я. Мені би вам допомогти та де ж тут, ноги, як колодки, по судинах таке печіння, що здається на них хтось та щось смажить. Невгомонний біль часто заважає спати. Та хто зараз міцно спить?! Війна… люди давно забули про спокійний сон.
Він взяв до рук, старенький вишитий рушник, що лежав край столу. –О ,це ж іще весільний! Скільки ж йому літ? Так - так, уже пів віку прослужив. Прикрив круглий, духмяний хліб - Шкода…. кольори потускніли. Так - так, час все змінює.Ось і моє життя тускніє, тернові думки зробили свою справу. Став сивим, як густий туман пізньої осені, а воно ж хочеться весни. Щоб колір волосся, як в молоді роки. На жаль, поверненню часу нема.Усе пережите, ніби заховане в засіки, ніхто крім мене й ні про що не згадає. Може воно й на краще, хай би пам’ятати тільки краще. Та де ж тут, як ця клята війна, а потім, що потім? Відновлення! Але ж це так важко! Це подібне потягу, що набрав швидкість і мчав вперед на зелене світло та враз ніби хтось всі колії зруйнував. І потяг зійшов з рейок. Скільки часу треба буде для полагодження, щоби знову відновити рух і досягти тієї швидкості, як колись. Ой, важко буде і дітям, і онукам, але мають витримати! Ми ж колись витримали, мусили витримати і змиритися з тим, що дарує доля. А що я уже нині, чим здатен допомогти? Ну дав два мішка бараболі та пару трилітрових банок сала та якогось варення волонтерам, щоб передали воїнам – героям. Та це ж, як краплина води в морі. Воно би ще й грішми допомогти та ліки дорогі, без них ніяк.Тож хочеться дожити до перемоги. Хто знає, чи цей рік буде врожайним чи ні? Доволі довго тримається холоднеча, уже давно пора теплих ночей і днів.Кажуть біда одна не ходить та не втрачаймо віри в краще!
Раптовий скрип старих дверей примусив його здригнутися. Це дружина з’явилася,
-Старий, ти тут?! По вікнах заглядала - на обійсті нема. Думаю, де пропав?
-Та просто хотілося побути на самоті.
- Може хтось з дітвори дзвонив?
-Та ні! Ти не хвилюйся, мабуть ввечері позвонять.
-Ну пішли, я борщик зварила, пообідаємо.
Галина розвернулася до виходу, непоспішаючи йшла до хати. А він, крехтячи встав з-за столу, рукою погладив рушник на хлібові й ледь передвигаючи ногами, пішов за нею.
Не оминула думка - Як добре, що вона поруч,! Воно іноді й непогано побути на самоті, але ж важко, надто важко, коли немає з ким заговорити. Людині притаманне спілкування, підтримка. На цьому тримається весь світ, тоді і живеться краще, і світлі мрію про майбуття зігрівають серце й душу.
2023р.
ID:
987227
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 27.06.2023 07:56:58
© дата внесення змiн: 13.08.2024 19:53:56
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
