Мій пригнічений сум на душі занімів наче камінь,
Лише крок залишилось пройти у суцільній пітьмі,
І все те, що тримаю в душі надважкими роками,
Хочу сили в собі для буття віднайти.
Пройде час і мене це життя відновить,
Ліпше дихати буде, коли вже забуду про нас.
Темні тіні думок відпускаю в безмежні простори,
Наче купа граків до неба з піску здійнялась.
Хай летить вдалечінь під промінням пекучого сонця,
Поміж хвиль бірюзових, де піниться вічна вода,
Тільки щем невгамовний подалі від мене відносить,
Від якого нестерпно в самотній квартирі страждав.
Прийде час і проб'ється стебло зеленої віти,
Зникне сум, а на серці зросте радість весни.
Тож любові нестерпній наважусь ще знову зрадіти,
Вже коли десь на небі грім відшумить.
