1
Зимовий ранок… тьмяне сонце, ледь пробивається через сіру імлу. Вночі зима трохи підсипала свіжого снігу. В центрі містечка вряд пишні ялинки, з них іще не зняли новорічні ілюмінації. По гілках, то купками сніг, то ніби розстелено срібне мереживо. Сонце неначе в зажурі, тож блиск сніжинок скупий. Біля школи гамірно…школярі веселяться, кидаються сніжками. А чому би й не повеселитися, адже цьогоріч снігу зовсім мало випало. А свою радість тільки так і можна висловити. Біля дверей школи невелике скупчення учнів, на обличчях посмішки, звучать гучні розмови і вітання з Новим роком, хоча всі новорічні свята уже минули. Філіп, учень дев’ятого класу, з мітлою в руках стояв осторонь. Сьогодні їх клас черговий по школі. В класі, він серед хлопців виділявся зростом. Тому, починаючи з четвертого класу, мав зобов’язання взимку відкидати та замітати сніг біля дверей. Цю роботу завжди виконував старанно і відповідально. Таке виховання хлопець отримав від покійних батьків, які, на жаль, загинули в автокатастрофі. Батькам доводилося багато уваги приділяти сину, адже підростав хлопчиком – забіякою. Навчаючись у школі, часто зривав уроки, сперечався з учителями. Йому притаманна упертість, завжди намагався довести свою правоту, хоча пізніше часом і шкодував. Коли ж не стало батьків, трохи змінився, але в перехідний вік надто важко перевиховувати дитину. Хоча дідусь із бабусею намагалися дати хлопцеві все найкраще, часто вели бесіди, але його емоційність, збудженість перевершила всі сподівання. В приватному секторі містечка їх будинок мав два входи, тому з дитинства хлопець підростав, як кажуть, на очах. Одне втішало хлопця, що дід з бабусею ще не такі й старі, добре, що не віддали в дитбудинок, а оформили опікунство. Дід працював на одному з автосервісів із ремонту легкових автомобілів, а бабуся кравцем одягу - в пошивному цеху малого підприємства. Звичайно, багато часу забирає робота, тому після школи хлопець відчував свободу. Коли школа неподалік, можна більше часу провести в компанії з хлопцями. Хлоп’яча неуважність до своїх речей інколи нервувала бабусю: - І що ти всюди, по всіх кімнатах залишаєш одяг, зошити, взуття! Ну, Філіпе, тобі ж не п’ять років, пора дорослішати! Він мовчав, червонів, відразу закривався у своїй кімнаті . При такій розмові чоловік намагався зняти напругу, заспокоїти дружину: - Та не звертай ти на нього уваги! Хіба не бачиш, на обличчі уже волосся росте, гормони впливають, перебіситься!
2
Гучний дзвінок покликав учнів і вчителів на урок. В коридорі штовханина, один за одним діти зникали за дверима класів. Перший урок здивував учнів у класі, директор школи познайомив із новою вчителькою англійської мови. Доволі молода вчителька, з легким рум’янцем на обличчі, знайомилася з учнями. Її карі очі ніби свердлили кожного, коли той підіймався з місця. Філіп, не відводячи очей, дивився на неї, то червоніє, то біліє на обличчі. Її стрижка і каштановий колір волосся дуже пасували до овального обличчя і кольору очей. Почувши своє прізвище, неквапливо піднявся, закліпав очима, ніби не розумів, що від нього хочуть. Її голос, як тоненький звук скрипки, заспокоїв його: - Сідайте! Озирнувшись на тихий сміх за плечима, розгублено глянув на вчительку, почервонів, як варений рак. Та де ж тут було не розгубитися, як у голову влазила якась чортівня - він уявляв її напівоголеною і усміхненою. Яка ж вона гарна й така молода! Здаля ніби чув чийсь голос: Скільки їй років? Скільки… скільки? Кажуть, як відбуваються дива, то їх можна чекати ще й ще. Цього дня після уроку англійської мови він ніби пережив душевне потрясіння. Незрозумілі відчуття переповнювали тіло. Хоч і розумів, що дорослішає, але ж це вчителька! Чому лише вона так зваблює, а не хто інший з дівчат. Проходячи вздовж невисокого паркану сусіднього будинку, Філіп зненацька зупинився, на обійсті побачив Наталю Федорівну. Овва! Ледь не вигукнув, це ж треба, то це вона, моя вчителька англійської мови купила цей будинок. Пригадав, як бабуся бідкалася, що більше року в цьому будинку ніхто не мешкав. Хоч покупці й були та не сходилися в ціні. - Оце так сюрприз! - думки вітряками. - Оце так сюрприз! Як шкода, в мене попереду десятий і одинадцятий клас. Може, незаміжня, хай почекає, я підросту! Плутаються думки, від них ще більше горить, тривожиться його молоде тіло.
3
Філіп попрощався з дитинством, став краще вчитися,червонів при спілкуванні з Наталією Федорівною. Одного разу, стоячи навпроти неї, ніби мірявся зростом. - Ого! Та я майже на голову за неї вищий! Така худенька, як берізка! Ото б її притиснути до себе, а може, й спробувати поцілувати. Та чи я годен це зробити? Вона ж уважно подивилася на нього, зробила зауваження, - Ви про що думаєте? Я вас запитую, чи ви переклали завдання? Якщо так, то, будь ласка, розповідайте. - От халепа, подумав. І вже ледь пригадав про що мова, не поспішаючи переказав переклад. Отримавши одинадцять балів, на радощах був би готовий її розцілувати, трохи червонів, сідав на своє місце. Після уроків усе частіше йшов додому. Хлопці дивувалися його поведінці, але не наважувались запитати, як кажуть, лізти в душу. Помічали його погляди до вчительки, між собою переглядались, співчували закоханості.
4
А час летів… відбуяло три весни. Попереду випускний бал, дорога в нове життя. - Куди йти? Чи вчитися, чи працювати з дідом у автосервісі? Над цим не раз задумувався. Та все частіше дивився на межу і стежку між городами. По ній з криниці Наталя носила воду. Він так чекав цього моменту, адже уже кілька разів допомагав їй. При зустрічі привітно посміхалася і казала ніби жартома: - Ну й помічник, ти ніби мій бойфренд. Після цих слів він намагався затримати свій погляд у її очах. Кудлаті думки копошаться в голові – Якби ж приголубила, хоч на хвилинку! Я б їй зірки з неба дістав, і ніч би нам подарувала солодкі миті. Ті миті, які б поріднили нас, і вона б покохала мене так, як я кохаю. За ці роки змужнів, став справжнім легінем, адже щоранку займався спортом. Із- за дерев крадькома й ласо позирав на неї, довго милувався станом, особливо коли йшла до школи. Збуджувався, уявляв, що торкається її ніжного тіла. Та залишалось одне - свою похіть втихомирював тренуванням на перекладині. Після закінчення школи Філіп частіше став ходити до дідуся в автосервіс, а з часом деякі машини ремонтував сам. Про навчання зовсім перестав думати. І дід з бабусею не наполягали, не мали бажання кудись відправити онука, вважали хай краще поряд, так надійніше. Одного разу, був саме вихідний день, Наталя з відром йшла до криниці. Філіп підтягувався на турніку, побачив її, хутко одяг футболку. І, не дивлячись під ноги, побіг. Та враз перечепився через невеличку патику, але втримався, не впав. Неподалік у траві копошились кури, миттєво закричали, а півень, як заводний, раз - у - раз голосно співав. В цей час дід був на обійсті, ганчіркою витирав велосипед, крик курей привернув увагу. Бачив, як онук підбіг до Наталі, забрав пусте відро. В старого йокнуло серце. - Оце дивина, так летів, ніби на пожежу! Ой не було би біди, недарма стара каже, поговори з ним, як з чоловіком, щоб не наробив помилок. В домашніх клопотах дід провів цілий день , але так і не знайшов часу для розмови. Лягаючи спати, журився за поведінку онука, - Ну хай би там якась дівчина, а це ж учителька, ще й старша за нього, мабуть, років на десять. Воно отак розібратися, чого це одній купувати будинок, нехай би уже заміж вийшла чи що, наче ж симпатична. Дружина підтримала: - Хай би вийшла,чи хто проти. Та де ж тут, у містечку знайдеш багатого. А самій, маючи невелику зарплату, ще й вчительці, за бідного виходити не годиться. Серед людей треба гарно виглядати,тож треба чоловіка з товстим гаманцем та й щоби був не скупий. - правда, я поговорю з ним завтра. Та чи те збувається, що людина планує - не завжди задумане має в своєму розпорядженні. Ранковий дзвінок з Києва порушив усі плани, померла мати дідуся. Вдвох з дружиною, поспіхом зібрались. Дід радив онуку не покидати роботу в автосервісі, не задивлятися на молодиць, тим паче старших за віком. Наказував, щоб не збирав вечірок, був відповідальним і при собі завжди носив телефон. Бабуся розплакалася, обіймаючи, шепотіла: -Я тебе благаю, господарюй, як годиться, щоб не осоромився перед людьми. Не втрать свою гідність, ти уже дорослий, май голову на плечах. Цього вечора він довго не міг заснути. Після телефонної розмови з дідусем, зрозумів, що додому повернуться не скоро. Адже прадіду потрібна допомога. Роздумував – Все зрозуміло, таке життя - коли людині за вісімдесят років - не завжди може сама себе обійти.
5
За вікном чудовий ранок… по рожевій фіранці мерехтить сонячне проміння. Через відчинену кватирку донісся пташиний щебіт - спів. Філіп уже не спав, чув веселий спів, але відкривати очі не хотів. - Куди й чого поспішати ? Сьогодні вихідний, я один… яка благодать, свобода! Можна довше поніжитися в ліжку і просто помріяти. Та хіба так просто лежиш, коли спокій забрала вчителька. - А що вона, уже встала чи ні? Може, в гості до неї сходити? Всі очі прогледів до її будинку. А звідти ні звуку, ні шурхоту. Позирав на годинник .- Не може бути, щоб так довго спала. Зазвичай, я на турніку, а вона то квіти поллє, то на клумбі рве бур’ян. Цікаво, де так довго можна ходити? А може, в центр пішла купити деякі речі? За півдня стільки всього передумав, а відповіді так і не мав. Де зникла? Кепського настрою не позбутися, три дні поспіль у розчаруванні. Думки роїлися - Може когось знайшла? Хоча би раз натякнула про свої плани, може поїхала кудись. Чи день, чи ніч в напрузі, може з’явиться світло, але надії були марні. По обійсті ходив, шукав розраду, як вилити свій гнів? Думка, мов вітер - В підвалі є вино! Хай вип’ю, ну хоч один келих, може, позбудуся цих заядливих думок. До ночі непомітно опустошив пляшку, у забутті його поглинув сон. Вранці здивувався, побачив навстіж відчинені двері. У голові шуміло, двома руками намагався зробити масаж, розтирав шию. Воно би усе нічого, але дзвінок із Києва примусив узяти себе в руки, старався відповідати бадьорим голосом. Цей день був надважким, і згодом кілька тривожних днів у надії, що з’явиться Наталя. Вона з’явилася аж на десятий день. Сонце уже добре пригріло землю і вже злегка нагнувшись, порпається в квітах, збирала сухе листя тюльпанів. Його вразила її засмагла шкіра й доволі відвертий одяг. Блакитні шорти ледь прикривали сідниці й такого ж кольору топік, з якого випиналися пухкі груди. Здивуванню не було меж, коли ж я встиг її прогавити, коли з’явилася? Тож чатував, як місяченько в небі, нічку за нічкою. Гукнути? Ні! За кілька секунд знайшов вихід - у руці тарілка з пшеницею, розсипав її й скоса позирав на Наталю. -Тю- тю-тю- тю! Тю-тю-тю-тю…. Вона ж звичайно миттєво почула, як звав курей, різко випрямилася й хутко зникла в будинку. - Втекла! Чому? Ну ж бо привітатися, от дурень, побоявся злякати. Думав так краще - вийшло гірше! Підстерегло розчарування. Та одна думка втішила - Вихідний день, сьогодні я наважуся піти до неї! В кріслі, навпроти вікна, вдав із себе слідака. - Чи є на обійсті,чи немає? Заховалася! Нарізати троянд і піти освідчитися? Ні, мабуть, зарано. Поки думки виносили мізки, одягнена в легкий літній сарафан Наталя зникла за хвірткою. – Що, знову втече? Але про це уже було пізно думати, тож не буде доганяти, освідчуватися посеред дороги. Вечоріло…а він все сидів біля вікна, смакував червоне вино. Це для сміливості, так вирішив дочекатися її повернення. Непомітно спустошив пляшку. Звук хвіртки його ніби розбудив. - Нарешті дочекався! Не дивлячись на свій вигляд, ( набряклі очі,червоне обличчя), і те, що від нього пахло спиртним, він з букетом червоних троянд сміливо відчинив двері її будинку. Сталося те, чого не можна виправити. Хіба їй тендітній можна було справитися з голодним ведмедем, який відразу впав на коліна, освідчився. Та, коли побачив її розгубленість, свою роль зіграло вино, переступив межу дозволеного. Лише вдома, під ранок, лежачи в ліжку, прозрів - Що ж я накоїв! – Але ж кохаю, буду радий одружитися. Шкода, що не по згоді, а силою взяв. Вона ж така… вона ж така солодка. А ті уста, як стиглі вишні, а груди, ніби маки серед поля, як ніжні пелюстки, що ледь торкалися мого гарячого тіла. Як було стриматись? Зірвався з ліжка – Ні, треба взяти себе в руки, їй на роботу не йти, а я повинен піти. Бо ж тут контроль, відразу в Києві дізнаються, тож під наглядом дідового друга. Іще чого доброго приїдуть, одному ж краще. Вечоріло… край неба частину сонця накрила чорна хмара. Філіп повертався з роботи, поглянувши на небо, порівняв зі своїм настроєм. На роботі криза, нестача запчастин до машин зупиняла весь ремонт. Зморений, виснажений, в кріслі проспав до самого ранку. Прокинувшись, роздумував – Чи піти зараз до Наталі? Вибачитися і запропонувати вийти за мене заміж? Все ж вирішив кілька раз підтягнутися на турніку. Раптовий скрип хвіртки… привернув увагу. - Чи пішла? Вона, чи хто інший? Як ошпарений окропом, вибіг на вулицю. Легкий дорожній пил здіймався вгору, приховував жовте таксі, яке швидко зникло з очей. Минув тиждень… Душу ятрила образа на самого себе й на Наталю – Я покидьок, треба було зранку піти до неї, адже ладен був на колінах просити пробачення. Та й вона, нехай би прийшла, випаскудила мене по повній! А що тепер, між нами ніби прірва. Чому так низько я упав? Ганьба мені, ганьба! Увечері дзвонили з Києва, мала приїхати бабуся.
6
За останній тиждень життя Філіпа кардинально змінилося. Робота, спортзал, ввечері поряд з бабусею біля екрану телевізора. Тут уже й вина не випити і друзів не зібрати. Ото тільки й розваг, що в телефоні пограти в якусь гру. Та зануритися в спогади. Не покидали думки про Наталю. Минув іще тиждень… Біля воріт Наталиного обійстя з машини вивантажували меблі. На другий день бабуся приголомшила новиною: Наталя виїхала за кордон, по договору, в оренду на три роки здала будинок. Це Філіпа зовсім вибило з колії, ходив сердитий, збуджений. Через місяців два отримав лист. Бабуся зазирає в очі онукові, - Ану – ну, хто це тобі написав. Цікаво, лист з-за кордону, ще й поштарка сказала, особисто в руки. Але я ж її роками знаю, під чесне слово мені віддала, пообіцяла - не читатиму. Я ж по іноземному ні бе, ні ме, як кажуть, але і так би не наважилася прочитати, це ж особисте. В кімнаті безлад, ніби щось шукали. На столі лежить одяг, купа книг, пустий конверт, на кріслі, горою пір’яні подушки. На застеленому покривалом ліжку Філіп лежав одягнений. Похмурий, зажурений. Поруч лист, злегка промоклий від сліз. Цей лист приніс страшну звістку, душевний біль. У голові ніби били дзвони й здаля луною доносились слова: « Я тобі ніколи не пробачу! Думаю, настане час розплати!» Цей лист, як вирок по житті. Восени пішов на військову строкову службу. Нові знайомства, пізнання нового життя, не раз примушували задуматися про особисте прожите. Коли в роту приносили листи від рідних, коханих, хтось від радості підстрибував, дехто навіть обіймався. Він же відразу лягав у ліжко, голову накривав подушкою. Таким чином намагався позбутися спогадів про лист. Після служби працював у автосервісі. За цей час помер прадід, бабуся поїхала в Київ. Зважаючи уже на похилий вік, вони з дідом переписали на нього будинок, вирішили жити в Києві. Біля будинку Наталі декілька раз бачив чоловіка й жінку пенсійного віку. Хоча й жив сам, та життям сусідів не цікавився. Правда, кожне літо, коли біля її будинку на клумбі розцвіли троянди, згадував той єдиний вечір, який провів із Наталею. Та про помилку в своєму житті, про яку дуже шкодував. Душевний емоційний біль поступово втихав, та залишався спогад, як рана.
7
Збігли роки, як води в річках…не повернути час назад. Не мало й не багато та після закінчення школи минуло п’ятнадцять років.
Кажуть з роками приходить зрілість…Філіп це відчував. Своє життя присвятив праці в автосервісі. Придбав машину, вона ж для нього, як розрада. Біля неї можна й поспівати і музику послухати, а часом навіть поговорити, хоча знає, що у відповідь нічого не почує.Та це його влаштовувало. А що ж до особистого життя - якась панянка на крутій машині приїде в автосервіс, на на якийсь місяць – два нагода завести інтрижку.Одружуватись уже й не планував. Правда інколи задумувався, як би ж зустріти таку красиву і тендітну, як Наталя.
В розгарі спекотне літо… Філіп до блиску витирав машину.Увагу привернуло таксі, що під’їхало до сусідів. Дві жіночі постаті, з багажника забирали речі. Струнка панянка, одягнена в коричневі спортивні лосіни й білий топік,у широкому капелюсі, в темних окулярах, щось говорила французькою мовою. Йдучи, рукою кивала до стежки, що вела до будинку. Інша панянка, трішки худша й нижча зростом теж мала такий одяг, але без капелюха, русяве волосся, ледь-ледь торкалося плечей.
Заінтригований, задумливо - Ото так одяг, шкода… побачити би їх обличчя.І чи надовго ці дві кралі заблукали в наші краї?
В цей час, їм назустріч, уже поспішала сусідка, за мить обіймалися й цілувалися. Друга панянка тонким голосом запитала,
-А де дідусь?
Від здивування Філіп розкрив рот, з уст вилетіло,
-Ти ба! І вже про себе -Одна француженка, а друга без акценту говорила українською мовою. Ото так сусіди, тихенькі- тихенькі, ніби й родини не мали , а тут на тобі, справжній сюрприз.
На подвір’ї в сусідів тихо… Він сів за кермо своєї машини. Уже за десять хвилин купався в ставку, насолоджувався вихідним днем.
Літній вечір довгий… з садка чути спів соловейка. Біля входу в будинок, в лозовому кріслі – гойдалці, з закритими очима, задравши голову доверху, відпочивав Філіп. Після довгого купеля в ставку, розслабився, забув про все на світі.
Раптовий голос жінки привернув увагу,
-Марино, я тобі сказала, зачекай тут! Я з ним наодинці маю поговорити!
Його обличчя різко почервоніло –Це що голос Наталі? Чи в мене сонячний удар? Серце закалатало ніби від переляку. Все ж повільно піднявся з крісла, стискаючи кулаки, намагався вгамувати стан душевного хвилювання.
8
Наталя уже йшла по його стежці, така ж красива і тендітна. В такому ж легенькому літньому сарафані, як колись. Іще на відстані випалила,
-Не лякайся, я ненадовго.! Нам терміново треба поговорити! Думаю… краще це зробимо в будинку.
Вона не дивувалася, що він мешкає один. Адже його сусіди, це її мати й батько. В цьому будинку вони жили уже кілька років,тож про його життя знали майже все.
-Оце так сюрприз!- рукою кивнув до дверей будинку,-Проходь!
Наталя на стільці біля вікна… раз – у - раз пильно принизливо дивилася на нього. Її очі виблискували розбишатським блиском, суворо сказала,
-Ти присядь! Бачиш я тут! Може мене забув? Та думаю, що ні. На жаль мені тебе не було можливості забути.Ти мені подарунок зробив, а тепер я хочу, щоб ти його забрав. При нагоді, я буду з нею спілкуватися, допомагати. Я тобі писала, що прийде час розплати, ось він і настав.
Він зразу не зміг зрозуміти про який подарунок йде мова, але коли почув вислів »з нею», його обличчя різко побіліло. Очі забігали по підлозі, хвилюючись, глухим хриплим голосом,
-Ти що цим хочеш сказати? В мене що, є донька? То ти приїхала….
Наталя різко, майже крикнула ,
-Так, я приїхала до своїх батьків з нашою донькою Мариною.Мабуть ти здивуєшся, що до цієї пори не поцікавився про сусідів? Дивно! Я скільки років присвятила їй. Тепер руку й серце мені пропонує дуже дорога для мене людина, але донька його не хоче прийняти.
-Ти мешкаєш у Франції?
-Ні! В Німеччині, в затишному містечку.
-Але ж я чув французьку мову.
- Це просто в нашому районі люди більше спілкуються французькою мовою.Та це тебе не стосується. Наша Марина,окрім рідної мови, знає ще три іноземні. Я виховала розумну доньку!Вона про нас все знає.
-Ти хочеш, - щоб я її забрав до себе?
-Вона сама наполягла. Ти ж розумієш, в такому віці дитиною не дуже скеруєш. Своїх діда й бабусю вона добре знає. Перші три роки моя мама була з нами, а згодом, вони з батьком не раз у нас гостювали. Добре коли є батьки,тож, як бачиш, не пропала.
Вона закинула ногу на ногу, поправила полу сарафана й продовжила,
-Ми втрьох два тижні відпочивали в Криму. Мене Фелікс чекає в готелі, сьогодні вночі їдемо в Київ, а там на літак і додому.
-Кажеш додому….А я…
Вмить різко піднялася із стільця, перебила його,
-Значить так, Марина залишається тут! Під твоїм наглядом і наглядом моїх батьків піде в школу.Вона уже сама може вирішувати з ким їй жити. Тож ми вечеряємо о вісімнадцятій годині, думаю тобі час приєднатися до нас. Згодом мене забере таксі.
Поглядом зміряла його з ніг до голови,
-Що татусю, може здрейхів?От тобі і розплата !
За мить швидкою ходою, не озираючись поспішила до хвіртки.
Філіп мав йти на вечерю…скільки думок, стільки ж й вагань.-Але ж вона мати! Ні, я відмовитися не наважуся. Хай тоді поступив підло,але ж я не втратив людяності.
Кожне слово сказане нею й досі гуділо в голові, все ще клубками плутаються думки. - Оце так сюрприз! Але думай не думай та йти треба.
Біля обійстя стояло таксі…Наталя попрощалася з батьками,зі сльозами на очах,обійняла доньку,
-Мариночко! Люба доню, пробач! Але ж це твій вибір,тож ніяких образ.
-Ти не хвилюйся, я буду і в бабусі з дідом, і в нього. Він мені сподобався. Не хвилюйся, ми з усім самі розберемося! Дзвони,побачимося по скайпу. Я думаю все буде добре!
На ходу до автівки, звернулася до Філіпа,
-Виправляй помилку молодості!Ти за неї головою відповідаєш!
По дорозі здіймався пил… таксі набирало швидкість. Важко перевівши подих, Філіп поринув у думки -Чи то розплата, чи така доля, як у мене. В такому самому віці я залишився з бабусею й дідусем. Але ж є я - її батько, то це таки розплата. Та я присягаюся, прикладу усі зусилля, щоби донька була щасливою і не дай Бог їй зустріти такого бовдура, як я!
2021р
ID:
978536
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 29.03.2023 10:10:54
© дата внесення змiн: 26.08.2024 14:28:32
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
