Так, я — полонена, і завжди була нею.
У темряві ночі, при перших променях світла
Знущались вони над душею моєю.
Катували, цькували, і серце на шматки роздирали.
Іноді вони щезали, але ненадовго,
Бо для них страждань моїх замало.
Водночас вони були добрі та милі,
Давали спокій і насолоду життя,
Але потім висмоктували всі мої сили,
І тоді я знову забувала радість свого буття.
У полоні думок, наче цілу я вічність.
Не виборсатися мені вже звідтіля.
Доводиться тільки прийняти цю дійсність,
Слова покути ледь вимовля…
