Безропотно ідуть, як вівці,
Наївні і сліпі, як діти,
Топтати Неньки Чорнобривці,
В любові зрощенії квіти.
А лиш потрібно розвернутись,
Не йти за стадом у мовчання,
Кайдани скинуть, схаменутись...
Та от нема на то бажання.
І слідують вони безокі,
За пастором, сліпцем по суті,
Не бачать виразки глибокі,
На чреслах ланцюгами скутих.
І йдуть до прірви самовбивці,
Упевнені у благодаті,
Та тут нема вже Чорнобривців,
Лиш загартовані в боях Солдати...
