Пласт болю
Прорваний буде...
Чуєш...у серці
Зашуміли джерела
Вод нестримних
Віри й надії.
Світанок
розстріляний,
З опівночі
стривожений,
Простягає руку
У мить цю
Зневірену
Мужньо Тобі.
Небо кличе,
Заквітчане зорями,
Відпустити темряву,
Щоб влити
Безсмертя блакиті
Цілющого
у душу
Тобі.
Земля чекає
На тебе з довірою,
Коли з сонця
променем
Ти принесеш
Хоч крихту
тепла
У світ
Цей знесилений.
Ти встанеш знову
Й ходитимеш,
Серце заспіває
Вкотре з росами
І день новий
Чуєш... зустрінеш...
З усмішкою
Більше
Не сльозами....
