ганяю ним уздовж цієї вулиці.
зараз ― четверта ранку;
всі сплять, а я не втомився:
все має гарний вигляд
на швидкості, як моя.
бачиш он того дядька?
він не має чим похмелитися,
тому й усміхається так привітно.
теленькни у свій дзвіночок,
усміхнися до нього на відповідь,
і запитай, куди ж то він пре
свого двоколісного возика,
що в ньому ― жмуток бур'яну.
білий велосипед.
почався дощ, але мені однаково.
вітер сушить волосся,
чайки літають весело.
десь кричить поліцай ―
нехай: я його не бачу.
існує одна ідея,
що здається мені несправжньою:
призначу суддю, щоб його засудити,
а він, той суддя, стане судити всіх.
піднеси свої руки високо!
чому ти в ганьбі та в пір'ї?
в обличчя мені не світить
жоден ліхтар. чудово!
так через темряву до зірок
мчать нерозлучні друзі:
я сам, що не сам насправді,
й мій білий велосипед
my white bicycle, nazareth
https://www.youtube.com/watch?v=H-2vpZ1LzaA
