ще один міст, який я спалив,
був останнім уроком, який я засвоїв:
то була просто ще одна помилка
в процесі "світ проти мене",
ще одна дружня рука
неточно проголосувала ―
отже, я прокидаюся
з таким почуттям, ніби я
сиджу аж на верху світу,
а зі мною ― моя родина,
і майно, і худоба ― все.
жахливо! ще вчора я був внизу,
а тепер там подейкують: бідний!
він же, юнак, мав злетіти так високо,
що звідти навіть не видно,
як же низько він впав.
― це ви про що, шановні?
я взагалі не літаю.
було колись: мені наснився
правдоподібний сон,
ніби я спав уві сні,
і пройшов цілу милю пішки.
коли ж я прокинувся,
з жахом побачив,
що не одну, а багато-багато,
аж не знаю, де опинився,
й що мені тут робити.
тепер я на цьому шляху:
на шляху до самих верхів.
думаю: що ж я робитиму,
коли досягну свого?
коли ти зійшов аж нагору,
далі нема де йти,
а сходити знов донизу ―
глузуватимуть добрі люди
down, nazareth
https://www.youtube.com/watch?v=rC0vxClvh1Q
