кава з сиром —
уявляю вино.
ніч у обіймах чужих,
у думках — у його
руках міцних, як ті
скелі морські.
антураж у конфузі, я ж
— в мережі любові ”його”
з видуманим чоловічим его,
запахом гелю, піни для бриття
та поцілунками у вуста..
мої вуста? та так, напевно,
у віршах «він» завжди обожнює
лише моє его, так!
шкода, що вірші життям не назвати,
а в думках цілувати його
так круто, ще й поволі,
хочу торкатись його чола,
та тільки ось тут, не між рядками,
не в своїй уяві,
а десь поруч.
ось таке воно —
кохання.
