Після Аушвіца вірші не пишуться.
А що буде після моїх, українських, міст?
Замість них - діра в серці та попелище
На супутникових знімках.
У відповідь на звірства світ мовчить,
Бо так, усе світово,
Та насправді життя зводиться до клацання
Зброї,
Бо палиця чи камінь Каїна
Переродилися в метал.
Після Маріуполя, Бучі, Ірпеня,
Чернігова, Харкова.....
Буде німий крик.
Європеєць пройде повз
І скаже: "А, знову кричать українською,
Я це вже чув століттями".
А перед криком була брудна
Лайка грубої, неотесаної
Мови,
Запах немитого від крові тіла
Та погляд, сповнений зверхності
Та презирства.
Їхній диявол методичний у безумстві,
Оперує словами Ісуса
Так гидко,
Що отупілий натовп плескає в долоні,
Плюється від задоволення,
Бо знає: зараз любить,
А завтра - роздере вождя на друзки.
Коли все скінчиться,
Почнеться тотальне відхрещування.
Тільки в очах буде помітно,
Хто винен,
На руках буде липка й червона
Патока,
Її не відмити навіть нащадкам.
Ніколи не думала, що
Слово "ненавиджу" буде
Першим,
Яке промовляю
Щоранку.