Згадай, як ми були у двох
Під зоряним холодним небом,
Тоді це був лише пролог
І поспішати нам не треба.
Згадай, як з дому ми втекли,
Бо там для нас занадто тісно,
І цілу ніч блукали ми
По вулицях чужого міста.
Як ми стояли під дощем
Не припиняючи радіти,
Я вкрив тебе своїм плащем
І обійняв, щоби зігріти.
А дощ мов пролітав повз нас,
Ми розчинилися у зливі -
Так непомітно плинув час
І ми були такі щасливі.
В кварталах, сповнених людьми,
Минали неймовірні миті,
Та залишились тільки ми -
Останні люди в цілім світі.
А пам'ятаєш, кожна мить
Здавалась довшою за вічність,
Коли навколо місто спить,
А ми для нього - сон трагічний...
І зараз я стою один
Під зоряним холодним небом,
Розвіялась ти наче дим,
Та всі думки лише про тебе.
21.02.22