Веселі думи множаться в сумні
Кохання світле - у напів свідоме.
В майбутнє линуть у сум"ятті дні.
Хтось коронується, хтось пізнає судоми.
Снаряди рвуться, заглушуючи світ.
Будинки-привиди у згарищах, розрусі.
Душа стомилася і замерзає в лід.
Пульсує нерв війни по жилах у напрузі.
Там долі розірвались, мов камінь, що на впіл.
І рідні стали, майже ворогами.
Такий жорстокий, життєвбивчий той уділ.
В очах дитини відбився смуток мами.
В сирих окопах ще теплиться життя.
Та снайпер мітить через проріз смерті.
Хвилинна мить і вічне забуття.
І розпач матері - то біль земної тверді.
Чи знищить з пам"ті майбутнє і зі сну,
Той ревний біль і ту гірку скорботу.
Прости їм, Господи, за страчену весну,
Що на війну ішли, немов би на роботу.
Земля, що скривджена була не раз,
Відродить суще, колосом наллється.
І розцвіте у мирний, благодатний час
На дивну радість закоханого серця.
