Прохолода… вітрець повіває,
Я сприймаю, дарунки зимоньки,
Полюбовно, ніжно обіймає,
Розстеляє… білі доріженьки.
То лиш зранку. Як небо ж в золоті,
Краплі лишить, прозорі на згадку,
Вже мудрує, що витворить потім,
Звечоріє… украсить посадку.
Білосніжним пухким мереживом,
Мов у казці, ти поглянеш туди,
Вмить іскриться під місячним сяйвом,
Ніжний блиск, засріблиться повсюди.
Дріма поле, в парчовій пелюшці,
По стерні, бурульки, сніжиночки,
Бур’яни ж, вищі, як сніжні скринці,
Між рядів, дзеркальні стежиночки.
Купки снігу, тримає ялинка,
Скрізь по голках, сльозинки- краплини,
Та морозу, єдина хвилинка,
Так казково сіяють перлини.
Геть зігнулись, під кришталем кущі,
Мов домівки, в снігу занурені,
Спитать хочу, я щиро від дущі,
Ви ж красиві, чому зажурені?
Де- не – де, мов проснеться дерево,
Вбрання сніжне, сповзає до землі,
Все й відразу, блиска лазурово,
І на серці, так хороше мені.
19.12.2921р
Від такої краси, дійсно, на серці хороше. Обожнюю білосніжну зиму.
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Радо вітаю Вас! Щиро дякую, Світланко!Я її обожнюю з маленькою хурделицею. Коли йдеш,сніг сипле в обличчя, переповнює відчуття справжньої зими,на душі святково.
