Осінь ішла, закохана у зорі,
Волосся її вітер розвіва,
Вона була налякана доволі,
Тремтить, загорнута у шаль, її душа.
Вона ішла так тихо й несміливо,
І ледь-ледь чутно шелестить трава,
Гульвіса вітер вслід їй, так тужливо,
На флейті своїй пісню виграва.
Вона ішла, милуючись зірками,
А на очах вже мерехтить сльоза,
Ще вчора вальсувала із вітрами,
Сьогодні ж залишилася одна.
Ця пані йшла і нікому спинити,
Назад нема у казку вороття,
Тремтять гілки дерев, інієм вкриті,
їй в плечі дише холодом зима.
Вона ішла, закохана у зорі,
Волосся її вітер розвіва,
Неначе крапля зникла в синім морі,
Серед зірок ширя її душа.
