Дід сміливо женихався,
До сусідки Маргарити,
Як той півень вихвалявся,
Співать вмію, говорити.
На любеньку тему вірші,
Я черкну, тобі від душі,
Тож не будеш сумувати,
Як самотня й розмовляти,
Я ж одненька… ще змолоду,
Допустила й дала згоду.
Нічка, зорі... вкладавсь спати,
До віконця, каже ляжу,
Ясне сонце, я поспати,
Не посмію, як писати?
Щось я буду, щоб натхнення,
Прийшло зранку.Вже втішалась,
Моїй Музі посміхалась,
Тепло, мило й не бідкалась
Що мене, нині прийняла.
Храп по хаті, дрижать стіни,
Де ж той сон у Маргарити?
Дочекалась нині днини,
Пішла в кухню борщ варити.
Перший промінь ліг на плечі,
Усе встигла зготувати,
Чує в хаті, щось лепече,
А вже згодом став співати.
Він і справді, як той півень,
Бо ж слова, одні й ті самі,
Ото має, низький рівень,
Не докажеш, як і Хомі.
Що співака нікудишній,
Голос хриплий. А вранішній,
Ото ніби з перепою,
Набрид піснею нудною,
Уже зранку Маргариті.
Та стерпіла посваритись,
Хай подИвлюсь, ну ще трохи,
Маю впевненість змиритись,
Знаю гірший, є в Явдохи.
Знов одягне вишиванку,
Бо так завжди, вона ходить
Від сокири, уже зранку,
І від дров, рученьки зводить.
І воно, так повелося,
Снідать завжди все готово,
Чоло потом вкривалося,
А йому, все однаково.
Було й гукала- кілька раз,
З кімнати пісня, мов глухий,
Та часом крикне - Ну зараз,
Хай не втрачу, я час творчий,
Йде натхнення, ти потерпи,
Хіба важко, так до купи,
Ті дрова, кляті занести?!
Один раз…якраз під вечір,
Напивсь чаю, він із медом,
Завів мову, - Упривечір,
Йдем потішимося садом,
Прочитаю, твори тобі,
Сил повітря, свіже придасть,
Вже душа, наче у вогні,
Між нас врешті, блисне пристрасть.
Клятий півень, ах пройдоха,
Ич чого, тепер забажав,
Що уже не бідолаха?
Най би трішечки поважав.
Відпоїла, став годящий,
Вже готовий (цього) діла,
Ах ти прихвостень ледащий,
Добре вчасно зрозуміла.
Жер задарма. Із піснями,
Тож не жди, ситий не станеш,
Із пустими кишенями,
Ти прийшов! А совість маєш?
Вже в руці тримала скалку,
Дід злякався, що аж упрів,
Ти лиш здатен пить горілку!
Збирай речі і фуфайку!
І іди, геть під три чорти!
Ти і справді, як той півень,
На чужі, скачеш городи
Вже наслухалася пісень,
Буть поетом від природи,
Таким хвойдам, знай, не дано!
***
Тож погляньте жінки милі,
(Що) до себе, приймаєте,
Бережіть… мудрість, а милість,
Лиш до себе всю сприймайте!
19.11.2021р
ID:
931414
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 20.11.2021 09:22:35
© дата внесення змiн: 04.08.2024 12:29:43
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|