Гавкіт собак з вулиці
Робить мене живою,
Тоді не пахне голодом,
Не віє війною.
Звук пронизує
Вістрям товщу
Тяжкого повітря,
Як відчуваєш
Втому,
Скоро впадеш на коліна.
Скоро втратиш
Звитягу,
Станеш смутним героєм,
Що побілів
З орденами
Й боїться двобою.
Мить закує птахом,
Пролетить дощами,
Зляже назавжди
Килимом,
Сірим, зі снігами.
Час златоверхий міниться,
Гріє на шиї намистом,
Воно горнеться
Зміями, насичує змістом.
Як одноденний
Метелик,
Що сіда на пелюстку,
Я відпускає все темне,
Що запінилось згустком.
