|
Два довгі тижні знадобилося цьому синьому небу
Пір'ястим хмарам, щоб завішати все свинцевою вуаллю,
що опадає темно-сірими напівпрозорими купчаками
Як зберегти себе, як зберегти вас такими,
якими ви є сьогодні, як не піти в простір
Мозок - піноль, закріпіть щось для обробки
19 градусів, Місяць землю собою відігріває
11 градусів і я бачу пар від свого дихання,
а це значить, що Я ще дихаю
Але пульсу вже немає,
клянусь моє серце вже не б'ється
Місто з металу де минуле дивиться в майбутнє,
і ні, не нічого там не бачить, а нічого не розуміє
Поки Всі(ні) чекають продовження
Останнього запису фенольного
в медитативному щоденнику
Ще одну по пробудженню рецензію на сон
Яка порадувала б читача цікавинкою
та дала би зрозуміти, що Автор все ще
займається самовиховною белетристикою
Я зробив Свій вибір, і заплатив ультимативну ціну
Тепер Я колекціоную спогади, чужі.. Ілюзорні
Як Ти міг забути? Що це пригода з уроків,
від Твого народження і до смерті, -
Говорить портрет Вершника без Голови
Мученика, Прообразу Трапецоїдного Бога
Ворога правді і Догмам Прометея у співчутті
"VALGALARN"
Все розпочалось з ревучого
гравітаційного бічного спуску
Корабля, що ковзаючи направлявся
по паралельним балках в затоку
Чи то ще років п'ять тому,
з початком підбору деревини,
що вигинами стовбурів
створила б впалі вигини бортів,
які так мали б більший супротив
проходячи товстим крижаним салом
Чи то з фарбування Корабля в біле,
бо Відправляючись у пітьму -
Ти повинен все сам висвітлювати,
щоб бачити хоч власні руки
Там на Заході, у Чорному Морі,
куди пливли й не поверталися
Куди вказує намагнічена стрілка
Туди де вона просто починає вертітися
Сповіщає, розвідуючи магнітним методом
про залізні поклади прямо під кілем
Східне море агресивно не оберігається
разом з не Богом Його покинули левіафани
Пливти туди - це давно пройдений етап,
до берега північного, що суцільний гірський хребет
Нехай відкривають все там з середини континенту
ті, що люблять на двох розміряно ходити
Ми прагнемо дістатися східного берега
і однаково в яку сторону пливти
прагнучи випробування темрявою
Але саме в цей Сезон дме вітер Східний,
заспокійливий до Західної мандрівки
І Король вірить Дочці, а Вона Спустошеному
Тому Король втікаючи Йде під вітрилами
Під Прямими трьома на фок, і косими на грот і бізані
складених щоглах, що з'єднані литими езельгофтами
Корабель ковзає й стогне народжуючись, чи вмираючи
Пірнає боком у воду, вклоняючись креном низько воді
Повільно, вже дрейфуючи стає прямо білими щоглами
Люди ахнули, поплескали, подивилися і розійшлися
А Корабель ще довго стояв в доках
Названий чоловічим іменем,
та ще й з таким прихованим значенням -
це погана прикмета, але так схотів Замовник,
а Він - Натальське Дослідницьке Товариство
Він повз забубонів і стереотипів, і це розумів люд,
намагався, але так й не зрозумів
напис на транцевій кормі, над віконцем
- "Другий Найкращий"
На наступний день на причалі вивісили оголошення:
"Потрібні чоловіки для ризикованої подорожі.
Маленька зарплатня, лютий холод, місяці темряви,
постійна небезпека, щасливе повернення сумнівне.
У разі успіху - честь і визнання. Приєднуйся."
Яке було здивування прибулих, молодих, і не дуже,
коли вони дізналися на який корабель ведеться відбір
Коли дізналися, що відбір проводить не Капітан,
не старший матрос, а постійно усміхнений Кок
Що читав лиця похмурі, та думки обнадійливі
Відбираючи тридцять три моряка,
чия найулюбленіша пора року - ніч
Самотніх, щоб нікого не було в них,
хто за ними сумував і лив би сльози ввіч
Кок - Майстер у вмінні приготувати сотню страв
з однієї тільки картоплі і пересоленого білтонга
Єдиний, хто голився, не пхаючи вуса дегустуючи
Постійно читав книгу з діаграмами, схемами
і ілюстраціями чогось досі незрозумілого
Але куди більшим було здивування екіпажу,
коли дізналися Вони, десь у пітьмі
виглядаючи світло вночі
над горизонтом пурпурового моря
вифарбуваному світлом кулі в небі
Що Капітан - Король, і Він - втік з тими,
кому все рівно куди вже плисти, лиш би годували
за можливе "гребти" у безвітряному океані
на цій галері з низькою посадкою,
що більше схожа на довгу білу щуку
Медузи з корабель слідували за нашим курсом
Дарували світло своє яскраве, помаранчеве
Змушували мружити очі мороком втомлені
після світла масляних ламп і каганців
Ні хмаринки над головою, постійний вітер
попутній з бічними товаришами,
що все частіше вели направо
До того, хто ці вітри закручував
Це лякало, ми наче в пустелі
Не розтягнеш вітрило, не збереш води
А тиша кричить у цій ночі:
щоб вийшло - спробуй двічі
І над головами пливли ріки зелені
А Кок лякав усіх історіями про
Сотні сонних, що тільки й чекають
моменту знадобитися корисним
Що тільки вже й у спокої споглядають,
як над ними щось незвідане пропливає
Вони не бояться, але знають що Їх шторми
не дадуть вижити тим, хто й так вимирає
Але не менше й тих, злих, що шукали тут спочинку
Я бачу Їх думки, головне розбудити не того, -
Говорив Кок, очевидно, як один з химородних
Тиждень чи вже два зі штиля,
по п'ять через п'ять годин
грібши - більше аніж легко
Прісної води ще багато,
але саме щоб відгребти додому
Запах над водою стоїть негативний
саме такий, не огидний
Гребемо не по курсу,
а до чогось на горизонті темного
Що видає гул єдиним маяком
Маяк це і був, гігантська башта
на вершині якої тьмяніло світло
Важкі краплі здіймалися у небо
морська гладь вібрувала,
коли в світлі ставали темні силуети
і починають співати і грати
"- Спис і тіло втонути повинні.
Риба і людина на дно піти.
Де тепер темна душа панує?
Світла на горизонті не видно.
Ахх.. Ах, хой!
Встань, встань моряче, встань!
Кожен робить це по-своєму.
Один встромляє спис у людину.
Інший протикає ним рибину!"
Хвилі й вітер попутні
поштовхали нашу чортопхайку далі,
і по колу, кружляти, розганяти
- Все виглядає так чисто,
але нічого з цього реального.
- Я Твій янгол життя потойбічного,
що приземляє даруючи крила.
Я - штиль в галактичному морі.
І коли брехня стане правдою,
відкрита небесним світлом -
Я стану Твоїм доказом.
Співали різні голоси високі і низькі
Чоловічі й жіночі, різні тембри
Але завжди грала музика схожа
Швидка і важка, як серце бігуна
Здається, та Кок, Він все таки в страви щось добавляє
Щось від чого мозок як шлунок набитий приємно пухне
Щось від чого весело, наче від випивки, та без похмілля
Щось від чого ще більше їсти хочеться те, старе,
що як вже нове, наче ще не приївся -
фрукти й овочі, яйця мариновані
Найулюбленішою стравою стає просто
копчено-солений бочок, скибочка
з кисло-солодким яблуком,
Книги читалися під каганками вдумливо,
а свідомість розривала візуалізація вистав
Підвищувалася концентрація і зацікавленість
Ми ставали частиною корабля, зв'язані ним
Догадуємося, що саме Він нам підмішує,
і воно безпечне, Кок точно дозу знає,
щоб ми одне одного не прив'язували, бо почали
в несмертельних конвульсіях падати за борти
Тягнучись до таких вже жаданих красунь
побачених у мороці на вершинах хвиль
Або впавши спотикаючись - все підніматися
у вічному галюциногенному переродженні
Швидкі махінації, що потребували навичок
тепер ставали нашою рушійною силою
Кінцівки віддають під остаточний контроль
самобутній нервовій системі
Віє, вода над палубою пролітає,
корабель вже без вітрил,
Ми не знати як, але Їх зняли
Щуку хитає кидає в крен, в рискання
на вершинах неспокійних хвиль
поки матрос звисає, підтягуючись
на двох мотузках спущених з марсів
плавніше за змію Він
від ніг до тулуба виляє
Незнаний сказав би,
що Його це так шторм колихає
Ні, це Король корабель на вістрі хвилі тримає
Хвилину, дві, в спокої і невагомості поза рухом
Всі знають, що це зароджується - водяне торнадо,
яке добре, що почало закручуватися по курсу
Всі чекали моменту, коли Капітан відчує потік
та крутнувши штурвал поверне стерно вправо
підставляючи кіль під Його силу, що штовхне вліво
І стерно різьблене риб'ячим хвостом звернуло,
а одне пряме вітрило завішено
І знову Ми мчали,
розмірковуючи над тим,
що повернутися вийде складніше
Повітряні потоки, що ведуть додому
мчать північніше, а там льодяні брили
Слабкі - бідні, сила - і є право,
без якої нічого не реалізуєш
Крейдяні скелі на оніксовій породі
акації погнуті постійним вітром з моря
Півострів відкритий з берегу
чорною галькою на вапняному пляжі -
це перше що ми побачили
обливаючи темні, непізнані береги
Тільки завдяки дереву,
що своєю кроною зігрівало
і освітлювало під собою князівство
Піднявся шторм, пінилась вода
Морські бризки з мікроорганізмами
злітали високо в атмосферу
та вітром подорожували по цій кулі,
перш ніж падали на землю(?до чого це)
На берегу пелікани вишикувалися клином
у напрямку до вітру, борючись зі стихією
На чолі стояв один кучерявий пелікан -
немов капітан, крізь бурю до поставленої мети
ведучи свою нечисленну флотилію
Капітан глянув за себе, а там та ж картина -
стоять його старшини голови втягнувши у коміри
Кучерявий, той, що приймав на себе весь удар
створюючи зону низького тиску позаду себе
повернувся, глянув на Капітана, але той це проґавив
чи помітив, сліпим оком - бічним зором
ізольованим нейронним спогадом
І спустили Ми човен і висадилися,
семеро, у всіх гострі списи у зріст,
тільки в Короля він пустий, тупий -
це вогнепал заряджений,
тільки й піднеси іскри
Може не тільки люди
захочуть нас повбивати
Соковита зелень, перспектива порушена
думали, з моря вона висотою з людину
Трави - тонкі й високі жердини, зелені і густі
Під ними зарослі сукулентного очитку
проходиш рублячи лицем ловлячи їдкі бризки
Звісно Ми бачили великі дерева,
які не обійняти ні в п'ятеро, ні в десятеро
Кіль нашого корабля з такої дубини
і найменші дерева тут такі,
і не в порівняння з цим батолітом
до якого вела мілка річечка
що відзеркалювала вентральні,
світло-зелені блискітки його крони
Птах з альбатроса, з білим дзьобом пролетів пірнаючи
Весь майже білий, окрім крил червоно-чорних
Схопившись пазурами за кору, вислухаючи короїдів -
поліз вгору по стовбурі опираючись на хвіст
та почав звичайно так, голосно стукати
І нікого це не здивувало, бо виглядало логічно;
Є паразити - мають бути чистильники
Батоліт був голим, щоб оглянутися навколо
сходити на нього було легко
і м'яко через мох, що діставав до колін
Король дивлячись у підзорну трубу бачив це плато,
яке по колу оточувала вже знайома пурпурова пітьма
Зліва - темний незасніжений хребет,
що пурпурово висвітлювався лиш грудьми -
засніженою височиною, двох-піковою горою-сідлом
Справа вдалечині за природним мінімалізмом дюн,
що вдягнув найчистіший колір -
білий, молочно-рожевий
на горизонті виднілися дерева
викривлені в неможливо гігантські
перспективою далечини відстані
Хребти-крони блакитні, жовті
Не одне, як тут.. рух на озері
Король помітив не заплющеним оком
в кам'янисто-лісистій долині попереду,
за якою видно яруси осадових покладів
Не Шакал обстежує зарості лотоса і латаття
озерне мілководдя на голих лапах вимиває бруд
Рогатого, інфернального журавля ящероподібного,
що мордою крокодила виловлює у мілководді рибу
З пір'я пташиного в нього тільки гребінь наспинний,
що став дибом, коли він внюхав запах здобичі,
яку Йому від Нас вітер відніс зрадливий
Не допоможе й спис і палиця вогняна,
і ніяких поселень розумних не видно
Невже Ми припливли сюди
лиш шукаючи собіподібних
Тікаємо тією ж дорогою
Зібрати б зразки,
та загербаризувати
Порадилися і пішли наліво
Тремтять протряхлі кістки
тут, в мареві, в царстві гострих тіней
Тіньовитривалої рослинності,
що наче зарості порубаної ліщини,
яка росте задалеко від рідного світла,
що лагідно і чисто, без мерехтінь і гри
все ще кидало нам під ноги наші власні тіні
І Ми знову рубали, знову лаявся сік
потрапляючи до рота гірким
Тут в царстві Нічників різних форм та видів,
без очей і слуху, вони повзають в мороці
величиною з пса, гаснуть від незнайомого шуму
Йдемо тихо, вся їх шкіра - чутлива мембрана,
що вловлює найменші звукові коливання
Прямуючи на світло вдалечині
Сумніви всі відкиньте і завтра вже дійдемо
вершинами дюн, замовчуючи аналогію
Вдавану відстань на відкритій місцевості
помножену на два, а то й на три
Правда загублена, в кого Я переростаю,
коли знову запитую себе про її відсутність
Чи не так? Вкотре?
Паршивий стан від того соку
прагне виговоритися трьом(ні),
що стежину для усіх прочищали
Вони говорять самі до себе, сокровенне
Плутаються безпомічними, зламаними, -
- Дайте цій людині атласну білизну
Светр чи спідницю, хоч би робочий одяг,
що вже на ній - і Вона стане найщасливішою
Вона зможе краще працювати, краще думати
Навіть просто грати, Вона стане більш кориснішою
для своєї спільноти, своєму уряду, щасливою,
маючи не мало і не багато, початок
- О', це напевне Моє зізнання
пах-пах в печінку, скрр'я.. Він лежить
з перерізаним горлом, стікає,
ніхто його не знайде, так і згниє
Нехай його матір плаче і молить
- Ніна, Ніна, О', Ніна
Я хочу переспати з тобою,
більше аніж взагалі жити
Хочу разом з тобою кричати
віддаючись цим демонам,
що не знають спокою в нас
- Індика капає смолою з кінця косяка
Органіка вирощена під Світилом, на гуано
Досипаю побільше гідро знайомим в зіп-локи
Для чого? Якщо скоро почну збирати бички
портретом розмитим, бюстом висіченим побитим
(Стук, збоку, обернувся - там стіна
Це в навушниках, збиття
Це обддовбана голова
Самота, Забудь дорогу "сюда"
Ілюзія досягнення горизонту всесвіту
реальніша, аніж наблизитись до Вас,
бо ще не придумали подорожі в часі, Links!)
Та Ми дійшли, маршуючи холодним піском
А світло на горизонті пестило теплим бризом
Зігрівало все сильніше, поки ми знову не зайшли
до Царства гострих тіней, і Їх сліпих жителів
Потрібно йти з шумом, вони полохливі,
а від несподіваної зустрічі - агресивні
Йшли під крону помаранчеву
де Дерева були звичні, не високі,
поодинокі, групами видами і родинами
зигзагуватими алеями, рукотворними
Тотальне творення, ніхто не вартий небуття
Довічне відчуття любові наступників,
все приємніше лежати, коли на тобі з них гори
Чому все більше дивляться за життя на це,
а не творять власне, своя ілюзія передує реальності
Незрозуміло, все ж видно, все ще паршиво
Навіть граніт - це життя у запальному русі, пам'ятник
Живій тектонікою планеті (Не можу описати,
те, що знаю майже досконало, як геодезист
Ні, Я так і не довчився, і як ніколи тепер жалію
Без підтверджуваної змоги описувати Земну поверхню
геометричними фігурами, граючись квадратурою кола)
Викривлені поодинокі, страхітливі нашіптують, -
- Невже, це - ось, Воно - Життя, в яке Мене покликали
Вибачте, що відчував лиш тугу за Вами
і не схотів новий дух під це лезо підставляти
І Я відчуваю тиск мас, що в Любов вірять
а Я не можу повірити в Її - єдину, що бачу, -
Стрункі, розкидисті, говорять, - Я - живу, і що?
Все намагаюсь втримати любов, а Вона вислизає
Ти забираєш, дай ж сили дочекати кінця умиротвореного,
сил просто бути добродієм в жалю до долі всіх очікуваної
та зробити крок, спокійним і легкий у невідомість
Хто, як не ці моряки зрозуміли куди заплели -
на кладовище, де під ногами звичний райграс
протоптані путівці ледве видні на стійкому покритті,
бо занадто часто люди навідуються
Поплакати, і дерева кронами нахилялися
Обіймали й опікали, відчуваючи скорботу
Чи хотів би Ти знати де всі могили Твоїх предків?
Що поросли спочатку бур'янами,
а потім і вирівняні вітрами і дощами
Не Бог все Косить траву, що й так росте повільно
Смоляне довге волосся качалось в такти
Голий, в одних штанях, широкими змахами
отава сота високо злітала не падала в покіс,
планувала й опускалася на купки - косить колом
та нашіптує співом запізнілу колискову,
- Кожен згаданий спогад - це джерело..
яке Ми по незнанню, бо не важко, розкопали..
Порушеною обіцянкою дочці іншого чоловіка.
Нескінченою прогулянкою мертвою дорогою..
.. похитуванням наших останніх подихів.
Ми приклали свою вагу
на розбиті спини своїх батьків..
Нескінченні, безсонні ночі
зі слухання маленького сердечка,
що наче за м'якенькими реберцями.
Зі розглядань фаланг пальчиків
крізь напівпрозору рожеву шкіру..
Чому забуваємо про те, скільки любові потрібно,
щоб ця крихітка просто вижила, спочатку,
а потім Її ще більше, щоб Вона Виросла
і теж найшла Цей Вихід в тупику..
Відкинувши частинку себе, щоб рухатись вперед.
Йшовши по канату між твариною і надлюдиною.
Де зійти не розігнувши колін - не так й погано,
станеш вильним дивлячись в дзеркало.
Бачивши те, що хочеш бачити - Ідеал Ілюзії..
Напевно було б приємно почути таке від зятя
Так, Тестю? Ти так далеко заплив,
щоб познайомкатися, та ще й з якою ганзою..
Але Я, що не Я Тобі потрібен, - розплився
А Ми все йшли, пробираючись заростями
радіючи хоч якійсь низькорослій галявині
На одну з яких ми так і вийшли,
а посеред неї дерево червонолисте
А під Ним омивалася дівчина
схопивши над білою головою
лівою рукою шишковидне суцвіття,
що звисали з крони десятками
Вона здоювала Собі на обличчя і волосся
прозору і блискучу рідину сукулентних пелюсток
Все тугіше і ритмічніше видавлюючи останні краплі
Омивала вільною рукою груди й тіло потоками нектару
Ставала на пальчики, показуючи блідо-рожеву наготу
Матроси ахнули мимоволі, голодні
Не дайте Боги Ви щось утнете,
Я вас сам усіх повбиваю, тварини, -
Подумав Король, розуміючи Їх реакцію
Вона ладна, отримуєш задоволення візуально
Висока і струнка, як і наші жінки,
але не всі - не всі ж доглянуті, вродливі,
бо важкою і клопіткою працею робили
Шкіра у них лагідна, але обвітрена холодом
Бо в нас не вічна там тепла пора
Не поносиш довгих суконь,
що волочаться за тобою і не брудняться
Із-за заростей вийшов чоловік
теж, але темніше - білоголовий,
високий, Він обійняв Дівчину під грудьми
та допоміг видавити на них останні краплини
Вони підходячи до наступного
такого суцвіття звисаючого
Вже починали стоячки кохатися
А Ми соромливо під Їх звуки відходити
Та думати, - Тут все ж є люди,
а кого Ми прагнули зустріти?
Розумного рожевого верблюда?
Помаранчева крона зпліталася з блакитною
Під ними пролітали низькі хмаринки
Гуділи джмелі, великі і мохнаті, як ведмедики
над віночками з дзвіночків гігантських наперстянок
Все щоб нектаром калорійним набити свої кендюхи
Джмелі залітали й далі, куди ми пішли,
за цей дурманний до смороду квітник
Під крони чорні, де дивакуваті гриби,
що мімікрували під сумні жоржини
Пригощали усіх, і нас не нектаром,
а лиш зерном спорополеніновим
Прикриваючи роти й носи хустинками
Ми знову зраділи, коли вийшли на путівець
Зелений тунель ніби під віз, але баз колій
Серед гігантської трави, що хилиться вниз
пишними піками з молодих колосиків
із знайомої костриці, кипецю, ковили
Щоб було легше вночі нірки копати
передніми розвинутими лапками,
та весело виляти витягнутим хоботком
Нічному стрибунцю в напівтемряві
допомагає біофлуоресценція шерстю
на животику - яскраво-оранжево-рожева
Він мчав через втрачену перспективу дико
Цим тунелем, переляк, ні, первинний страх
Дві Гусені хрестоподібні з осла ростом
сиділи на ньому верхом, один позаду першого
"по-дамськи", боком, пухкі, ліпіднотілі, синюваті
крапковані чорним і волосинками з наші пальці
голова гарбузова, великоокі, безгубі
вертикальні поручні на спільному сідлі
вони трималися трьох-пальцевими кінцівками
- Що за вид? Ми далеко вже замандрували.
- Еее.. ви що з чорного моря вилізли?
- Знову заразу принесли! Погнали!
- В путівнику схожих тубільців нема, -
говорить на своєму говорі один,
мимрячи, їх не розуміють прибульці, -
- Заразний вид, говорили ж;
потрібно було вас почистити
Але ж ні, цікавий вид
не може без трьох кіло бактерій жити
- А в деяких ще скільки
по вазі просто паразитів, -
І далі помчали, залишивши тубільців
у подиві повертатися,
бо для розвідки закінчуються припаси
- Так, все, Я втомився, -
говорю не Я опускаючи авторучку, -
третій день пишу цю чернетку,
- Тепер Ти вільний? - говорить Давіна.
- Так, тепер на деякий час, але вільний.
Матеріалізований Крук підібрав авторучку дзьобом
і дописав, бо Той ж забуде: "Все має бути добре в кінці,
а якщо все ще не добре, тоді - це все ще не кінець."
- Рік та Морті
ID:
928574
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 21.10.2021 22:10:48
© дата внесення змiн: 21.10.2021 22:43:17
автор: Enol
Вкажіть причину вашої скарги
|
хоча в мене були такі здогатки, але перепитати вирішила)дякую 
