Пролог:
Моя ти зая, то вкладаєш довго,
То так зухвало виганяєш з ліжка.
Наїстися гороху з того всього:
І в штанях тепло, і народу смішки.
Білі лілії вампірші
Ніс ліричний наш герой,
Крадькома, як злодій. Тішить
Бліду сутність чорний гой.
Крав качат у тьоті Шури
Злодій визнаний, Вітьок,
І пишався цим в натурі:
Йшов селом, як напівбог.
Кожен ниций має право
Свою ваду в культ ввести.
Зранку сонечко яскраве
Змиє бруд. І так завжди.
Роздуми:
Свобода Вітька не обмежується ні парканом подвір’я тьоті Шури, ні замком на сараї, ні якимись співчуттями до одинокої літньої жінки, яка все літо доглядала тих качок. Він насолоджується безмежною владою над людиною, яка слабкіша.
Так, в чому свобода, брат?