Вона сидить серед товстих книжок
І непомітно малює чийсь портрет,
Неначе заблукала поміж своїх думок,
Що їх плете художник, хімік і поет.
З-під її руки червоніють мальви,
Засинаючи, вона мріє про білий халат.
Дописує задачу і водночас римує фрази,
Заплітає химерну повість із чисел і хмар.
Вона колись закохалась в науку,
Бо побачила її красу в чужих очах.
Тоді, наївна, простягнула руку
Тому, хто приніс із собою страх.
Вона малює формули і рахує строфи,
Не знаючи свого справжнього лиця.
Марить про пензлі, книги й мікроскопи.
Він у ній залишив три митця.