Зі слів скульптури їй кричать: «Осанна!»
Така ця дивна пластика думок.
Є Україна в імені Оксана,
Вона – свобода, вилита в рядок.
О ностальгіє, ти така пекуча,
О чужина, яка ти є чужа!
Весь рід – руїна пам’яті гнітюча,
О, як все крає серце без ножа!
Душа зітліла на дими й на попіл,
Згоріли вірші в полум’ї війни
І лиш любов на паперті високій
Свої слова писала у словник.
На світі цім тримала Україна,
Дочірньої офіри таїна.
Кричала доля, квилила чаїна,
Допоки в вирій не знялась вона.