В неймовірно красивому саду, кожен хто шукав спокою міг знайти особливу троянду, і неодмінно побачити в ній себе.
Мовчазна і холодна, повністю створена зі скла, вона гордо тримала дистанцію. Чи можливо це її остерігалися? Тендітна постать заворожувала своєю недоступністю, приваблювала грацією рухів. Ніби виготовлена з надтонкого скла рукою талановитого майстра, кожна пелюстка так вдало підтримувала іншу, так міцно конструкція трималася купи, що здавалося одного доторку вистачило би, щоб зруйнувати цю філігранну ідеальність.
Коли троянда сумувала, пелюстки її летіли додолу, розбиваючись в сотні шматочків, і ранили всіх хто до них торкався.
В часи радості можна було побачити фантастичні відблиски, ніби чарівна пускала ‘ сонячних зайчиків’ заграючи з усіма, хто погляду не міг відвести.
Відчуваючи страх, ховала скляний бутон у вражаючій прозорості, ставала буквально невидимою, та помітною для тих хто теж боявся.
О, а соромилася – надзвичайно мило, та ставалося це вкрай рідко, подейкують, що ніхто і не бачив, окрім мене. Та чи бачив? Чи лише здалося…
Та чомусь скляній троянді зовсім не весело, одна за одною повільно падають пелюстки, скляною ковдрою вкриваючи землю. А на бутоні видніються краплинки. Дивно, адже дощу не було. Роса? Якось запізно. Чи…
Бідолашна тепер сумує щодня, маючи незвичайну вроду, несе невиправдано тяжкий тягар на своїх тендітних пелюстках.
А троянда скляна позбулася би крихкого кришталю, аби лише віднайти той винятковий аромат, аби відчути радість кольору, аби лиш стати нарешті собою.
Та одного дощового дня, постійний відвідувач саду ( чи конкретної троянди?) вирішив порушити всі написані правила. Знехтував дистанцією, порушив тишу власним ароматом… Негідник стиснув з усієї сили бутон в своєму кулаці і тримав не розжимаючи. Як же посмів зламати. А чи зламав?
Червоною стрічкою полилася кров, стікала по руці, капала додолу, а дощ начисто змивав сліди злочину.
Та коли юнак все ж розкрив кулак, пелюстки одна за одною ставали червоними, темний насичений колір покривав прозорий скляний досі бутон.
Виднілися краплі дощу на пелюстках, та чи дощ то був, чи можливо сльози щастя знає лише червона троянда і герой, що одного разу намагався її зламати.
Прекрасна поезія - в прозі! 
