дай напитися тобою, дай стати зіркою
не великою, то хоч малою
дай ковток життя, не гаси, не вимикай
я закарбую твоє ім’я.
я намалюю лінію
старанно
зі всією моєю жагою
та як би ти не хотів, я придбаю нашу путівку в Париж.
і навіть якщо ти скажеш «мариш?»
відповім «так», але сліз ти ж все одно не побачиш.
скажи, скільки діб іще отак, проживу,
пронесу, як найважчий тягар?
як довго шукатиму ключ,
що заховав твій казкар.
А ти явишся лиш у сні, п’янко цілуватимеш розбиті вуста
Говоритимеш про нові звершення, посади
авжеж, знову одна маячня
Розповіси як важко підіймався на Еверест, намагався дійти, або ж хоча б знайти той кінець.
а я, з розпашілими щічками, захопленно поглинатиму все те щось, ні про що,
малюватиму лінію, та і з рештою хрест.