Маріє, дзвінкокриле ймення,
Що лягає на вуста ніжністю спасіння.
Очевидне, мов нічне плесо,
Урочище для несамовитих вбивств.
Момент падає раптово, мов потопельник,
Хвилина зважень - і все, жереб кинуто.
Хтось струменить цівкою у просторі,
Щоб навіки застигнути в пам'яті Іншого.
Не кажи, що любов має кольори.
Вона здається глибинною,
А на ділі - їй бракне палітри,
Тож наївно синя, або відважно біла.
Тільки хай не сіріє.
Відважність ступити туди, де не був
Розум досі.
Намацуєш ті прозріння, мов у темряві.
Страх вигулькує ще з дитинства,
Тільки зараз щоразу новий.
Розплатою за все будуть зболені
Вірші,
Ніхто їх не пам'ятає дослівно.
Тобі їх пише на шкірі сон
Кривавим пером опівнічного болю.
