***
А задавнені сни прокидають часом серед ночі,
Відчиняєш вікно, а у ньому світанок дозрів,
Так вже було колись, недарма сни бувають пророчі,
І той здогад - про що так нестерпно і довго ятрив.
Ми проходили повз, чи обіч і зазвичай вагались,
За реальність сприймали лиш ілюзій спотворене тло,
Допивали вино і бажали щоб мрії збувались,
Але знов обминали оте, що би збутись могло.
Так і досі живем у помешкань сумних почекальнях,
За сезоном сезон – літо, дощ і не перший вже сніг,
Ув обличчях чужих в припорошених люстрах печальних
Часом бачим себе, наче в тому задавненім сні.
8.06.21