Життя як театр,
ми в ньому актори.
Має кожен свою роль,
вчора бідняк,завтра-король.
На Марсі чи на бразильському карнавалі,
зіграємо все,
глядачі чого б не побажали.
Хоч на флейті,хоч на старому-доброму роялі.
Може нас зупинить кіллер у сутані,
оберігає він древню таємницю,
в його піжамі срібний револьвер,
або ти з ним-або помер.
То ж як захочем будем жити,
навіщо нам зірки лічити?
Знамениті люди є на віллах,що в оренді там,на Мальдівах.
Мені для чого ця ідеалізована фігня?
Коли і тут щасливий я,
де рідний дім,моя сім'я.
Для мене створені проблеми-вирішуйте самі,
дайте спокій,не шукайте.
На американських гірках,
самі грайтесь,
ви створили-ви й катайтесь.
Своїх внуків запитайте,
Невже не бачить через зажране ебало,
як битися хоробре серце перестало?
Не здамося,так і знайте,
нехай краще буде вічний хаос і світить сонце у ночі,ніж від цього хмільного світу віддамо ми вам ключі.
А свого кіллера знаєте самі куди запхайте.
Лиш не дано понять тому,хто вже знає, що і чому.
